Пам’ятаймо наших ветеранів
- 7 травня 2017, 10:18
Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, з тих речей, які передали до Знам’янського районного музею колишні фронтовики та їх родини, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги та воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з розповідей та кінофільмів.
Життя швидкоплинне, і з кожним роком Друга світова війна все далі йде в історію, з кожним роком ми, на жаль, втрачаємо наших дорогих ветеранів — живих свідків тих подій. Не шкодуючи сил і здоров’я, вони наближали перемогу, а у післявоєнний час відбудовували зруйноване, піднімали заводи і фабрики. Завдяки їхнім зусиллям за лічені роки Україна відродилася з руїн і попелу, повернула своє неповторне обличчя.
У лютому 2017 року наш земляк, учасник бойових дій з села Мошорине Знам’янського району Павло Антонович Вака, відсвяткував свій 90-річний ювілей.
Павло Антонович пройшов нелегкий та тернистий шлях. На його долю припали роки запеклої Другої Світової війни, нелегкого періоду відбудови народного господарства. Усе життя ветеран працював у колишньому колгоспі «Жовтень», має 50 років загального трудового стажу та численні нагороди і заслуги перед Батьківщиною.
І сьогодні, незважаючи на прожиті роки та дуже поважний вік, ветеран з посмішкою згадує про ті часи: «У грудні 1943 року наше село було звільнене від фашистів, і я разом з хлопцями пішов на фронт. Нелегким був мій шлях — від міста славних корабелів Миколаєва. Перерізавши залізницю Долинська-Миколаїв, наші війська зламали фронт 6-ї німецької армії. З району Нового Бугу війська фронту спрямували удар по тилах ворожих військ, що діяли на сході Миколаєва. У березні 1944 року в районі селищ Березнегувате і Снігурівка було оточено і знищено угрупування гітлерівців чисельністю до восьми дивізій. 19-21 березня 1944 року визволено Єланець, Братське, Арбузинку. Тим часом війська правого крила 3-го Українського фронту заволоділи Новою Одесою і Вознесенськом. 20-24 березня війська цього фронту по всій лінії від Вознесенська до Миколаєва форсували річку Південний Буг. Частини 2-го Українського фронту на той час повністю очистили від окупантів Первомайськ, Криве Озеро і Врадіївку.
Просуватися довелося в неймовірно важких умовах бездоріжжя. Нерідко військову техніку та машини нам випадало буквально нести на руках. Місцеві жителі нам допомагали ремонтували мости і дороги, евакуйовували поранених, на плечах доставляли снаряди, патрони, пальне.
28 березня 1944 року ми форсували ріку Інгул і увірвалися у Миколаїв з північної частини. Майже одночасно зі сходу у місто ввійшли частини 5-ї ударної армії, з півдня у місто вступили війська 28-ї армії і 2-й гвардійський механізований корпус. Миколаїв було звільнено! А потім визволяли Молдову, я брав участь у Ясько-Кишинівській наступальній операції у серпні 1944-го, а пізніше — служба на Західній Україні до 1951 року. Нагороджений орденом «За мужність», медаллю «За перемогу над Німеччиною» та численними ювілейними медалями.
Повернувся додому, і у 1952 році одружився з чудовою дівчиною Олександрою. З нею ми прожили довге щасливе життя, народили двох синів — Анатолія та Віктора. Теплі, добрі людські почуття ми зуміли пронести через роки відбудови і становлення нашої держави. Весь вік пропрацювали у рідному Мошориному. Я спочатку був на молочарні, а пізніше працював мельником у місцевому млині. Ох, і гарне, смачне ж борошно було у нас! Сюди приїздили молоти зерно з різних куточків району! А хліб який випікали місцеві майстрині!».
І сьогодні, у свої дев’яносто, Павло Антонович полюбляє клопотатися на чепурненькому охайному подвір’ї, серед квітучого весняного саду, він сам доглядає за кроликами та допомагає по господарських справах онучці Вікторії та її родині, яка живе біля нього. А ще безмежно любить свої онуків і правнуків, завжди допомагає у їхньому вихованні.
Шановні ветерани! Прийміть найщиріші вітання з 72-ою річницею Великої Перемоги! Цей день дійсно святий, завжди викликає почуття світлої радості, безмежної гордості за наш народ та гіркий сум водночас. Знаючи, якою великою ціною завойовано нашу Перемогу, схиляємо голови перед священною пам’яттю загиблих, висловлюємо свою безмежну вдячність усім, хто наближав довгоочікуваний день визволення та кував перемогу у тилу. Низький уклін вам за це!
У лютому 2017 року наш земляк, учасник бойових дій з села Мошорине Знам’янського району Павло Антонович Вака, відсвяткував свій 90-річний ювілей.
Павло Антонович пройшов нелегкий та тернистий шлях. На його долю припали роки запеклої Другої Світової війни, нелегкого періоду відбудови народного господарства. Усе життя ветеран працював у колишньому колгоспі «Жовтень», має 50 років загального трудового стажу та численні нагороди і заслуги перед Батьківщиною.
І сьогодні, незважаючи на прожиті роки та дуже поважний вік, ветеран з посмішкою згадує про ті часи: «У грудні 1943 року наше село було звільнене від фашистів, і я разом з хлопцями пішов на фронт. Нелегким був мій шлях — від міста славних корабелів Миколаєва. Перерізавши залізницю Долинська-Миколаїв, наші війська зламали фронт 6-ї німецької армії. З району Нового Бугу війська фронту спрямували удар по тилах ворожих військ, що діяли на сході Миколаєва. У березні 1944 року в районі селищ Березнегувате і Снігурівка було оточено і знищено угрупування гітлерівців чисельністю до восьми дивізій. 19-21 березня 1944 року визволено Єланець, Братське, Арбузинку. Тим часом війська правого крила 3-го Українського фронту заволоділи Новою Одесою і Вознесенськом. 20-24 березня війська цього фронту по всій лінії від Вознесенська до Миколаєва форсували річку Південний Буг. Частини 2-го Українського фронту на той час повністю очистили від окупантів Первомайськ, Криве Озеро і Врадіївку.
Просуватися довелося в неймовірно важких умовах бездоріжжя. Нерідко військову техніку та машини нам випадало буквально нести на руках. Місцеві жителі нам допомагали ремонтували мости і дороги, евакуйовували поранених, на плечах доставляли снаряди, патрони, пальне.
28 березня 1944 року ми форсували ріку Інгул і увірвалися у Миколаїв з північної частини. Майже одночасно зі сходу у місто ввійшли частини 5-ї ударної армії, з півдня у місто вступили війська 28-ї армії і 2-й гвардійський механізований корпус. Миколаїв було звільнено! А потім визволяли Молдову, я брав участь у Ясько-Кишинівській наступальній операції у серпні 1944-го, а пізніше — служба на Західній Україні до 1951 року. Нагороджений орденом «За мужність», медаллю «За перемогу над Німеччиною» та численними ювілейними медалями.
Повернувся додому, і у 1952 році одружився з чудовою дівчиною Олександрою. З нею ми прожили довге щасливе життя, народили двох синів — Анатолія та Віктора. Теплі, добрі людські почуття ми зуміли пронести через роки відбудови і становлення нашої держави. Весь вік пропрацювали у рідному Мошориному. Я спочатку був на молочарні, а пізніше працював мельником у місцевому млині. Ох, і гарне, смачне ж борошно було у нас! Сюди приїздили молоти зерно з різних куточків району! А хліб який випікали місцеві майстрині!».
І сьогодні, у свої дев’яносто, Павло Антонович полюбляє клопотатися на чепурненькому охайному подвір’ї, серед квітучого весняного саду, він сам доглядає за кроликами та допомагає по господарських справах онучці Вікторії та її родині, яка живе біля нього. А ще безмежно любить свої онуків і правнуків, завжди допомагає у їхньому вихованні.
Шановні ветерани! Прийміть найщиріші вітання з 72-ою річницею Великої Перемоги! Цей день дійсно святий, завжди викликає почуття світлої радості, безмежної гордості за наш народ та гіркий сум водночас. Знаючи, якою великою ціною завойовано нашу Перемогу, схиляємо голови перед священною пам’яттю загиблих, висловлюємо свою безмежну вдячність усім, хто наближав довгоочікуваний день визволення та кував перемогу у тилу. Низький уклін вам за це!
