Наталія Черкас, заступниця начальника відділу освіти виконкому Знам’янської міської ради. — Я захоплююся вишивкою хрестиком. Це натхнення прийшло до мене після 30 років, коли в інтернеті я побачила вишиті на чорному фоні іриси. Вони мені так сподобалися, що я захотіла мати в своєму будинку такі ж. З того моменту почалося моє знайомство з канвою, з нитками. І ось уже 10 років я не розлучаюся з улюбленою справою і все так же надаю перевагу вишивці на чорному. Квіти на чорному тлі надзвичайно виразні, радують око та створюють святкову атмосферу, до якої ніхто не байдужий. До речі, ту першу картину з ірисами я вишила, оформила в рамку і демонструю її на виставках. Свої роботи я виставляла в селищному Будинку культури та у Знам’янському міському Палаці культури. Деякі роботи дарую. Цінність подарунку ручної роботи в тому, що ти в нього вклав свою енергетику, свій час, свою увагу. Дві мої бабусі вишивали і вишивають, але я не вірю, що уміння вишивати передається на генетичному рівні, – я навчилася сама. У карантині навчилася і сплела собі ґердан. Думаю, наступним етапом мого життя буде опанування вишивки гладдю. Планую навчитися вишивати і бісером, тож прийду на уроки до Олени Чістякової.

Олена Чістякова, вчителька української мови і літератури та зарубіжної літератури Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів No7. — З творчістю я завжди нерозлучна: плела гачком іграшки, вишивала хрестиком, малювала картини за номерами. Вишивати бісером не вміла, але два роки тому мене захопили ікони, і я захотіла собі такі ж, тому почала вчитися. Купила усе необхідне і замовила схеми цих ікон. Вони прийшли якраз на свято 8 Березня, а вже наступного дня я сіла їх вишивати. Для тих робіт знадобився рік. Вільного від роботи часу у мене не так багато, але я намагаюся щодня виділяти хоч трохи для вишивання. За два роки я створила тринадцять робіт, остання — «Ранок у сосновому лісі» Шишкіна, в якій використано дев’ятнадцять кольорів бісеру. Роботи поки що не дарую — не дійшла до цього, ще шкода з ними розлучатися. Нещодавно свої роботи представляла на Міжнародному фестивалі-конкурсі «Grandfest» і посіла І місце. Цікаво, що з бісером працював мій син, який плів фігур-ки: берізки, фіалки, гіацинти на гуртку у Стальміри Іванівни, а я йому допомагала їх оформлювати. Він зараз відійшов від справи, а я навпаки поринула.Стальміра Чередніченко, керівниця гуртка «Творча майстерня» та клубу «Майстриня» Будинку культури селища Знам’янки Другої. — У дитинстві я хотіла навчатися ремеслам і зробила це в Олександрійському педагогічному училищі. Навчаюся новому й зараз. Нехай це буде непрофесійне, дилетантське уміння, але треба з чогось починати. У нашому Будинку культури усі охочі можуть освоїти багато видів прикладного мистецтва: пошиття іграшок, в’язання, ліпка, бісероплетіння, оригамі, також тут можна пограти у творчі ігри. Якого б віку людина сюди не прийшла – хоч чотири, хоч сорок чотири роки – кожна знайде справу до душі. Цінно, що багато робіт батьки створюють разом з дітьми. Таке нетипове ім’я мені дав тато, його він вичитав у французьких романах. Воно означає «сильна у вірі». І я вірю у людей, у їхню душевну красу. У житті нам треба поспішати побачити одне в одному прекрасне, побачити красу душі і серця. Переконана, що треба вважати ближнім своїм не тільки родича за кров’ю, а й того, хто зараз поруч, — він тобі зараз найближчий, більше нікого немає у цей момент з тобою, тож взаємодій з ним якнайщиріше. Приємно, що усі наші гуртківці і члени колективу Будинку культури живуть дружно. Це справжні скарби для душевної розради.Світлана Свірбій, директорка Будинку культури селища Знам’янки Другої. — Я вчителька за дипломом і маю 32 роки педагогічного стажу. У Будинку культури я працюю майже два роки, але з 2007 року я приїздила (бо жила на той час у місті Знам’янці) сюди на різні заходи у якості глядачки. Одного разу я запропонувала своє бачення проведення заходів тодішній директорці: «Візьми мене! Я тобі так проведу!..» І з того часу я часто була ведучою мітингів та концертів, декламувала вірші, брала участь у спектаклях. А потім сталося так, що посада керівника закладу звільнилася, і його очолила я. Мені це було не складно, бо я усіх знаю, тож мені є на кого спиратися, є до кого звертатися, усі відгукуються на мої пропозиції, бо віддані своїй справі. Так багато хотіла зробити на новій по-саді, але цей рік видався далеким від планів через карантин. Та це не означає, що ми не працювали. З початком карантину поши-ли майже одну тисячу масок, які роздавали жителям селища та відправили в зону АТО; улітку з творчою програмою їздили у село Цибулеве, де до Дня батька відбулася зустріч з батьками загиблих в АТО воїнів Кіро-воградщини; проводили заняття онлайн та записали відеоролики. Продовжуємо шукати нові форми роботи в умовах карантину, зокрема працюємо над новорічною ляльковою виставою.З початком адміністративної роботи я все так же граю у виставах, і шию, і вишиваю, і в’яжу. Ну як можна полишити твор-чість, якщо я знаходжуся в її осередку?!

Тетяна Юганова