Світловодський район
Спорт

Тренер-практик з футболу Юрій Василенко

Тренер-практик з футболу Юрій Василенко
Тренер Світловодської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №1 Юрій Василенко з 10 років займався футболом. Із 40 років загального стажу 28 років — педагогічного. Він переконаний, що усі його досягнення і досягнення його вихованців стали можливими завдяки наполегливій праці і любові до гри.
— Народився я у Світловодську 20 жовтня 1959 року. Навчався спочатку у школі №6, а 9-10 клас закінчував у школі №3, — розповідає Юрій Іванович. — Коли мені було 10 років, до нас у школу прийшов тренер Анатолій Конопльов набирати дітей до відділення футболу. Це була цікава для мене пропозиція — і я прийшов на заняття. Хоч на той час у спортшколі навчали багатьом видам спорту, та мені подобався тільки футбол, бо він — смілива гра, для якої треба і фізична підготовка, і блискавичне мислення.

У зимовий час ми тренувалися в єдиному спортивному залі у місті, який знаходився у міському Палаці культури. Зал був маленький, але у ньому поміщалося усе місто, яке будувалося і розвивалося. Тут займалися і футболом, і волейболом, і боксом, і заняття були на високому рівні, а вихованці тренувалися з надзвичайним підйомом й ентузіазмом. Зараз буває нарікають, що зал не в тому стані, що тренажерів недостатньо, а ми займалися у маленькому приміщенні, де слідкували за технікою безпеки стосовно чавунних батарей, замість воріт ставили лаву, під яку забивали м’ячі. Коли у 1974 році ми зайшли у новозбудований спортивний комплекс, це для нас було справжнє диво: зал був просто неосяжний.

У нас було чотири тренування на тиждень і п’ята — гра, коли ми їздили на всеукраїнські турніри, грали на першість області та України. У команді я був захисником і напівзахисником крайнього праворуч або ліворуч, грав під сьомим номером. Як кажуть футбольні тренери: покажіть свою лінію півзахисту, і я скажу, яка у вас команда. Нас була трійка гравців: я, Олександр Мазурок і Валерій Гошкодеря. Валерій — знаменитий футболіст, який два роки грав у складі кіровградської «Зірки», 10 років у складі донецького «Шахтаря», потім у Польщі. Ми за нього завжди вболівали і були щасливі, що наш «Авангард» зростив таку зірку. На жаль, його вже нема серед живих.

У 1976 році моя команда (1959/1960 років народження) стала чемпіонкою України. Ми обіграли всі світловодські команди, потім Рівне, Черкаси, Чернівці, Кіровоград, Суми. Поїхали на фінальні змагання у Ялту. Підходимо до стадіону, а там велика афіша:
«Шахтар», Донецьк
«Зоря», Луганськ
«Металург», Запоріжжя
«Авангард», Світловодськ (Кіровоградська область).

Ми були новачками змагань, але усіх обіграли і поїхали на фінальну гру у Нікополь, де стали абсолютними чемпіонами України. Так що я усе життя пишаюся, що я вихованець ДЮСШ і чемпіон України по юнаках.

До цієї перемоги нас вів тренер Конопльов: ми усю зиму бігали у парку Т.Г.Шевченка по пересіченій місцевості — ліземо, деремося вгору — він попереду, ми за ним; на східцях ми півтори години стрибали на правій нозі, на лівій. Утомлювалися невимовно, але ми йшли до своєї мети, і ми її досягли! У загальноосвітній школі я до 8 класу був відмінником, а потім цілком присвятив себе футболу. При чому з 5-6 класу я вже мріяв бути тренером.

У 17 років закінчив школу і активно займався футболом. Кажуть, грав непогано: запрошували в кіровоградську «Зірку», але я не прийняв пропозицію — обрав залишитися у місцевій команді («Авангарда» на той час вже не було), був її капітаном. У 19 років отримав важку травму коліна під час боротьби за м’яч — був пошкоджений меніск — і закінчив активні виступи у футболі.

Світ не без добрих людей: тренери ДЮСШ Анатолій Шабалін і Віктор Третяк запропонували мені спробувати себе у ролі тренера. Коли прийшов у спортшколу, її директор Микола Пушкаренко сказав: «Знаю тебе. Ти добре грав у футбол, розумно. Беру тебе!» З 1979 року я розпочав тренерську роботу у спортшколі. Мені було 20 років, а моїм вихованцям — 15-16. Коліно турбувало, але я надягав наколінник і тренувався разом з ними. Окрім того, тренери з усіх видів спорту займалися у групі самопідготовки: з 7 до 8 ранку грали у футбол, а з 8 до 9 плавали у басейні, таким чином тримали себе у формі.
Я тренував команди різних вікових груп. Дітей було дуже багато, вони займалися у дві зміни: зранку я проводив два тренування у Світловодську, а після обіду їхав у селище Власівку міста Світловодська.

Для власного розвитку я відвідував семінари, бував на футбольних матчах в Олександрії, Кременчуці: вивчав, як проходить розминка, як розставляють гравців тощо. Я тренер-практик, у мене завжди були сильні команди. Тому команди-суперниці — чи то Олександрія, чи то Харків — нас побоювалися, а раз побоювалися, значить, поважали. Хоч у нас і маленьке місто, та футбольні традиції були великими. Ніколи не відставали від великих міст і створювали їм гідну конкуренцію. Коли команди приїздили до нас, ми їх, як кажуть у футболі, не випускали — їм було важко вибороти очки у Світловодську, ми їх перемагали. З часом ми почали грати чемпіонати ДЮФЛУ (Дитячо-юнацька футбольна ліга України). Це солідні змагання. А оскільки Світловодськ знаходиться в центрі країни, нас ставили то в одну групу, то в іншу, тому ми побували і в Умані, і в Дніпрі, і в Харкові, і в Полтаві. Також брали участь у популярних в Україні змаганнях «Шкіряний м’яч» для дітей молодшого віку (10-12 років). Команда 2000 року народження, капітан Антон Мельник, у 2012 році виграла зональні змагання «Шкіряного м’яча» у Світловодську, а в Новоукраїнці ми стали чемпіонами області, на зональних змаганнях всеукраїнського рівня стали четвертими. У ДЮФЛУ не були на перших ролях, але завжди трималися в середині. У чемпіонаті області посідали призові місця — це давало змогу грати чемпіонат України.

Можливо, я не так багато розповідав про свою діяльність, мало з’являвся на сторінках газет чи екранах телевізорів, бо усі досягнення вважав своєю роботою, яку я люблю і виконую максимально добре. Між тим я започаткував всеукраїнський футбольний турнір до Дня Незалежності України, на який приїжджали команди з Кременчука, Олександрії, Кропивницького, Черкас. Цього року це був би 12-й турнір, шкода, що карантин порушив наші спортивні плани, але здоров’я дітей важливіше. Окрім тренерства я беру участь у спортивному житті міста: вирішую організаційні питання для команди ветеранів 50+. Я з ними товаришую, тому 12 років тому започаткував матч «Ветерани проти молоді. Кубок поколінь», під час якого ми хвилиною мовчання згадуємо тренерів нашої спортшколи, які вже пішли з життя. Зокрема, тренера з боротьби Володимира Трофименка, тренерів з футболу Віктора Третяка, Анатолія Шабаліна, тренера з волейболу Віктора Новгородченка. А з колишнім тренером з волейболу Володимиром Кулішкіним, який зараз живе в Олександрії, ми завжди зустрічаємося на стадіоні, коли я приїжджаю на змагання. Значимою для мене стала спартакіада для людей з інвалідністю, яку ми допомагали організовувати центру активної соціально-психологічної реабілітації «Добрада» (керівниця Олена Шаньгіна) разом з теперішнім директором КДЮСШ Василем Морозом (який, до речі, у дитинстві займався футболом під моїм наставництвом). Перед силою волі добрадівців я знімаю шляпу.

Щороку я випускаю 10-12 футболістів, майже усі вступають до вищих навчальних закладів і продовжують грати за команди своїх вишів. Батьки дякують за дітей, що завжди приємно. Мої учні грали і грають в командах майстрів першої і другої ліги. Віталій Дяченко грав у команді «Гірник» (Кривий Ріг), Артем Цимбал — у ФК «Олександрія», Віталій Щербина виступає за «Фламінго» (Горішні Плавні), Олександр Рєпін — за команду вищої ліги «Аметист» (Олександрія). Зараз мій вихованець Микола Якимець розпочав працювати у нашій КДЮСШ тренером. Він цілеспрямований, совісний (це моя улюблена риса характеру), тож я думаю, що він підтримає традиції нашої школи.

Усе життя я дитячий і юнацький тренер. Не усі вихованці стають Шевченками і Ребровими, але усі стають цілеспрямованими та сильними і завжди зайняті улюбленою справою. Тому запрошую усіх охочих до нашого відділення футболу.

Тетяна Юганова
Тренер-практик з футболу Юрій Василенко
Тренер-практик з футболу Юрій Василенко
Тренер-практик з футболу Юрій Василенко
Тренер-практик з футболу Юрій Василенко
Тренер-практик з футболу Юрій Василенко
Тренер-практик з футболу Юрій Василенко

Календар

«    Вересень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930