— Михайло Миколайовичу, розкажіть нашим читачам чим займається ТДВ «Об’єднання Дніпроенергобудпром».

— «Об’єднання «Дніпроенергобудпром» — одне з найбільших об’єднань із виробництва залізобетону в Україні. Ми випускаємо опори високовольтних ліній передач, аеродромні плити, будівлі сільгосппризначення, швидко монтовані будівлі для різних галузей народного господарства України. Асортимент продукції великий, як і географія виробництва, працюємо на сьогоднішній день на всій території України.

— Завод працює з 1960-х років. Як все починалось?

— Після закінчення будівництва Кременчуцької ГЕС було прийнято рішення об’єднати всі будівельні організації, які працювали на смт Власівці, в одну організацію. Так і створили «Дніпроенергобудпром». Задачею Об’єднання було забезпечити енергетичним бетоном гідроелектростанції, які планувалися будуватися на території України — Каховську, Канівську і Київську ГЕС. Після того як ГЕСи побудували, Об’єднання почало розширюватись і брало участь у всіх найбільших будівництвах, які були на теренах Радянського Союзу. Нами було побудовано всі атомні станції Радянського Союзу. Також з конструкцій нашого об’єднання будувались гідроелектростанції, теплові станції, згодом і сільськогосподарські об’єкти: «Курочка ряба», «Гаврилівські курчата», «Пан курчат», та безліч військових об’єктів. Об’єднання нагороджено багатьма державними нагородами: почесною грамотою Верховної Ради СССР, орденом «Знак пошани» за ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, а минулого року визнані кращим підприємством галузі і нагороджені зіркою «Якості» і маємо всеукраїнський рейтинг підприємств залізобетонних виробів. Історія дуже цікава. Ось відкрив книгу про історію підприємства і читаю, що ми побудували 11 атомних станцій, 13 теплових станцій: Армянська, Білоруська, Смоленська, Чорнобильська, Запоріжська, Хмельницька, Кримська, Барнаульська, Вороніжська, Київська, Красноярська, дві Ленінградські, 27 ГЕСів, заводи «Камаз» та «Набережні човни».

Я працюю в Об’єднанні четвертий рік, і починав зі складного періоду на підприємстві. Колектив тут чудовий, всі тоді мобілізувалися і вирішили проблеми. На сьогодні зарплата одна із найбільших в області — середня заробітна плата більше 10 тис. грн по підприємству, виплачується своєчасно.

— Ви просто ставитесь до негараздів та проблем, одразу помітно, що Ви налаштовані їх швидко вирішувати, якщо вони з’являться.

— Які там негаразди! За негаразди нема коли думати. У мене принцип такий: не можна оглядатися назад, лише дивитися вперед і будувати майбутнє нашої держави.

— На період карантину дуже багато виробництв змінює для своїх працівників графік, декого звільняють, інакших переводять у віддалений режим. Як Дніпроенергобудпром живе під час карантину? Як люди ставляться до цього?

— Ми працюємо в режимі, що і працювали завжди, не зупинялись ні на один день. Частково люди пішли у короткі відпустки, в кого були. Вжили усі карантинні заходи, по цехах ізолювали людей трохи. Із безкоштовного харчування перейшли на сухий пайок, щоб уникнути скупчення людей у їдальні та мінімізувати контакти. Люди з розумінням ставляться, бо в нас колектив оптимістів.

— Чи є у вас мрія, можливо хочете збудувати новий завод Ілона Маска в Україні?

— Мрія одна, побудувати незалежну українську державу, щоб ми перестали клянчити по всьому світу і ходити з протягнутою рукою, щоб до влади прийшли патріоти держави і просто патріоти у вишиванках, а справжні. Це мрія моя і усього колективу. Люди роботящі, вміють робити і хочуть відпочивати. Бог дав усе, землю, воду, клімат, ми маємо це розумно використовувати.

— Хоч зараз і час, коли треба зберігати дистанцію, але важливо об’єднуватися та підтримувати один одного.

— Девіз підприємства «Будуємо щоб жити, а живемо, щоб будувати». Ми на виробництві завжди сповідували соціально направлену політку своєї роботи. Зараз ми зберегли усі традиції, які були від початку: безкоштовне харчування, безкоштовний відпочинок дітей в таборах (минулого року 140 дітей відпочило), людей відправляємо в пансіонати відпочивати за рахунок підприємства. Також намагаємось долучатись до всіх заходів, що відбуваються у місті Світловодську, смт Власівка та по всій області в цілому. Усім випускникам — відмінникам Власівської школи, на випускному вручаємо по 500 грн, ремонтуємо спортзали, Григорівську школу в районі, все не згадати. У розбудові монастиря в Таловій Балці виготовили Серафиму, плитку тротуарну приготували зараз. Ми не хвалимося цим, а просто робимо.

— А як ви відреагували на нинішню ситуацію у країні?

— Коли почалась проблема із коронавірусом, ми разом із Іваном Мароном — генеральним директором Об’єднання обгововорили це питання з нардепом Олесем Довгим і прийняли рішення об’єднати соціально направлений бізнес для допомоги у подоланні проблеми. Було створено проєкт «Діємо разом» Благодійного фонду «Можемо Разом», до якого усі підприємці, які турбуються про долю Кіровоградщини, а зокрема, Світловодська та Світловодського району, долучаються. І далі спрямовуємо допомогу до медзакладів. Ми, звісно, не можемо виконати функцію держави, але допомагаємо і з розумінням відносимося до скрути в державі. Завжди так було: у період катаклізм український народ об’єднувався і лише у єднанні знаходив дієві шляхи для виходу з ситуації. Сьогодні треба відкинути усі політичні амбіції, взятися за руки і вирішувати проблеми спільно.

— Ми у редакції читаємо та моніторимо соцмережі, спілкуємось із людьми. На жаль, маємо констатувати, що люди не довіряють благодійним проєктам. Навіть реальні результати проєкту, коли до лікарень направляють необхідні засоби індивідуального захисту не переконують людей. Ви цього тижня передавали товари, що придбані у межах проєкту для потреб Власівського пансіонату ветеранів війни та праці. Ви той, хто знає, як проходять усі процеси від визначення потреб до передачі товарів, розкажіть як відбувається комунікація в проєкті?

— Коли йде закупка медичного обладнання і засобів захисту масово в усіх країнах, то звісно створився дефіцит. Ми б могли без проблем перекласти проблему закупки на плечі лікарень, перерахувавши їм кошти. Але ми ж розуміємо, що їм зараз сили треба витрачати не на пошук необхідної продукції, а на захист та лікування людей. Тому ми діємо поруч із ними, об’єднавши наші можливості у цьому благодійному проєкті. У Фонді працюють фахівці. З їх допомогою та, часто, завдяки особистим зв’язкам Олеся Станіславовича, ми шукаємо та закуповуємо усі ці засоби захисту. Фонд прозорий, кожен учасник який вклав гроші отримує звіт про всі витрати, по яким цінам і куди направляється допомога. Бажаючі долучитися завжди можуть це зробити, оскільки двері проєкту відкриті. Але у людей є позиція — нехай хтось робити, але не я, бо люди можуть лише контролювати чиюсь роботу, а самі ж не долучаються. Підприємства, які завжди беруть участь — це ПП «Віктор і К» (ТМ «Королівський смак»), наше Об’єднаня, підприємство «Ефект», «Світ Сир». Вони беруть участь в усіх соціальних програмах завжди. Є небідні люди, які зайняли позицію очікування, але вона не дієва. Хотіли щоб долучилися «Маркетопт», «АТБ», заправки... Тому запрошуємо до проєкту «Діємо разом» — контактна особа Анна тел: 067-537-09-47.

— Як ви переживаєте карантин?

— У мене чудова родина, маю дві внучки, часто разом їздимо відпочивати. Також займаюсь спортом, граю у волейбол. Хожу на полювання та рибалку. Зі спортомом пов’язане все моє життя. Зі школи я займався і футболом, і волейболом, і баскетболом, був капітаном команди. Не уявляю життя без спорту. Він навчив мене бути завжди першим і рухатись уперед.

— Ми щиро дякуємо вам за інтерв’ю, за те, що Ви та Іван Едуардович Марон робите для громади Світловодська та району і зичим вам міцного здоров’я та успіхів!

— Дякую вам від себе та Івана Едуардовича, бажаю вам, щоб ваша газета читалась, а читачам — скоріше повернутися до стабільного життя без коронавірусу і пам’ятати, що лише наполеглива праця дасть нам можливість покращити майбутнє. Надіятися лише на себе, на свої результати. Бути добрішими до один одного. У мене внучка старша написала картину, там обличчя поділене на дві частини, на одному квіти та метелики, а друга частина темна, то вона пояснила, що картина називається «Глубокая мысль», коли багато всього буденного і нецікавого, а хотілося, щоб життя було веселіше, щоб люди посміхалися. І мені не хочеться, щоб було, як у Тараса Шевченка «Німі на панщину ідуть. І діточок своїх ведуть!», а хочеться, щоб було все добре у кожного. Нехай у всіх нас все буде добре!