Незважаючи на свій поважний вік, Федір Григорович чудово виглядає, щиро посміхається і добре пам’ятає події свого довгого життя, сповненого випробувань і іспитів долі, найстрашнішим з яких була Друга Світова війна.

Уродженець села Нерубаївка Олександрівського району Кіровоградської області, війну Федір Григорович зустрів у віці 14 років, тож добре пам’ятає і роки окупації, з 1941 по 1943 рік, і події після визволення села від фашистів: «Війна забрала життя мого батька, тестя й трьох дядьків, воював до 1945 року і мій старший брат, і мені довелося. Щоправда, мене призвали до лав армії лише у грудні 1944 року. Це був останній військовий призов. Перемогу я зустрів в учбовому артилерійському батальйоні міста Торжок. Але для мене війна не закінчилася, адже наприкінці травня мене забрали для участі в іншій операції, про яку я навіть не здогадувався – на війну з Японією. У складі артилерійського полку Першої повітряної десантної дивізії мені довелося більше місяця йти крізь пустелю Гобі – від Монголії до Маньчжурії, пішки долаючи відстань довжиною півтори тисячі кілометрів. Це було зроблено спеціально, аби зненацька напасти на ворога на кордоні Китайської Народної Республіки, яка частково була окупована японцями.

Ворог дійсно нас не очікував, адже це було абсолютно непрохідне місце! Один пісок довкола, скільки видно оку. Це було дуже тяжке випробування і для людей, і для коней, які тягнули гармати. Уявіть собі: червень-липень місяць, спека страшна, води немає, рослинності немає, обмундирування все біле від солі, босу ногу поставити на пісок неможна, бо пече, а ми йдемо і йдемо, і вдень, і вночі... Лише один раз за цей період нам привезли воду – у кузові вантажівки, вкритої брезентом. Двоє солдат босими ногами ходили по цій воді, і котелками подавали нам воду. Але отримати її було просто неможливо, стільки людей було у черзі! Я б, напевне, і не попив би тоді, аби не капітан, який стояв поруч. Саме він дозволив мені зробити кілька ковтків зі свого котелка. Можливо, завдяки тій водичці, я й залишився живий…

Коні не витримали такого іспиту і померли. Тож, нам доводилося ловити у пустелі диких монгольських коней, які табунами забігали сюди зі степу, і впрягати їх у підводи, аби тягти гармати. Але і вони не витримували, адже не звикли до таких навантажень. Тож, ті гармати ми і самі тягнули, і верблюдів впрягали, але впевнено рухалися до Маньчжурії».

«За бойові заслуги в боях при форсуванні гірського хребта Великий Хінган, подолання безводних степів Монголії та визволення Маньчжурії» 23 серпня 1945 року гвардії червоноармійцю Федору Григоровичу Пугачу була оголошена подяка головнокомандуючим Сталіним, а згодом ветеран отримав і інші бойові нагороди: медаль «За бойові заслуги», Орден Вітчизняної війни, ордени «За мужність» та «За службу Батьківщині».

2 вересня 1945 Друга Світова війна закінчилася, але ще шість років Федір Григорович служив на Далекому Сході, у місті Комсомольськ-на-Амурі, тож на Батьківщину повернувся лише у 1951 році.

Усе своє подальше життя наш герой присвятив роботі у галузі культури — спочатку працюючи в сільському клубі, а згодом, після закінчення Олександрійського культосвітнього училища, у сільській бібліотеці. Та особливо стрімко пішла вгору кар’єра нашого героя у Світловодську, куди він переїхав разом з родичами. Тут він працював спочатку методистом, а згодом завідуючим та, врешті, директором районної бібліотеки, віддавши роботі в бібліотечній галузі району 17 років життя. За цей час Федору Григоровичу вдалося створити єдину бібліотечну систему, об’єднавши 26 сільських бібліотек. У цей період Світловодська районна бібліотека носила звання «Бібліотека відмінної роботи». Його діяльність у цій сфері була відзначена керівництвом області і держави, тож в арсеналі ветерана є грамоти та іменний годинник від Міністерства культури України, а також нагрудний знак «За відмінну роботу» від Міністерства РС.

Згодом, справу батька продовжили і його дві доньки — Ольга та Тетяна. Наразі перша працює бібліотекарем у Світловодській ЗОШ №1, а друга — методистом у районній бібліотеці Світловодської райдержадміністрації.

Свій ювілейний День народження ювіляр зустрів в оточенні рідних, приймаючи численні вітання та зустрічаючи поважних гостей. Так, від імені народного депутата України Олеся Довгого, ювіляра привітала його помічник, Марина Саакян, яка побажала імениннику міцного здоров’я, гарного настрою, усіляких гараздів та вручила ювіляру подарунок до свята від народного депутата. «Хай ваше здоров’я не дає збоїв, а життєва енергія не покидає», — побажала, вітаючи ювіляра, Марина Саакян.



Редакція газети «Вісник Кіровоградщини» приєднується до всіх привітань на адресу ювіляра і зичить йому довгих і щасливих років життя!