Гуляючи із собаками породи Алалабай, а їх у Олега Григоровича дві — Оскар і Марго — підприємець розповів нам про свій бізнес, життя під час карантину та благодійні ініціативи.

— Для початку, розкажіть, будь ласка, про свій бізнес. Чим ви займаєтесь?
— Ми виготовляємо м’які сири. Це: бринза, фета, моцарелла, а також такий сир, як халумі, середземноморські сири і болгарські. Зараз також виготовляємо ще масло солодковершкове. Уся продукція на нашому підприємстві натуральна і ми використовуємо лише молоко і ферменти, без додавання домішок, адже ми виготовляємо усе за староболгарською технологією, яка на відміну від нових технологій, де є можливість додавання рослинних жирів, не допускає такого варіанту.

— Усе має свою історію. Яка історія у вашої справи, як усе починалось?

— У 2007 році, ми стояли на порозі ще однієї кризи, коли колгоспи були розвалені, розграбовані. І на території одного із таких колгоспів у Світловодському районі я почав розвивати свою справу. Спочатку я займався вирощуванням перепелів. Допоки одного дня не зустрів болгарина, який шукав для свого виробництва базу в центрі України. Ми з ним познайомились, він запропонував мені план дій, по-суті те, що я маю зробити, щоб почати займатись і розвивати сирне виробництво, як напрямок бізнесу. Я почав вивчати технологію, особливості такого виробництва. Для цього їздив у Болгарію, знайомився із їхніми заводами, слідкував за особливостями технології. Потім збудував цей завод. Болгарин мав свій відсоток від виробництва, а згодом йому стало нецікаво і він відійшов від цього бізнесу. Тому останні 7 років я займаюсь сам цим напрямом. Потім для покращення цінової політики і якості продукції Торгівельна марка «Світ-сир» почала розвиватись і тепер включає у себе декілька підприємств. Одне із них спеціалізується на вирощуванні зерна та кормів для годування великої рогатої худоби — це Фермерське Господарство «Корида». На базі нього створене дочірнє підприємство «Корида», яке є молочно-товарною фермою і займається вже самою худобою та молоком. Також ще є транспортне підприємство. На кожному із них працює від 20 до 30 людей.

Колись у нас була така програма «Від лану до столу», у якій я почав розвиватись. Тому фактично у нас зараз так і діє: ми самостійно вирощуємо корми, годуємо худобу, отримуємо молоко, з нього виготовляємо сири і далі реалізуємо нашу продукцію фактично по всій країні. На жаль, у нас в країні сьогодні не дуже розвинена культура споживання розсільних сирів, тому потужності заводу не дуже великі. Бринза взагалі — це Біблейський продукт, який був у Іісуса, коли він на 40 днів йшов у пустелю. Вона у нас натуральна, ми намагаємось зробити так, щоб вона була на полицях по всій країні. І це дуже велика відповідальність, і вже мабуть протягом 12 років наша продукція не лише натуральна, але й одна із найдешевших на ринку.

— Давайте уявимо, що карантин може тривати ще декілька місяців. Ви вже знаєте, як працюватимете у такій ситуації?

— У мене жінка — завідуюча виробництвом. Окрім цього вона медик за фахом, слідкує за гігієною харчування, дотримання санітарних норм на заводі. Окрім того, тато — колишній голова санепідемстанції Кіровоградської області, що дає нам можливість глибше розуміти усі процеси, що відбуваються і дивитись на них з медико-санітарних норм. Тому ми зараз вжили усіх можливих засобів захисту на нашому підприємстві, починаючи від погодинної дезінфекції приміщення, контролю за миттям рук. Також ми навчаємо працівників, але звісно, ми не можемо на 100% обмежити коло їхнього спілкування, щоб звести до мінімуму можливість інфікування.

Як підприємця, мене хвилює сама епідемія, як явище. Якщо почнуться масові захворювання, то змушений буду зупинити виробництво. Я читаю у мережі Facebook багато різної інформації. Я підтримую самоізоляцію та карантин. Але ви розумієте, що мої працівники також читають, і часто підхоплюють неперевірені повідомлення про інфекцію, після яких бояться виходити на роботу. Тому навіть через це, не через інфікування може виникнути кадровий голод. А зараз стартує посівна і люди дуже потрібні.

Також в умовах карантину зменшилась кількість замовлень. Зачинились ринки, зменшились заявки, адже менше фізичних площ для реалізації продукції. Натомість кількість молока збільшилась, а потреби у ньому немає.

— Можемо говорити про високий рівень напруги серед людей у зв’язку із коронавірусом, як вдома так і на робочих місцях?

— Звісно, люди дуже хвилюються, не розуміють до кінця що відбувається, як вийти із ситуації. Напруга є і кожен бореться з нею так як може. Я нещодавно почув, як моя працівниця домовлялась, щоб їй поштою з Києва переслали вакцину від коронавірусу, якої, як нам відомо, не існує. Вартість її була понад 2000 грн. Я ледь відмовив її від цієї ідеї, пояснив чому цього не варто робити. І хоча ми проводимо роботу серед працівників, але люди бачать оголошення, вірять їм.

Водночас слідкую за статистикою і бачу, що в минулому році також багато людей померло від запалення легень, ГРВІ, туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, серцевих нападів. Просто коронавірус — це дещо нове, невідоме, тому наганяє більше страху.

— Наше основне завдання сьогодні — підтримувати одне одного. Нам відомо, що ви доєднались до благодійної ініціативи «Діємо Разом» задля підтримки медиків у боротьбі із коронавірусом. Розкажіть, що стало вашою основною мотивацією долучитись?

— Я являюсь депутатом районної ради і намагаюсь якомога частіше долучатись до благодійних проєктів, або просто допомагати. Наприклад, нещодавно на с.Богданівку передали продукцію нашого підприємства, адже там на карантині зачинені солдати і їм не вистачає продуктів для харчування. Також співпрацюю із волонтерською організацією «Іволга», якою керує Дар’я Ільїна, які регулярно з перших днів АТО звертаються до мене, я надаю продукцію, яку вони потім везуть на «гарячі точки». Є ця відповідальність — допомогти. Ми тут — вони там. А навіть просто отримати щось із дому нашим захисникам приємно.

Є також багато звернень як до депутата, намагаюсь надавати фінансову допомогу. Думаю, що з цією відповідальністю я народився, інакше мені здається я не можу. Мені у спадок батьки лишили виховання, а коли я став підприємцем, то з’явилось більше можливостей спрямовувати ресурси в цю відповідальність і підтримувати інших.

Я дуже вдячний Олесю Довгому, пишаюсь ним. Скажу щиро, що він — це дуже працьовита, талановита, добра людина. Я його дуже давно знаю, ще до того, як він став депутатом на нашому окрузі. Він ніколи не покидав виборців, адже дуже відповідально до цього відноситься і це задає свій ритм. Він робить усе можливе на своєму рівні, ми на своєму. Разом намагаємось робити якомога більше.

— В умовах пандемії ми вже побачили соціальну відповідальність вашого бізнесу. Можливо ви хотіли б створити власний проєкт, який би базувався на ваших переживаннях, вподобаннях?

— Так у мене вже є такий проєкт для вірян, для всіх людей, яким займаюсь понад 6 років. У м.Світловодськ на звернення нашої православної церкви будую великий Свято-Миколаївський жіночий монастир. Працюємо зараз вже із куполами, а це більше 800 м кв, які за останніми прорахунками коштуватимуть понад 80 тис. дол. Намагаюсь та маю бажання заробити ці гроші і за можливості рухатись у будівництві далі.

— Ви вже, напевно думали про те, як вашому бізнесу виходити із кризи? Поділіться порадами, щоб наші читачі-підприємці мали підтримку та ідеї для збереження власної справи.

— Це риторичне питання, про нього можна багато говорити і ніхто не знає тої «перлини». Настільки всі бізнеси різні і у кожного може виникати своя особлива ситуація, що важко дати універсальну пораду. Я роблю те, що потрібно робити. Прокидаючись, знаю, що маю робити одне, друге, третє. Я молюсь, звертаюсь до Господа, щоб допоміг вийти із цією ситуації, щоб ми мали силу перебороти не лише цю ситуацію, а й інші, супутні. Найголовніше, що має бути у кожного підприємця — віра та надія, що все налагодиться. З цією вірою я прокидаюсь кожного дня і йду на роботу. Потрібно терпіння, щоб це пережити і далі процвітати.

— І трішки про особисте. Поки ми говорили Ви гуляли із собаками. Раніше собаками пропонували розраховуватись а газ, сьогодні жартують, що скоро їх можна буде здавати в оренду, щоб люди мали змогу вийти на прогулянку. Загалом, як ви та ваша родина проводить карантин? Можливо маєте цікаві ідеї для наших читачів, щоб зробити самоізоляцію цікавішою і не хотілось гуляти на вулиці від нудьги.

— Мої ідеї можуть не сподобатись людям, адже я вважаю, що на цей час має бути в кожному сильний самоконтроль. Зараз вдома у мене четверо синів. Вони не ходять до школи, технікумів. Я зараз навчаюсь із ними, по телебаченню проходимо разом «Всеукраїнську школу онлайн», граємо в шахи, займаємось в самостійно обладнаному спортзалі. Нікуди особливо не виходимо, гуляємо в дворі, оскільки ми живемо в приватному секторі.

Насправді, тут треба зібратись і набратись терпіння, кожен в міру своїх можливостей має провести цей час із найбільшою користю для себе та своєї родини.
— І на завершення, що б ви побажали нашим читачам у такий непростий час?

— Бажаю всім, і не лише українцям, здоров’я, імунітету, відсутності поганого настрою. Головне — не втрачати віру, бо це те, що нас штовхає та підтримує. Я особисто вірю, що пройде час і все стане на свої місця.

Щоб ми достойно пройшли цю частину шляху, нам потрібне терпіння, віра, триматись, триматись, триматись! Та виконувати всі рекомендації, які ми чуємо, щоб зберегти своє здоров’я.

— Олеже Григоровичу, ми вам також бажаємо, щоб ваші надія та віра не зламались і ми всі разом пережили це все. Щоб кожен із нас вийшов із цієї ситуації із найменшими втратами, а бажано взагалі без них.