Я не можу без вишивки жити!
- 5 листопада 2016, 11:05
Наприкінці минулого тижня творча група «Вісника Кіровоградщини» побувала у селищі Розумівка Олександрівського району, де ми відвідали народний музей історії села, про який обов’язково розкажемо в одному з наших наступних випусків, побували на могилі легендарного Чорного Ворона та зустрілися з місцевою майстринею Ганною Голинською.
І хоча до вишивальниці ми потрапили вже надвечір, Ганна Аврамівна привітно зустріла нас щирою гостинністю та веселою посмішкою.
Як з’ясувалося під час нашого спілкування, ця спокійна, весела, щира, усміхнена жінка прожила дуже непросте життя. З самої юності, з чотирнадцяти років, їй довелося важко працювати. Усе своє життя вона була дояркою на фермі. А ще — завжди тримала вдома велике господарство, чималий город та допомагала синам. Вона й нині, у свої майже 77 років, багато працює, не зважаючи на стан здоров’я. А ще — вишиває. Саме вишивка завжди була для Ганни Аврамівни віддушиною у непростому повсякденному житті.
«Я пропрацювала дояркою 37 років, —говорить наша співрозмовниця. — Сьогодні у це неможливо навіть повірити, скільки ми тоді працювали. Дуже важке було життя, але все одно вишивала. Люблю я цю справу!».
— А чи давно Ви захоплюєтеся вишивкою?
— Та усе життя! Вишиваю майже щодня, крім великих релігійних свят. Оце працюю-працюю на дворі, бо ж, звісно, багато роботи і на городі, і на подвір’ї, але ж відпочити мені треба, то тільки-но заходжу до хати — одразу ж сідаю на стільчик вишивати. Геть не можу без цього жити!
Усе своє життя Ганна Аврамівна прожила в Розумівці — тут народилася у багатодітній родині, закінчила 7-річну школу, працювала у колгоспі, у місцевому ж клубі познайомилася зі своїм чоловіком, Володимиром Степановичем, з яким прожила у шлюбі 51 рік. Разом вони побудували хату, народили двох синів — Анатолія і Юрія, разом переживали всі випробування долі… та вже майже рік минув, як пані Ганна поховала чоловіка і залишилася одна.
— А Ваш чоловік підтримував Ваше захоплення?
— Так, підтримував. Завжди мені казав, щоб я вже йшла до хати та сідала за вишивку, адже знав, що я дуже це люблю. Але ж я казала йому: ти хоч не розказуй людям, що я вишиваю, бо ж деякі говорять з осудженням: о, вишивальниця! Сидить та вишиває… А як я люблю це робити? Я люблю вишивати так, що аж не можу!
Власне захоплення вишивкою, вважає жінка, допомогло їй відновити діяльність після перенесеного чотири роки тому інсульту:
«У мене одібрало всю праву сторону, — розповідає жінка. — А я прочитала, що вишивати або плести — то перше лікування після інсульту. Тож, я сідала і вишивала! А ще — співала, бо співати я любила також усе життя — і сама, і в місцевому хорі «Барвінок». Отож, і після хвороби вишивала та співала, і мені ставало легше. І, врешті, попустило мені праву сторону. І знову працюю не покладаючи рук! Звісно, й діти мені допомагали. Як захворіла — крізь возили, лікували, піклувалися… Хороші вони в мене. Дружно ми живемо».
— А хто Вас навчав вишивці?
— Моя мама. Раніше у селі всі вишивали. І мої подруги також, тож, збиралися і разом вишивали.
Ах і багато ж я навишивала! І дітям, і онукам… Онуків у мене троє: Віка, Оксана й Роман. А зараз ми з моїм сватом змагаємося у майстерності. Він живе у Красносільці і також вишиває. Тож, ми з ним влаштовуємо змагання! Ось зараз він ікони вишив — а я під них рушники вишиваю.
Нині в арсеналі Ганни Голинської —безліч рушників різного призначення — і весільні, і під ікони, і під хліб-сіль, і Пасхальні, а також вишиті картини, наволочки та простирадла, якими щедро прикрашена її домівка. Її роботи можна побачити в навчальних закладах Розумівки та Олександрівки, сільському Будинку культури. Демонструвалися вони і на виставці у Києві.
Майстриня сама обирає малюнки для майбутніх вишитих картин з тих, що їй припали до душі, сама переносить їх на полотно та підбирає необхідні кольори. І розквітають під її майстерними руками троянди й маки, калина та фіалки, і радують око яскраві вишиванки.
Як з’ясувалося під час нашого спілкування, ця спокійна, весела, щира, усміхнена жінка прожила дуже непросте життя. З самої юності, з чотирнадцяти років, їй довелося важко працювати. Усе своє життя вона була дояркою на фермі. А ще — завжди тримала вдома велике господарство, чималий город та допомагала синам. Вона й нині, у свої майже 77 років, багато працює, не зважаючи на стан здоров’я. А ще — вишиває. Саме вишивка завжди була для Ганни Аврамівни віддушиною у непростому повсякденному житті.
«Я пропрацювала дояркою 37 років, —говорить наша співрозмовниця. — Сьогодні у це неможливо навіть повірити, скільки ми тоді працювали. Дуже важке було життя, але все одно вишивала. Люблю я цю справу!».
— А чи давно Ви захоплюєтеся вишивкою?
— Та усе життя! Вишиваю майже щодня, крім великих релігійних свят. Оце працюю-працюю на дворі, бо ж, звісно, багато роботи і на городі, і на подвір’ї, але ж відпочити мені треба, то тільки-но заходжу до хати — одразу ж сідаю на стільчик вишивати. Геть не можу без цього жити!
Усе своє життя Ганна Аврамівна прожила в Розумівці — тут народилася у багатодітній родині, закінчила 7-річну школу, працювала у колгоспі, у місцевому ж клубі познайомилася зі своїм чоловіком, Володимиром Степановичем, з яким прожила у шлюбі 51 рік. Разом вони побудували хату, народили двох синів — Анатолія і Юрія, разом переживали всі випробування долі… та вже майже рік минув, як пані Ганна поховала чоловіка і залишилася одна.
— А Ваш чоловік підтримував Ваше захоплення?
— Так, підтримував. Завжди мені казав, щоб я вже йшла до хати та сідала за вишивку, адже знав, що я дуже це люблю. Але ж я казала йому: ти хоч не розказуй людям, що я вишиваю, бо ж деякі говорять з осудженням: о, вишивальниця! Сидить та вишиває… А як я люблю це робити? Я люблю вишивати так, що аж не можу!
Власне захоплення вишивкою, вважає жінка, допомогло їй відновити діяльність після перенесеного чотири роки тому інсульту:
«У мене одібрало всю праву сторону, — розповідає жінка. — А я прочитала, що вишивати або плести — то перше лікування після інсульту. Тож, я сідала і вишивала! А ще — співала, бо співати я любила також усе життя — і сама, і в місцевому хорі «Барвінок». Отож, і після хвороби вишивала та співала, і мені ставало легше. І, врешті, попустило мені праву сторону. І знову працюю не покладаючи рук! Звісно, й діти мені допомагали. Як захворіла — крізь возили, лікували, піклувалися… Хороші вони в мене. Дружно ми живемо».
— А хто Вас навчав вишивці?
— Моя мама. Раніше у селі всі вишивали. І мої подруги також, тож, збиралися і разом вишивали.
Ах і багато ж я навишивала! І дітям, і онукам… Онуків у мене троє: Віка, Оксана й Роман. А зараз ми з моїм сватом змагаємося у майстерності. Він живе у Красносільці і також вишиває. Тож, ми з ним влаштовуємо змагання! Ось зараз він ікони вишив — а я під них рушники вишиваю.
Нині в арсеналі Ганни Голинської —безліч рушників різного призначення — і весільні, і під ікони, і під хліб-сіль, і Пасхальні, а також вишиті картини, наволочки та простирадла, якими щедро прикрашена її домівка. Її роботи можна побачити в навчальних закладах Розумівки та Олександрівки, сільському Будинку культури. Демонструвалися вони і на виставці у Києві.
Майстриня сама обирає малюнки для майбутніх вишитих картин з тих, що їй припали до душі, сама переносить їх на полотно та підбирає необхідні кольори. І розквітають під її майстерними руками троянди й маки, калина та фіалки, і радують око яскраві вишиванки.
