Олександрівський район
Інтерв’ю / Спорт

Навіщо лимони чемпіонам, або Із легкоатлеткою Тетяною Мельник про Олімпіаду в Токіо

Навіщо лимони чемпіонам, або Із легкоатлеткою Тетяною Мельник про Олімпіаду в Токіо
Із Тетяною Мельник, бігункою родом з Олександрівки, ми зустрілися у Києві, в легкоатлетичному манежі, аби поговорити про враження від Олімпіади в Токіо, подальші спортивні плани та обмінятися позитивними емоціями, які, зокрема, створив і віртуальний #фанклубМельникКачур газети «Вісник Кіровоградщини».
-Тетяно, Олімпіада минула, впевнена, ви багато разів проаналізували свій виступ там. Розкажіть, чому не вдалося перемогти або досягнути високого результату?

- Це моя друга Олімпіада. У Ріо-де-Жанейро я бігла тільки естафету, а мені хотілося виступати в особистому виді на дистанції 400 метрів. І виборола для себе таку можливість, показуючи високі результати на міжнародних змаганнях у 2019-2020 роках.

Але в Токіо я фінішувала останньою у третьому кваліфікаційному забігу з часом 54:99 і не вийшла до півфіналу. Це була для мене велика прикрість і сильних психологічний удар – ну що це за ганебні секунди?

Головною перешкодою став біль в нозі на останніх метрах 400-метрівки. Після операції, яку я зробила, аби подолати наслідки давньої травми, нога не працювала так, як потрібно – не давала пружності при відштовхуванні. Я пройшла відбір, і ми розраховували, що все буде в порядку, але не було. До того ж узимку цього року я сильно перехворіла на коронавірусну інфекцію, довго відновлювалася, найбільше заважало утруднене дихання. А ще старт відбувався зранку, що важко для мого організму, хоча організатори, мабуть, дбали про те, щоб уникнути спеки, яка вдень сягала до +500С на додачу до високої вологості повітря.

Після забігу я зволікала з тим, щоб набрати тренеру і повідомити про свою поразку, – було соромно. Але критики від Володимира Андрійовича (Федорця) я не почула, тільки слова підтримки, серед яких і те, що мій спортивний шлях саме входить у розквіт, варто тільки працювати.

-То тренера з вами в Токіо не було? Деякі спортсменки заявляли, що зазнали поразки саме через відсутність поряд з ними наставника.

-Тренер не летів з нами через певні проблеми зі здоров’ям. Але це не могло завадити моєму виступу. З першого дня нашої з ним роботи Володимир Андрійович навчав нас тому, що на змаганнях ми самі за все відповідаємо: чи то за розминку, чи то за встановлення стартових колодок. Тренер свою роботу робить до забігу, на самих змаганнях він тільки глядач. У тих видах спорту, в яких використовуються снаряди і даються спроби, спортивні тренери потрібні, адже вони можуть підказати дії при наступній спробі. У нас же спроб немає, розбір помилок відбувається після результатів на табло уже для врахування в наступних змаганнях.

-Також кілька спортсменів гостро висловлювалися про неналежне фінансування підготовки українських спортсменів до Олімпіади, і через це, начебто, їхні результати були невисокими.

-Що стосується легкої атлетики, ми мали все, що нам потрібно, зокрема збори в Португалії, багато в чому це заслуга нашої федерації (легкої атлетики). Особисто я тренуюся в Києві, тут є стадіон для літніх тренувань і манеж для зимових. Але в інших населених пунктах не завжди є такі умови, тому й були деякі нарікання з огляду на це. Кожен випадок індивідуальний, але не можна говорити, що в усіх українських спортсменів незадовільні умови тренувань.

-За вашими спостереженнями, чи зросли світові спортивні результати?

-Так, за останній рік у світі рівень підготовки і, відповідно, результати стрімко зросли: як не вид – так і світовий рекорд. Попри прогнози, що показники внаслідок пандемії COVID-19 будуть незначними, усі спортсмени наполегливо тренувалися і просто вразили своїм рівнем підготовки.

-Закінчіть речення: якби я не взяла участь в Олімпіаді, я б не дізналася/не побачила/не відчула…

-О, про це ми розмовляли з моїм чоловіком. Він запитав мене: «Тобі було б краще, якби ти сиділа вдома і спостерігала за іграми по телевізору, чи краще було бути там?» І я зрозуміла, що краще бути там. Ця Олімпіада не була схожа на жодну попередню: зі щоденними ПЛР-тестами, специфічною атмосферою на стадіоні – без глядачів, а значить, без того шуму трибун, як зазвичай, і того розриву емоцій. Тільки члени команд, навіть з виду на вид потрапити було непросто через карантинні вимоги.

Уся підтримка була тільки в телефоні. Але вона була фантастичною! За ніч я отримувала більше тисячі повідомлень. Це були близькі й знайомі, а також ті, хто дізнався про мене завдяки віртуальному фан-клубу #МельникКачур, який організувало ваше видання.
Маючи все це, хотілося б дати результат. Але так сталося… Та навіть після програшу ніхто не написав мені слів осуду, навпаки, підтримували ще більше, і я думала: «Які всі хороші, я вас усіх люблю!» Я читала кожне повідомлення і намагалася відповісти кожному, бо ж людина знайшла час, щоб написати мені, тож і я знайшла час, щоб написати їй.

-Чим займаєтеся нині? Які маєте плани?
-Продовжую відновлювати ногу, застосовуючи фізіотерапію та спеціальні вправи, багато стрибаю, щоб взимку і навесні вийти на змагання в абсолютній формі. У жовтні у нас розпочинається підготовка до зимового сезону, коли ми, зазвичай, їздимо на збори.
Наступного року відбудуться чемпіонати Європи та світу, щоб туди потрапити, слід виконати норматив і вдало виступити на чемпіонаті України. А через три роки – Олімпіада, яка відбудеться в Парижі. Маю на неї види.

Невдовзі після повернення з Японії я завітала в Олександрівку на зустріч до юних вихованців рідної спортшколи й усіх охочих. Як завжди тепло мене зустрів мій перший тренер Вадим Приймак. Він з дитинства дарує мені м’які іграшки, і цей раз не був винятком. А тиждень тому керівництво селища запросило мене на святкування 400-річчя Олександрівки, і я із задоволенням приїхала.

-Тетяно, у чому знаходите сили, як себе мотивуєте для щоденних тренувань?

-Мабуть, кожен спортсмен стикається з лінню, але він розуміє, для чого йому щодня працювати. Головне – мати ціль. Якщо ти не знайдеш мотивацію в собі – навіщо ти це робиш – то жодні тренінги тобі не допоможуть. Я сама собі мотиватор. Якщо я погано пробігла, я себе так розкритикую, що жоден коментар у фейсбуці не досягне такого ефекту (сміється). Але продовжую працювати, адже згадую увесь складний шлях, який я вже пройшла. У найскладніші хвилини справитися з усіма випробуваннями мені допомагали мої батьки, сестра, чоловік і тренер.

Я люблю справу, якою займаюся. Коли після операції лежала на лікарняному ліжку, думала, що все позаду, ось зараз піду і почну розривати доріжку, але в реальності цього порівняно довго зробити не могла. Та коли нарешті вийшла на стадіон, хоч і в компресійних гетрах та з важкістю підібраних кросівках, відчула метеликів у животі й ейфорію!

Зі змагань, в яких я займала призові місця, я поверталася радісною і відчувала смак перемоги. Японія ж привнесла свою кислинку. Але з цих Олімпійських ігор я повернулася сильнішою і вмотивованішою: кожного дня я прокидаюся з думкою про нову мету, над досягненням якої працюватиму.

Навіщо лимони чемпіонам, або Із легкоатлеткою Тетяною Мельник про Олімпіаду в Токіо

Календар

«    Жовтень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів

Жовтень 2021 (22)
Вересень 2021 (51)
Серпень 2021 (48)
Липень 2021 (53)
Червень 2021 (42)
Травень 2021 (5)