---
Спорт

Усе, що треба знати про бойове самбо, розповідає Олександр Серединський

Усе, що треба знати про бойове самбо, розповідає Олександр Серединський
В Олександрівці на базі комунального закладу «ДЮСШ Олександрівського району» діє осередок Кіровоградської обласної федерації бойового самбо, очолює який і тренує юних спортсменів Олександр Серединський. За п’ять років тут виросли чотири чемпіони: Максим Решетняк — чемпіон Європи, Станіслав Бодня, Денис Писаренко, Єгор Яровий — чемпіони України, також є багато призерів змагань обласного рівня.
Бойове самбо опановують три вікові групи, загалом це близько 45 дітей з Олександрівки, Красносілля, Поселянівки, Несваткового, Підлісного, Михайлівки, Лісового.

— У першу чергу моя задача як тренера, щоб діти долали свої страхи і були відкритими до людей і життя. А щодо фізичної підготовки, то працюємо ми на совість: тренування триває півтори години, і з нього усі виходять мокрі, — знайомить нас із бойовим самбо Олександр Серединський.

Щоб ми і наші читачі зрозуміли особливості цього виду спорту, тренер разом з вихованцями середньої групи (2009-2010 роки народження), саме до яких ми завітали на тренування, демонструє нам окремі прийоми, супроводжуючи їх поясненнями: — Є ударні види спорту, де б’ють руками, — це, наприклад, бокс. Є просто боротьба, коли спортсмени борються, але не б’ються, — це дзюдо, вільна та класична
боротьба, спортивне самбо. У нас — бойове самбо, воно належить до змішаних єдиноборств, у ньому можна бити руками, колінами, ногами, можна використовувати кидки, дозволяються удари і бойові та задушливі прийоми. Не можна бити в пах, потиличну частину і поперек. Коли супротивник вже не може терпіти, йому слід похлопати суперника, і той його повинен відпустити, звісно, уже програвшим.

На сьогодні бойових самбістів в Україні більше 20 тисяч, так що конкуренція у цьому виді спорту зростає рік від року. Можу сказати, що Олександрівка вже почала звучати на рівні області і країни. Зокрема, Максим Решетняк — гроза супротивників у Кропивницькому, Черкасах. Уже навіть напередодні змагань йому пишуть у менсенджери батьки спортсменів, чи приїде він, щоб знати, чи варто їм заявлятися на турнір.

У нас неолімпійський вид спорту, тому кошти на нього держава не виділяє. Для занять батьки вихованців придбали дітям куртки і шорти самбо, битки, шоломи і капи, на змагання їздимо за власний рахунок, для дальніх поїздок, як на чемпіонат у Польщі, я звертаюся з клопотанням до фермерів. Велику площу татамі у спортивний зал нам придбала райдержадміністрація. Для повного щастя нам потрібно ще 15 квадратних метрів спортивних матів.

Приємно, що батьки довіряють мені своїх дітей, що діти поспішають на тренування й обирають спорт замість просиджування у мобільних телефонах. Був такий випадок, коли я відмовив у вступі до групи одній дівчинці (хоч у мене і займається Крістіна Кім, та взагалі я відмовляюся займатися з дівчатами, бо мені їх шкода), але та дівчинка наступного разу прийшла вже з рідними і наполягла на своїх тренуваннях. Це п’ятнадцятирічна Аліна Гресь з Поселянівки: «У дитинстві я два тижні походила на танці і зрозуміла, що це не моє. У нас у школі був бойовий хортинг, я почала там займатися і мені сподобалося, але через рік заняття припинилися. А моя сестра Ірина Костенко ходила на бойове самбо. Коли я була малою, мене не хотіли пускати на тренування в Олександрівку через далеку дорогу, а тепер я вже доросла і дорога не є перешкодою. Мої подруги не хочуть, щоб я ходила на тренування, бо у мене тоді мало часу на спілкування з
ними, навіть відмовляють мене, говорять, що це не дівчача справа. А мені вона дуже подобається. Хочу на змагання, але розумію, що мені ще треба багато допрацьовувати».

Дев’ятирічний Станіслав Бодня — чемпіон України з комбат дзю-дзюцу. На тренування хлопець прийшов після того, як його тато прочитав про заняття у газеті і привів на них сина. Тепер Станіслав регулярно займається спортом, і дорога із села Красносілля до Олександрівки тричі на тиждень його не лякає. — Коли отримав свою першу перемогу, мені було дуже приємно, і мене привітали мої батьки, — пригадує
Станіслав та розповідає нам, яким має бути боєць, — сильним психологічно, сильним фізично і сильним технічно.

Олександрівцю Максимові Решетняку — 15 років, з них самбо займається вісім років, а до цього займався дзюдо, але тільки боротися хлопцеві видалося досить нудно. На сьогодні у нього більше 60 медалей різного ґатунку, цього року став чемпіоном Європи у польському Жешуві і кандидатом у майстри спорту. Його батько, Сергій Решетняк, теж займається самбо, цього року став третім на чемпіонаті України серед ветеранів. — Маю мету: виступати у професійних боях і вступати до державного університету внутрішніх справ. У нашому колективі ми всі приятелюємо між собою, після тренувань спілкуємося на різні теми, а ось під час занять — ми суперники, — розповідає Максим.

Сам Олександр Серединський — кропивничанин, а вже 12 років як живе в Олександрівці. З дитинства займався боксом, у дорослому віці познайомився з хортингом. Коли переїхав в Олександрівку, на ентузіазмі розпочав займатися з дітьми. — А тепер вже п’ять років навчаю їх самбо, — говорить Олександр. — Займаюся і сам, їжджу на змагання, двічі ставав фіналістом чемпіонатів України з бойового самбо.
Виконав норматив і отримав звання майстра спорту. Пишаюся, що зробив це в 31 рік. Продовжую навчатися, зараз, зокрема, вчуся на другому курсі в Олександрійському педагогічному коледжі імені В.О. Сухомлинського. Мені подобається моя робота, по результатам вихованців бачу, що у мене виходить, тому йти в якийсь інший напрямок не збираюся. Навпаки, став приділяти заняттям ще більше часу: на тренуваннях розбираємо прийоми практично, а вдома я переглядаю найкращі бої, аналізую їх, також їжджу на семінари у Кропивницький, Черкаси. Уважаю, що найкращий стимул для вихованців — власний приклад їхнього тренера.

Тетяна Юганова

ТОП новини

Вісточка на фронт

22 березня 2024, 11:34

"ВК" у PDF