У роки Другої світової війни, під час визволення України від фашистів, 37-а радянська армія форсувала Дніпро на території від Чикалівки Полтавської області до Мишуриного Рогу Дніпропетровської області. На території Онуфріївського району основним місцем форсування була обрана ділянка між селами Деріївкою і Куцеволівкою. Відволікаючий удар був нанесений на Успенку.

За часів СРСР ветерани, які брали участь у форсуванні, декілька разів побували в Онуфріївському районі. Для визволителів проводилися концерти, зустрічі з школярами та трудовими колективами. Ці події широко висвітлювалися в пресі. На той час автор цих рядків працював позаштатним фотокореспондентом «Кіровоградської правди» і за завданням редактора їздив з ветеранами по району. Того дня в поїздку з нами відправився кореспондент газети. Під час мітингу, який проходив в Куцеволівці, кореспондент давав доручення, кого саме з ветеранів та жителів селища фотографувати, а потім застиг, зацікавлено роздивляючись одного з жителів Куцеволівки. Пізніше в розмові кореспондент сказав, що все життя мріяв познайомитися з людиною, яка б була нагороджена двома медалями «За відвагу», аж тут побачив чоловіка, на грудях якого було відразу три такі нагороди. Це був Іван Цебренко. Іван Михайлович народився в 1917 році в селі Куцеволівці, на фронт потрапив від самого початку війни, а закінчив війну в переможному 1945 році. Воював Іван Цебренко у загоні спеціального призначення, а саме, як зазначено у його військовому білеті, займав посаду командира восьмого окремого електротехнічного батальйону. Ціль та завдання таких батальйонів була наступною. В оборонних порядках радянських військ штучно створювалися слабкі місця. Такі місця ретельно підбиралися, перш за все перевага віддавалася заболоченій місцевості. Після того, як ворожа розвідка їх «знаходила», фашисти розпочинали підготовку до наступу. Уночі на цій ділянці на висоті близько п’ятдесяти сантиметрів від землі бійці електротехнічного батальйону натягували металеві дроти у вигляді сіток. На дроти за допомогою генератора подавався струм високої напруги – близько двох тисяч вольт. Щоб не демаскувати позиції гуркотом мотора, автомобілі з генераторними установками розташовували від лінії оборони на відстані декількох кілометрів. Від генератора струм ішов до сіток по шістнадцяти незалежним лініям, і навіть якщо б п’ятнадцять з них були б пошкоджені ворожим вогнем, то система все одно б працювала.

Під час атаки фашисти потрапляли під напругу і гинули, причому ворог довгий час не міг зрозуміти, в чому справа. Звичайно, це був негуманний метод ведення бойових дій, тому установка була суворо засекречена, а всі бійці підписували в особовій частині папери щодо її нерозголошення. Крім людських втрат така зброя давала великий психологічний ефект. І фашисти довгий час не наважувалися атакувати на тій ділянці фронту, навіть тоді, коли електротехнічний батальйон вже давно перебував на інших позиціях. От такий собі був «електропастух» для фашистів.

Владислав Овчаренко