Нині існує громадська ініціативна група, яка активно допомагає переселенцям у нашому районі, очолює її Юлія Чикунова.

- Пані Юліє, скільки Вам нині відомо людей, які переїхали жити до Знам’янщини з регіону бойових дій та Криму? Чи існує облік таких людей офіційно?

У нашій ініціативній групі близько 15 осіб, ми підтримуємо та допомагаємо один одному, спілкуємося. Рік тому, коли на сході України були активні бойові дії, в Знам’янці та Знам’янському районі було більше 500 осіб переселенців. Облік переселенців здійснюють управління соціального захисту населення в місті та районі. Однак останнім часом багато переселенців повернулося додому, деякі переїхали в інші міста у зв’язку з тим, що так і не змогли тут знайти роботу.

При цьому в офіційних закладах навряд чи можна отримати точну інформацію щодо кількості ВПО, оскільки відсутні окремі структурні підрозділи в міськвиконкомі та райдержадміністрації, які займаються питаннями переселенців. Одна людина в управлінні соцзахисту, на яку покладено багато інших питань, крім переселенців, не може навіть обдзвонити переселенців в разі потреби.

Вважаю, що це проблема не тільки Знам’янщини, а і держави в цілому. В Україні сьогодні близько 1,5 млн. переселенців, і не існує діючої системи роботи з ними, вирішення їх проблем. Тільки в великих містах створено консультаційні центри для ВПО, працюють волонтерські організації, можна отримати гуманітарну допомогу.

- З якими проблемами найчастіше стикаються ці люди? Яку психологічну адаптацію вони можуть пройти у офіційних закладах?

Найголовніша проблема переселенців – відсутність житла та роботи, а також, напевне, те, що вони залишились «сам на сам» зі своїми проблемами. Хтось з цим справляється краще, комусь це зробити складніше. Всі люди різні.

Коли людина не по своїй волі вимушена змінити місце проживання, коли вона там залишає не тільки всі речі, які в неї були, а розриває всі зв’язки, залишається без звичного оточення, без друзів та знайомих, безумовно, дуже важко починати все спочатку.

Куди звертатися за психологічною допомогою в місті та районі? Важко відповісти на це питання. Номінально існує штаб допомоги переселенцям, однак практично ніхто туди не звертається, тому що до складу штабу входять люди з різних організацій, які проводять наради в разі потреби.

- Окремо слід сказати за фінансову підтримку. Яка вона від держави?

Фінансова підтримка від держави, яку отримують переселенці – це 884 грн. на оплату комунальних послуг. При цьому їх отримують непрацездатні особи. Для працездатних осіб, які знаходяться на обліку в центрі зайнятості, ця сума поступово зменшується, і якщо людина не знаходить роботу, то зовсім нічого не отримує.

Існує також постанова КМУ № 535, якою начебто передбачається надання допомоги ВПО за рахунок міжнародної допомоги. Однак невизначеність порядку надання такої допомоги, відсутність необхідних підзаконних актів та роз’яснень не дозволяє отримати кошти людям, які дійсно цього потребують.

- Чи є такі з переселених, хто повернувся назад, і що їх мотивувало до цього?

У теперішній час дійсно є багато таких переселенців, які повернулися додому, незважаючи на всі складнощі, які їх чекають там. Але там хоча б є своя квартира, свій дах над головою. Тут вони не знайшли себе, не знайшли роботу, не знайшли нових друзів, не знайшли порозуміння. А найголовніше – вони не відчули співчуття, не побачили, що держава дбає про них.

Безумовно, люди є різні, як місцеві, так і переселенці. Кому як пощастить. Хто яких людей зустрів, той такі висновки і робить. Ви можете собі уявити, що ви залишилися без своєї квартири, без всього, що там було, без знайомих, без свого стоматолога та перукаря? І це не на деякий час, а назавжди. Життя з чистого аркуша…Це складно. Витримують сильніші.

А хто не знайшов себе на новому місці, ті повертаються додому, тому що там все одно рідний дім.

- На якому рівні чи то етапі співпраця з міськими органами влади? Яка від них відчутна допомога?

Ми, як ініціативна група переселенців (як ми себе позиціонуємо) звертаємося до місцевих органів влади. Вони нас завжди вислуховують, але коштів в бюджетах на допомогу переселенцям немає. І місцеві мешканці часто теж знаходяться не в кращій ситуації. Однак вони вдома… А вдома, як кажуть, і стіни допомагають.

Розумію, що проблем багато у всіх. Однак, думаю, що можна хоча б зробити крок назустріч людям. Так, в місті працює тренажерний зал для пенсіонерів, центр допомоги учасникам АТО. Можна запропонувати і переселенцям отримати такі послуги. Хтось і скористається.

Відсутність гуманітарної допомоги для переселенців в Кіровоградській області теж важливе питання. На окупованих територіях її отримують, в великих містах теж, а в Знам’янці що, люди інші? Зрозуміло, що ВПО тут не так багато, як у інших областях. Однак, за біля 2 роки, що ми тут, практично ніякої допомоги.

Ми звикли працювати, звикли забезпечувати свої родини самі. Просити не звикли, а самим, без допомоги вижити складно. І де шукати ту допомогу, куди звертатися? Нас сприймають як додаткове навантаження. Хоча можна розглядати переселенців і як можливості для місцевої громади. Серед них є люди з вищою освітою, які хочуть щось зробити, інтегрувавшись в місцеву громаду. Їм все одно, де починати, і скоріше вони почнуть щось робити там, де є більш сприятливі умови.

Наприклад, якщо в громаді розробити привабливий інвестиційний проект, який передбачає працевлаштування переселенців, це буде і допомога переселенцям, і допомога громаді – додаткові кошти в бюджет. В цій ситуації важливо побачити не тільки нові виклики, але й нові можливості, в першу чергу, для своєї громади.

– Де і куди бажаючі допомогти можуть звертатись?

З самого початку нашого перебування у Знам’янці нам допомагає настоятель храму Св.Тетяни о.Андрій та його парафіяни. Користуючись нагодою, хочу також висловити слова подяки від переселенців депутату міської ради Сергію Кліпацькому за організований новорічний спектакль та новорічні подарунки дітям-переселенцям; представникам ДСНС також за новорічні подарунки дітям в районі, настоятелю церкви Успіння пресвятої Богородиці УКГЦ о. Івану, який привозив одяг. Від імені переселенців хочу подякувати також всім небайдужим людям, які відгукнулися на чужий біль і допомагали переселенцям у скрутних ситуаціях.

- Хто із переселених родин, які Ви знаєте, має гарну історію успіху і адаптації у нашому краї?

Ми знаємо не так багато переселенців, і серед них, напевне, можна привести приклади скоріше адаптації. Так подружжя з двома дітьми, які приїхали з Луганської області, знайшли роботу в місті, працюють, забезпечують свою родину. Хотілося б краще, але на сьогодні навіть те, що є робота в Знам’янці, це, напевне, свого роду успіх. Знаю ще декілька родин, які також знайшли роботу, в одній з них чоловік навіть знайшов дві роботи. Вважаю, що це хоча і маленький, а все ж успіх, особливо, якщо і місцевим жителям тут дуже важко знайти роботу.

Є і такий приклад – молода дівчина виграла міні-грант Канадської організації для відкриття свого бізнесу. І хоча їй було все одно, де розпочати свій бізнес, вона вирішила це зробити в Олександрії. Спитаєте чому? Тому що там вона побачила більше можливостей. Ця історія ще раз підтверджує, що переселенців треба розглядати і як нові можливості для громади.

Наприкінці хочу побажати всім віри, надії, оптимізму, реалізації планів та ідей. Звертаюсь до всіх: озирніться, спитайте, не будьте байдужими до чужої біди, можливо, лише ваше добре слово, ваше співчуття врятує людину.