— Я уродженка села Богданівки, понад 40 років живу у селищі Знам’янці Другій міста Знам’янки, — розповідає Галина Миколаївна. — Уперше почала писати вірші у 10 років. Надихнула мене на їх створення перша вчителька — Віра Андріївна Цимбал. До 1991 року я друкувала свої твори у періодиці, а потім у збірках, де були представлені твори багатьох авторів. Але власної збірки не мала. Одного разу у газеті «Вісник Кіровоградщиниз’явилося інтерв’ю зі мною. У тому інтерв’ю я пообіцяла редактору газети Богдану Дроздову, що наважуся і видам першу власну збірку.

Слова дотримала: народилася перша збірка «Герої не вмирають» (2017 рік). Її 100 примірник ів в зяли с обі бійці 57- ї ок ремої мотопіхотної бригади Збройних сил України, в якій служила землячка — знам’янчанка Катерина Носкова, яка загинула у серпні 2015 року під Горлівкою. Потім вийшла збірка «Батьківські пороги». Моя активність знайшла підтримку у працівників Будинку культури селища, у селищної ради. До речі, зараз мій портрет знаходиться на селищній дошці пошани. Мене стали часто запрошувати у місцеву школу, дитячі садки. Потім я зареєструвалася у соцмережах — і про мене дізналися в Україні і за кордоном. Спілкування з дітьми мотивувало мене на написання двох збірок дитячих віршів: про літери і про цифри. У соцмережах мене знайшла композиторка Ольга Тимшенко з Херсонщини, вона написала музику на 14 віршів з цих збірок — й у жовтні вийшла наша музична збірка для дітей та юнацтва «Ой ти пташечка-пташина», пісні з якої виконують на концертах в Одесі, Дніпрі, Херсоні. Київський композитор Микола Медведерявзяв у роботу ще 11 віршів з дитячих збірок і вже написав до них ноти. Теж київська композиторка Галина Мусіна взяла два ліричні вірші. Волинський композитор Ігор Мисько написав і виконав пісню «Мої батьки» на мій однойменний вірш. 20 віршів взяв у мене Володимир Герасименко з Долинської. Композитор з Канади Анатолій Талаш написав музику до вірша «Батьківська земля», а потім поклав на музику ще три вірші і ще два в роботі. Збірка «Край, в якому я живу» — про мою Знам’янку Другу.

У збірці «У моїх віршах — моя душа» багато творів про моє становлення як поетеси. Перед весняним карантином вийшла збірка «Любов одна на все життя», в якій з’явилася вже й проза. А прямо зараз у типографії друкується лірична збірка «Одкровення душі і серця».

У наявності у мене жодної книги, окрім останньої, немає — усі знайшли свого читача. Здебільшого книги я дарую, але й продаю теж. Не похвастаюся: Центральна Україна цікавиться мало, в основному Західна. Розповім таку історію. Оскільки я допитлива, мене зацікавило село Гута на Прикарпатті. Я прочитала про нього, на основі прочитаного склала вірш і виставила його у їхню групу у фейсбуці. Гутянам сподобалося, і вони стали просити ще. Я написала вірш на кшталт коломийки, після публікації якого мене запитували, коли я була в Гуті і чи я не гуцулка (сміється).

Пам’ятаю, коли виставила у соцмережу перший вірш, отримала тільки 57 вподобайок. І я вирішила, що більше викладати в мережу не буду — що це за срам такий (сміється). Останнім часом у моєму житті було багато втрат, напишу вірш, а прочитати не можу — не бачу слів крізь сльози. Але мої читачі вимагали змінити теми і відволіктися від проблем. Раніше я соромилася, а тепер піднімаю старий зошит і виставляю лірику. Люди просять таке, бо зараз багато суму і печалі. Щоб
гарно подати твір, створюю до нього відео. У цьому мені допомагають творчі працівниці Будинку культури. Перший вірш записала на своєму подвір’ї у трояндах — і за першу добу набрала 10 тисяч переглядів!

Беру участь у творчих конкурсах, у номінаціях «Вибір читача» отримую перші-другі місця, і в нагороду мої твори розміщують в літературних альманахах.

За спілкуванням я не помічаю своїх років. Я щаслива, що моя творчість подобається скільком людям, хоча й досі не можу в це повірити.

Тетяна Юганова