Знам’янський район
Суспільство

Гармоніст Анатолій Делістьянов, який любить пригощати слухачів музикою

Гармоніст Анатолій Делістьянов, який любить пригощати слухачів музикою
Років 30 тому Анатолій Делістьянов із селища Знам’янки Другої міста Знам’янки, за його ж словами, «скрипів на гармошці» і «вдавав» із себе гармоніста. Нині він дипломант Міжнародного фестивалю гармоністів (м.Жашків, 2008 рік), член асоціації гармоністів України, заслужений гармоніст України, а в планах у нього — отримати звання народного.
— Я зі Знам’янщини. Моє коріння із села Суботців, по чоловічій лінії у нас були греки, по жіночій — молдавани, — знайомиться з нами Анатолій Миколайович. — Я народився у 1946 році, тож дитинство і юність випали на 50-і роки, коли у країні через розруху і через те, що батьки загинули чи були скалічені, росло покоління хуліганів. Мене теж слід було виховувати. Коли у відпустку приїхали наші сусіди з міста Мирного (Якутія, РФ), то наполягли, щоб мама відпустила мене з ними. Дев’ятнадцятирічним я приїхав туди. Досвіду роботи не мав, думав, що сусіди опікуватимуться мною, та дорослі зайнялися власними справами, а я залишився приналежний сам собі. Без досвіду і прописки не міг знайти роботу (а не прописували, бо не було роботи), часом не було чого їсти, так що життя було — не родзиночка. Одного разу хазяйка квартири, де я жив, побачила, як я дістав з чемодана модну, під «бітлів» гітару, яку я колись зробив сам. «Так ти музикант?» — запитала. «Та так, шкрябаю», — відповів я. Жінка одразу привела мене у Будинок культури, представивши гітаристом. Коли я побачив те розмаїття інструментів, у мене розбіглися очі: саксофони, труби, кларнети, піаніно, іоніка (багатьох назв я навіть не знав). Так у мене з’явилася перша робота.

У Росії я прожив 40 років, працював у місті Мирному. Професій у мене було багато, та основна — монтажник-висотник технологічних трубопроводів і металоконструкцій. А музика — хобі. Грав в естрадно-джазовому оркестрі на гітарі. Коли гітара себе вичерпала, я звернув свою увагу на гармонь і щось став на ній періодично скрипіти, вдаючи із себе гармоніста. А потім стався парадоксальний випадок. Я зайшов до приятелів-будівельників, побачив у них музичний інструмент, узяв і з виглядом знавця став грати. А один будівельник, який, як мені здалося, дрімав і йому не було діла до моєї гри, раптом каже: «А чому ти у мелодії другу частину не граєш, а там мажори ще ж є», а потім взяв гармонь і показав, що таке справжня гра.

Коли у 2004 році я повернувся у Знам’янку Другу, мені сказали, що у Кропивницькому відбувається конкурс гармоністів. У Якутську я брав участь у таких конкурсах, які проводили тамтешні прихильники інструменту — брати Заволокіни, мене там знали, і я знав багатьох. Зрозуміло, це був український конкурс, і в Кропивницькому ніхто не знав мене, а я не знав їх. Тож я поїхав на музичні змагання і трохи себе показав. Але коли побачив свій виступ по телебаченню, у мене почервоніли кінчики волосся. Тож з того року я став займатися грою на гармоні фундаментально. Невдовзі розробив власну систему гри на цьому музичному інструменті.

Створюю обробки і виконую джазові, естрадні, класичні композиції. Виступаю сольно і в дуеті «Два А» два Анатолії: я, Анатолій Делістьянов (мені 74 роки), й акордеоніст Анатолій Максаков (йому 84 роки). Анатолій Єгорович живе у місті Знам’янці і приїздить у селище на репетиції. У мене більш естрадно-джазове спрямування, а у нього — народне, тому ми вдало доповнюємо один одного: у нашому виконанні ви можете почути і «Ой зелене жито, зелене», і різноманітні польки, і твори Хачатуряна, Штрауса. Ми часто гаряче полемізуємо, але врешті видаємо якісний, на нашу думку, продукт. Намагаємося робити не тринь-бринь, а фундаментальні речі. Для цього я замовив спеціальну музичну систему, завдяки якій наша дуетна гра звучить як оркестр. Нас запросили у Кропивницький виступити на вечорі відпочинку у дендропарку. Ми довго вагалися, а потім таки наважилися і поїхали. Сіли у сквері і навіть не очікували, що у відповідь на нашу гру на нас поллється такий потік позитивної енергії. Нас запрошували приїздити ще, бо у нас і репертуар вдалий, і виконання на рівні, а головне — інструмент — гармонь зараз дуже рідко можна почути.

Я їжджу по всій Україні, де відбуваються фестивалі чи конкурси. А Кіровоградщина зараз просідає у цьому плані. Поки діяла відома авторська програма ентузіаста Артура Будулатьєва «Киньте все — гармошка грає», поки й був живий цей музичний рух. Я завжди дякував Артуру Борисовичу за те, що завдяки його конкурсу я піднявся над собою і про мене дізналася Україна. Позаминулого року я отримав звання «Заслужений гармоніст України». Тепер буду боротися за звання народного! (сміється)

Чотири роки тому у місті Знам’янці я й брати Іван та Микола Орли (Іван — з Новгородки, Микола — зі Знам’янки Другої) влаштували свій конкурс гармоністів. Провели за власні кошти, може, й були недоліки в організації, але усім сподобалося і нас запитували: «А ще? А ще?» А ще — у нас немає золотого запасу, адже такі заходи потребують фінансування. Але не дуже великого, тож при невеликій підтримці вийде велике свято. А які гармоністи товариські і компанійські! Ми товаришуємо між собою, та що там — ми як брати! Коли зустрічаємося, ведемо себе, як малі діти: кожен хапає гармонь і давай грати — так хочеться пригостити одне одного музикою! Побажайте нам успіху.

Тетяна Юганова

Календар

«    Жовтень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031