Одиниці цікавляться цим питання, бо мають там рідних. Уявити, наскільки анексія півострову справді є некомфортною для людей, можливо тільки через приватні діалоги з тими, хто бувають і там, і в Україні. До слова запросили знам’янчанина, який протягом тривалого часу живе у Криму, Володимира Горшкоуса.

- Володимире Васильовичу, після останнього спілкування з Вами минуло півроку, а отриманої звідусіль інформації про життя нині в Криму дуже багато. Скажіть, будь ласка, чи відчуваєте ВИ особисто чи ваші друзі, що зараз в Криму відбуваються зазіхання на свободу слова, віросповідання, недоторканності висловлення думок?

– Доброго дня! Мені приємно знову бути вашим гостем. Що Вам відповісти після вироків Генадію Афанасьєву, Олександру Кольченко, Олегу Сенцову, замовчування про обставини вбивств Решата Аметова та зниклих безвісті Тимура Шаймарданова, Сейрана Зинетдинова та інших. Хоча за словом «інші» стоять родини та близькі цих людей, яким я щиро співчуваю. Набирає обертів «діло 26 лютого 2014р.», яке змушує особливо страждати кримсько-татарський народ. На тому мітингу були і українці, але їх, на мою думку, призначили винними у зв`язку з різними проявами підтримки Майдану (атрибути, гасла, співчуття, участь). Абсурдне те, що катують та засуджують людей за події, які не мають ніякого стосунку до правової площини держави-окупанта. Ви, мабуть, чули про закриття телеканалів та газет, різних інтернет-видань у Криму, перелічу лиш деякі з них: АТР, Черноморка, центр журналістських розслідувань, кримська світлиця та інші. Щодо моїх друзів, то це активісти організації «Український культурний центр» (Сімферополь), яких також затримують, викликають на бесіди та всіляко вичавлюють з півострова. Проблеми з утисками віруючих ви теж, мабуть, знаєте – це УПЦ Київський патріархат, греко-католики, мусульмани.

- Якими Ви бачили прояви етнокультури українців в Криму? Чи відбуваються заходи, які б символізували національну приналежність кримських татар чи українців?

– У день народження Т.Шевченко були затримання, на день Конституції було видане попередження про неможливість використання прапора України, на День Незалежності були затримання. Кримсько-татарський народ дуже болісно переніс заборону збиратися та проводити мітинг 18 травня – це день пам`яті жертв депортації. Так звані «адміністрації» міст та селищ Криму відмовляють у проведенні та популяризації іншого способу життя та культури, аніж той, який є у окупанта.

- На скільки часто Ви чули у громадських місцях, що всі події, які відбулися із переходом півострова до складу Росії, людей задовольняють, і в чому?

– Громадські місця – то щось особливе. Люди розмовляють в залежності від того, що говорить телевізор, а якщо ви мали можливість дивитись їхні передачі, то зрозуміло, що переказ тих «істин» неможливий для здорової людини, до речі, так само розмовляють співпрацівники фсб.

- Нині дуже широко у центральних ЗМІ обговорюється питання енергоблокади Криму? Чи так це насправді проблемно?

– По енергоблокаді приведу один свій приклад, це було в Новоолексіївці(остання залізнична станція перед адмін. кордоном). Жінка, яка прибула з Криму, дзвонить подрузі на півострів: «Галя, я сейчас в магазине и смотрю на свет, аж в глазах рябит, но я ещё буду смотреть, это так классно…!». Зараз дуже важко уявити собі нормальне життя без світла, і дійсно, люди потерпають від цього.

- Життя триває, і все, що нині є нелогічним, страшним, з часом набуде інших форм, можливо, навіть звички. Як Ви вважаєте, анексія Криму – це тема для розмов про конфлікт в ЗМІ? Наскільки люди взагалі готові про це говорити?

– Звісно, людина має адаптуватися до страшного, щоб життя тривало, але це так важко відбувається на практиці. ЗМІ мають нагадувати про несправедливість окупації, закликаючи до вирішення цього питання. Люди мають пропонувати свою участь, вносити пропозиції, а саме головне – бути почутими, і самим почути Крим!

Від автора: якщо серед Ваших знайомих чи сусідів є переселенці з Криму, прошу Вас не залишайтесь осторонь їх життя, навіть словом підтримки Ви можете їм дуже допомогти!