Новомиргородський археолог Петро Озеров і його музейна кімната
- 26 січня 2024, 16:13
Понад 17 років тому українське і світове палеолітознавство збагатилося новим відкриттям — стоянкою Вись неподалік Новомиргорода Новоукраїнського району, що змінила розуміння науковців про історію заселення земель Центральної України. Детально дізнатися про розкопки та побачити окремі артефакти звідти, а також познайомитися з історією та побутом краю можна в музейній кімнаті археологічних та краєзнавчих досліджень Новомиргородщини, яку експонат за експонатом протягом останніх 10 років наповнює захоплений своєю справою археолог, краєзнавець, володар премії імені Володимира Ястребова Петро Озеров.
Археологією Петро Озеров почав займатися з 1980 року, відколи переїхав у Новомиргород з Кропивницького і працював ветеринаром у колгоспі. На виклики увесь тодішній Новомиргородський район пішки сходив, у день мінімум 30 кілометрів виходило. Аби скоротити шлях, зрізав його, йдучи через поле напряму, — і знаходив під ногами давню кераміку. Ставив собі питання: звідки вона тут, якщо ці землі у давнину не були заселені? Адже на той час науковці вважали, що територія Центральної України була білою плямою — тут у давні часи ніхто не жив через начебто льодовик.
Археологічна експедиція з дослідження пам’яток кам’яної доби в басейні річки Велика Вись під керівництвом доктора історичних наук, професора, завідувача відділу археології кам'яної доби Інституту археології Національної академії наук України Леоніда Залізняка тривала з 2001 по 2013 рік включно. Знайдена тоді між селами Лекаревим і Шмидовим стоянка Вись унікальна тим, що доводить: саме на цю територію 30-35 тисяч років тому прийшли перші кроманьйонці, коли тут ще знаходилися неандертальці. Племена спілкувалися між собою, переймаючи досвід, запозичуючи одне в одного знаряддя праці. Багаті знахідки інвентарю на стоянці довели: перші кроманьйонці з’явилися саме на території Новомиргородщини, а не в Криму чи на Дону, як вважали до цього. Таких найдревніших стоянок, де співіснували неандертальці і кроманьйонці, — одиниці: у Франції, в Чехії й у нас, в Україні, на Новомиргородщині. Сенсація відбулася.
Петро Озеров теж працював на цих розкопках. Аби поглибити знання, почав більше читати, замовив собі через міжбібліотечний абонемент книги і самостійно по них пройшов курс археології. Петру Івановичу пощастило віднайти чимало археологічних експонатів, більшість з яких передав до Києва та Черкас.
Унікальний заклад — музейна кімната археологічних та краєзнавчих досліджень Новомиргородщини відкрила свої двері у 2013 році. Завдяки цій ініціативі Петра Озерова вже понад 10 років охочі мають змогу дізнатися про історію краю, на власні очі побачити археологічні знахідки від часів трипілля, готів до сучасності, роздивитися предмети побуту та одяг, погортати підшивки старих газет чи перебрати старі фотографії.
Починалося все з трьох книжкових шаф. Завдяки місцевому умільцю, завгоспу міськвиконкому Миколі Шевченку, людині з творчим дизайнерським баченням, були облаштовані перші експозиції. Американець-мандрівник Рей Фішер, побувавши в музейній кімнаті, вніс сто доларів на придбання матеріалів для виготовлення трьох спеціалізованих шафок. Згодом на чергові шафки та сигналізацію надійшли гроші від місцевих фермерів. Так поетапно обладнали повноцінну музейну кімнату.
Завдяки небайдужим жителям громади вона періодично поповнюється. На вхідних дверях прикріплений список майже 300 прізвищ меценатів, які робили внески для підтримання кімнати, і тих, хто дарували експонати. Одні з останніх подарунків — рушники з незвичайними візерунками, які вишили у 1942 році, під час окупації краю гітлерівцями.
Про кожен експонат і його дарувальника Петро Озеров обов’язково робить допис на сторінці музею у фейсбуці, кількість підписників якої перевалила за 1 000.
Простір, у якому на сьогодні розміщуються понад п’ять тисяч експонатів, не змінився від моменту відкриття — 6х8 метрів.
Оскільки статусу музею у цієї ініціативи немає, тож немає й музейних канонів. Для керівника це можливість компонувати експонати так, як буде цікаво дорослим і дітям. А для відвідувачів — за бажанням потримати в руках кістку мамонта, випробувати трипільську сокиру або поставити платівку на патефон.
Краєзнавець опрацював й упорядкував усю наявну в архівах інформацію з історії Новомиргородщини. У соцмережах у групах дев’яти сіл громади систематично розміщує фото та дописи про історію цих населених пунктів, час-
то оцифровуючи для цього підшивки газет минулих років.
Склав і свій родовід, починаючи з 1670 року, та написав історію села Червоний Яр Аджамської сільської громади на Кіровоградщині, звідки родом.
У музейному просторі відбуваються уроки історії, Петро Озеров знайомий з усіма вчителями цього предмету у громаді.
Часто приїжджають екскурсії з інших областей, найбільше — з Черкащини. До повномасштабного вторгнення бували відвідувачі з Австралії, Аргентини, Ізраїлю, Іспанії, Канади, Польщі, США.
Музейна кімната та її керівник своєю діяльністю привертають увагу широкого загалу. Про заклад зняли фільми київські та кропивницькі документалісти. Свого часу в Кропивницькому видали календар, присвячений темі трипілля, проілюструвавши його фотографіями знахідок новомиргородця. Експонати з колекції Петра Озерова використовує у своїх фільмах український кіносценарист та режисер Олександр Жовна, котрий також з Новомиргорода.
Через два дні після початку повномасштабного вторгнення Петро Озеров за правилами запакував усі експонати, аби евакуйовувати їх у разі небезпеки. Згодом розклав усе на свої місця і відновив роботу кімнати у повному обсязі. Зробив нові планшети, оновив загальний вигляд кімнати. Говорить:
Хоч, на переконання новомиргородського археолога, усі знахідки — під ногами, та часу для нових розвідок та відкриттів у нього немає: увесь день займає робота в музейній кімнаті. Там знаходить деякі документи, які досі не дослідив. Або чого лише варто переглянути п'ять тисяч фотографій.
— Я розповів про свої знахідки археологині й науковиці Нінель Бокій з Кропивницького, вона зацікавилася та почала приїздити на екскурсії зі студентами тодішнього педінституту, — розповідає Петро Озеров. — Коли у мене пішли відкриття поселень та стоянок, інформацію про знайдене я передавав Нінель Михайлівні для фіксації. Згодом для підготовки зведення археологічних пам’яток на Новомиргородщину з Києва прибула українська вчена-археолог Олена Цвек. Ми спільно написали звіт про мої дослідження, в якому зафіксували дані про понад 150 поселень та стоянок. Інші київські науковці з іронією сприйняли цей звіт, бо такого ж «не могло бути». Але з часом почали приїздити до нас. Хтось продовжував дивитися на процес скептично, а археолог Леонід Залізняк сказав: «Тут буде сенсація».
Археологічна експедиція з дослідження пам’яток кам’яної доби в басейні річки Велика Вись під керівництвом доктора історичних наук, професора, завідувача відділу археології кам'яної доби Інституту археології Національної академії наук України Леоніда Залізняка тривала з 2001 по 2013 рік включно. Знайдена тоді між селами Лекаревим і Шмидовим стоянка Вись унікальна тим, що доводить: саме на цю територію 30-35 тисяч років тому прийшли перші кроманьйонці, коли тут ще знаходилися неандертальці. Племена спілкувалися між собою, переймаючи досвід, запозичуючи одне в одного знаряддя праці. Багаті знахідки інвентарю на стоянці довели: перші кроманьйонці з’явилися саме на території Новомиргородщини, а не в Криму чи на Дону, як вважали до цього. Таких найдревніших стоянок, де співіснували неандертальці і кроманьйонці, — одиниці: у Франції, в Чехії й у нас, в Україні, на Новомиргородщині. Сенсація відбулася.
Петро Озеров теж працював на цих розкопках. Аби поглибити знання, почав більше читати, замовив собі через міжбібліотечний абонемент книги і самостійно по них пройшов курс археології. Петру Івановичу пощастило віднайти чимало археологічних експонатів, більшість з яких передав до Києва та Черкас.
Унікальний заклад — музейна кімната археологічних та краєзнавчих досліджень Новомиргородщини відкрила свої двері у 2013 році. Завдяки цій ініціативі Петра Озерова вже понад 10 років охочі мають змогу дізнатися про історію краю, на власні очі побачити археологічні знахідки від часів трипілля, готів до сучасності, роздивитися предмети побуту та одяг, погортати підшивки старих газет чи перебрати старі фотографії.
Починалося все з трьох книжкових шаф. Завдяки місцевому умільцю, завгоспу міськвиконкому Миколі Шевченку, людині з творчим дизайнерським баченням, були облаштовані перші експозиції. Американець-мандрівник Рей Фішер, побувавши в музейній кімнаті, вніс сто доларів на придбання матеріалів для виготовлення трьох спеціалізованих шафок. Згодом на чергові шафки та сигналізацію надійшли гроші від місцевих фермерів. Так поетапно обладнали повноцінну музейну кімнату.
Завдяки небайдужим жителям громади вона періодично поповнюється. На вхідних дверях прикріплений список майже 300 прізвищ меценатів, які робили внески для підтримання кімнати, і тих, хто дарували експонати. Одні з останніх подарунків — рушники з незвичайними візерунками, які вишили у 1942 році, під час окупації краю гітлерівцями.
Про кожен експонат і його дарувальника Петро Озеров обов’язково робить допис на сторінці музею у фейсбуці, кількість підписників якої перевалила за 1 000.
Простір, у якому на сьогодні розміщуються понад п’ять тисяч експонатів, не змінився від моменту відкриття — 6х8 метрів.
Оскільки статусу музею у цієї ініціативи немає, тож немає й музейних канонів. Для керівника це можливість компонувати експонати так, як буде цікаво дорослим і дітям. А для відвідувачів — за бажанням потримати в руках кістку мамонта, випробувати трипільську сокиру або поставити платівку на патефон.
Краєзнавець опрацював й упорядкував усю наявну в архівах інформацію з історії Новомиргородщини. У соцмережах у групах дев’яти сіл громади систематично розміщує фото та дописи про історію цих населених пунктів, час-
то оцифровуючи для цього підшивки газет минулих років.
Склав і свій родовід, починаючи з 1670 року, та написав історію села Червоний Яр Аджамської сільської громади на Кіровоградщині, звідки родом.
У музейному просторі відбуваються уроки історії, Петро Озеров знайомий з усіма вчителями цього предмету у громаді.
Часто приїжджають екскурсії з інших областей, найбільше — з Черкащини. До повномасштабного вторгнення бували відвідувачі з Австралії, Аргентини, Ізраїлю, Іспанії, Канади, Польщі, США.
«Не можуть люди поїхати з Новомиргорода, не завітавши в мій музей», — зауважує Петро Озеров.
Музейна кімната та її керівник своєю діяльністю привертають увагу широкого загалу. Про заклад зняли фільми київські та кропивницькі документалісти. Свого часу в Кропивницькому видали календар, присвячений темі трипілля, проілюструвавши його фотографіями знахідок новомиргородця. Експонати з колекції Петра Озерова використовує у своїх фільмах український кіносценарист та режисер Олександр Жовна, котрий також з Новомиргорода.
Через два дні після початку повномасштабного вторгнення Петро Озеров за правилами запакував усі експонати, аби евакуйовувати їх у разі небезпеки. Згодом розклав усе на свої місця і відновив роботу кімнати у повному обсязі. Зробив нові планшети, оновив загальний вигляд кімнати. Говорить:
«Стояти на місці не можна, навіть у війну».
Хоч, на переконання новомиргородського археолога, усі знахідки — під ногами, та часу для нових розвідок та відкриттів у нього немає: увесь день займає робота в музейній кімнаті. Там знаходить деякі документи, які досі не дослідив. Або чого лише варто переглянути п'ять тисяч фотографій.
— Я давно на пенсії, але свій музей не кидаю, — розповідає Петро Озеров. — Думаю, ветеринаром був хорошим. Та так склалося, що без археології жити не можу. Один час вів археологічний гурток. Але він розпався, бо, на жаль, діти надають перевагу дозвіллю в мобільному телефоні. Шкодую, що вже в літах, а й досі не знайшлася схожа за цінностями людина, якій би я міг передати свої знахідки і напрацювання.
Хоч за свою роботу отримую зарплатню, та частина коштів іде на підтримку діяльності кімнати, бо хто ж нею опікуватиметься, якщо не я. Ще й хворію, тож не маю змоги грошима підтримувати українське військо. Та я усе доросле життя займаюся бджільництвом, садівництвом, травництвом, премудрості яких опанував самостійно. Тож передаю для наших захисників та захисниць яблука, горіхи із власного саду та мед з пасіки. Україна з її багатою історією має перемогти!
Хоч за свою роботу отримую зарплатню, та частина коштів іде на підтримку діяльності кімнати, бо хто ж нею опікуватиметься, якщо не я. Ще й хворію, тож не маю змоги грошима підтримувати українське військо. Та я усе доросле життя займаюся бджільництвом, садівництвом, травництвом, премудрості яких опанував самостійно. Тож передаю для наших захисників та захисниць яблука, горіхи із власного саду та мед з пасіки. Україна з її багатою історією має перемогти!
