---
Інтерв’ю

Держава і люди повинні повернутися обличчям до лікарів, інакше втратимо українську медицину — Костянтин Чурпій

Держава і люди повинні повернутися обличчям до лікарів, інакше втратимо українську медицину — Костянтин Чурпій
Знайомтеся: Костянтин Чурпій, директор КНП «Маловисківська районна лікарня», заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, лікар-хірург, у медицині з 1969 року. З цією непересічною особистістю нам вдалося поспілкуватися на його робочому місці.
— Костянтине Леонідовичу, вітаємо з прийдешнім Днем медичного працівника. Маємо намір розповісти нашим читачам про вас, ваш колектив та про вашу лікарню. Розкажіть про себе, будь ласка.

— «Я починав свою кар’єру медсестрою (тоді медбратів не було). У 1972 році закінчив Івано-Франківський державний медичний інститут, за фахом — хірург, за рік пройшов інтернатуру і почав працювати самостійно. З того часу, ось вже 49 років, постійно займаюся практичною хірургією, крім того, що я організатор, оперую і зараз. Не стільки, як оперував раніше, бо населення вимирає, люди багато в чому зневірилися, а через ковід — бояться йти в лікарню. До того ж у нашій державі розвалили медицину, немає профілактичного напрямку, ніхто ним не займається, диспансеризацію відмінили, люди приходять до лікаря із запущеними стадіями хвороби, чого не було раніше. Я знаю, що кажу про неприємні речі, але хтось же повинен донести до влади точку зору лікарів на стан і перспективи медицини, і про медичну реформу зокрема.


— А що не так з реформою?

— Така реформа — це не реформа. Хоча в медицині і повинна була бути реформа, і за неї виступали усі лікарі України, вносили свої пропозиції, але ніхто на них не звернув уваги, нам сказали: «Ні, буде так». А, на мою думку, на думку моїх колег, уже тоді не треба було роз’єднувати первинну ланку і вторинну, бо це єдине ціле. А так лише збільшили управлінський апарат, людям же від цього не стало легше. Давайте запитаємо людей, чи задоволені вони медициною. Відповідь більшості буде негативна. Зараз усі негаразди в медицині «валять» на медпрацівників, бо так зручніше, а я думаю, що у кожному випадку необхідно Кабінету міністрів, міністерству охорони здоров’я починати з себе, а потім говорити за інших.


— Поділіться своїм баченням медичної реформи.

— Думаю, треба делегувати повноваження на місця. Є керівник, з яким укладається договір, перед ним ставляться завдання, а як він буде їх виконувати — це вже його справа, ваша — оплатити заробітну плату і медичні послуги. Можливо, приміром, я з Франції запрошу фахівців, і це буде моє рішення і моя відповідальність. А зараз вимоги Національної служби здоров’я України (НСЗУ) не відповідають сучасним реаліям. Ось приклад. Ми були «ковідною» лікарнею, успішно лікували хворих. Тільки у квітні цього року вилікували від корони 123-х людей. На щастя, медперсонал не хворів, випадок смертності був лише 1 — померла наша бухгалтерка. Але згори нам сказали «ні», «ковідною» лікарня може бути тоді, коли є 80 ліжок і 8 лікарів — анестезіологів. А де їх взяти? Анестезіологів і раніше не вистачало, у вишах їх практично не готують. А з іншого боку — для чого нам лікарня на 80 ліжок, якщо доріг немає, нащо стільки ліжок, якщо ми повністю справлялися зі своїми обов’язками.


— Як оплачували вашу успішну роботу під час пандемії?

— До цього часу нам не заплатили за квітень і травень, уявіть. Таким та іншим чином держава знищує лікувальні заклади, а відповідно і населення України.


— Що ви маєте на увазі?

— Кадрову політику. Дивіться, після закінчення медичного закладу відмінено трирічне обов’язкове відпрацювання молодими фахівцями у лікарнях. Добре, «рабства» не повинно бути, а чому тоді держава має вкладати кошти у такого майбутнього спеціаліста? Ті, хто за свій кошт вчиться, будь ласка, працюйте де хочете, а якщо держава вклала свої кошти у навчання майбутнього лікаря, він повинен відпрацювати за направленням 3 роки. Цю норму треба повернути. Друге питання — сьогодні у вишах немає розподілу. Ось, приміром, я закінчив інститут, а потім маю сам шукати роботу, бо немає чіткого ринку. Зрозуміло, ніхто не хоче їхати від батьків, але спочатку все-таки відпрацюй там, де ти, як фахівець, потрібен. Виходить, що у великих містах, де є медичні заклади, неможливо працевлаштуватися, а в глибинці не вистачає лікарів. Їх скоро не буде вистачати в усій Україні, бо лише минулого року дуже багато медиків емігрували (пишуть, що 26 тисяч, але за цифру я не відповідаю). Чому так? Бо ви не знайдете жодної країни в світі з такою низькою оплатою праці (питають як з розумних, а платять як дурним), і з такими умовами.


— У Маловисківські лікарні погані умови праці?

— Ні, ви виключення з правил. У нашій лікарні прекрасні умови праці, ми забезпечені апаратурою повністю, у нас є такі можливості, яких не мають інші ЦРЛ. Скажімо, вистачає крові, бо є станція переливання, можемо повністю проводити різні обстеження. У нас своя баклабораторія, рентген з томосинтезом — це 120 зрізів, а якщо кістки — 180 зрізів.

Всі лікарі забезпечені житлом, але село є село, в районі 46 тисяч, а сільські райони завжди були укомплектовані гірше. Раніше ми давали запит на фахівців у виші, і таким чином укомплектовували штат. Велика проблема і з середніми медичними працівниками, бо, знову таки, багато сестер медичних виїхали за кордон, і з нашої лікарні також. Є декілька таких прикладів. Молодь вчить іноземну мову і виїжджає, і це стосується не тільки лікарів.


— Опишіть свою лікарню. Скільки людей працює у закладі?

— Наша лікарня надає повноцінну допомогу по всіх основних спеціальностях: терапія, неврологія, акушерство, гінекологія, хірургія, травматологія, інфекційні, дитячі захворювання. У поліклініці прийом ведеться по 22-м спеціальностям.

У нас є гемодіаліз, у західному регіоні області такого немає ніде. Наразі у нас 22 людини на гемодіалізі — з Новомиргорода, Новоархангельська, Добровеличківки, раніше були з Олександрії, Кіровограда. Таку ж медпослугу надають і в Олександрії та міській лікарні Кропивницького, раніше — лише в обласній лікарні. НСЗУ виділяє кошти на апарати, а ми купуємо розхідники і сплачуємо комунальні послуги.

Усю роботу забезпечують 300 працівників: зокрема, 49 лікарів, з них 13 сумісників, 123 — середніх медичних працівника. У нас є своя баклабораторія, ми не призначаємо антибіотики бездумно, бо це модно, обов’язково робимо дослідження на чутливість, тобто цілеспрямовано обстежуємо, як у Європі, куди ми йдемо. Там лікарі не мають права призначати антибіотики без відповідних аналізів. Ми робимо макроскопічні операції, імуноферментний аналіз. Є у нас і озонотерапія, сухі вуглекислі ванни (в області немає), це дає прекрасний ефект при багатьох захворюваннях і практично немає протипоказань.


— За таких можливостей ви не повинні відчувати кадрового голоду… Чи є у вашій лікарні вакансії?

— Зараз можу взяти 20 лікарів різних спеціальностей, даю і житло, і півтори ставки (сумісництво, бо у нас не ставки, а заробітки, при цьому працюємо 36 год на добу). На жаль, у нас не молодий колектив. Багато працівників похилого віку, як і я. Тож через таку ситуацію (а вона не лише у нас) ЦРЛ за кілька років просто «здохнуть».


— Вам потрібно ростити свої кадри, я думаю. Хто замінить вас біля хірургічного столу через кілька років?

— Послідовника з хірургії я виростив, це мій син Володимир. Він — кандидат наук, як і я, живе і працює тут. Його дружина — дерматолог. Старший син Ігор — хірург, починав працювати тут, вже професор, зараз — у Франківську, його дружина — акушер-гінеколог, онучка Ірина закінчила медуніверитет, ще коливається, який профіль обрати, але точно буде лікарем, вільно володіє англійською мовою, була на стажуванні в Іспанії. Моя покійна дружина була акушером-гінекологом. Взагалі у нашій родині разом із моєю свахою вже 8 лікарів.


— А адміністратора собі на зміну виростили?

— На жаль, ні. Зараз цією роботою майже ніхто не хоче займатися, бо це велика відповідальність і чимало додаткових обов’язків при обмеженому і невчасному фінансуванні. Прикро, що адміністратор (директор) в усьому винен, навіть коли відомо, що держава не виконала своїх обов’язків. Це не кожен витримає.


— У переддень свята що хочете побажати своїм колегам?

— Хочу побажати всім лікарям терпіння, надії на те, що здоровий глузд у керівників держави проявиться і, як наслідок, наше населення матиме гідну меддопомогу. Але й люди повинні повернутися обличчям до лікарів, з повагою, розумінням ставитися до них, робити усе, щоб вони не їхали за кордон, а працювали тут на благо народу України.

Календар

«    Липень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Архів

Липень 2021 (45)
Червень 2021 (42)
Травень 2021 (5)
Квітень 2021 (40)
Березень 2021 (55)
Лютий 2021 (30)