Олександрівський район
Суспільство

Славна педагогічна династія Кононенків

Славна педагогічна династія Кононенків
Людмила Рибалка і Валентина Лисенко — рідні сестри (Кононенки). Вони — педагоги, їхні діти — педагоги. Своєму покликанню завдячують своєму батьку — Степану Івановичу Кононенку, діючі моделі ракет якого були визнані одними з кращих в тодішньому Радянському Союзі.
Людмила Степанівна: — Наші дід і батько — родом з Голикового Олександрівського району, а ми вже уродженки Олександрівки. Дідусь, Іван Григорович Кононенко, з 1931 до 1935 року включно працював у Голиківській школі інструктором з праці, а коли переїхав в Олександрівку, працював учителем трудового навчання. Педагогічної освіти він не мав, але був майстром на всі руки: і бондарював, і працював з металом, і шив на машинці. Пам’ятаємо, як малими спостерігали, як він виготовляв чохли для окулярів.

Про нашого дідуся писали в одному з республіканських видань, бо він сам змайстрував діючу модель поїзда. Сам грати не вмів, але створював музичні інструменти: скрипки, гітари, балалайки.

Валентина Степанівна: — Наш тато, Степан Іванович Кононенко, ще не закінчив навчання у школі, а вже викладав на станції юних техніків і сільського господарства в Олександрівці. Працював там у 1938-1940 роках, заради роботи навіть припинив навчання, яке потім закінчив у заочній школі, коли ми, його доньки, вже працювали. У 1940 році був призваний в армію. Після війни працював керівником ракетомодельного й авіамодельного гуртків Олександрівського районного Будинку піонерів та школярів.

Усі знання він отримував сам, вивчаючи літературу, а потім випробовував практично. Робив надскладні креслення і розрахунки, адже, щоб запустити ракету, слід було вирахувати її вагу, довжину, діаметр, об’єм пороху, необхідний для вдалого польоту. Вихованців було багато, тоді такі заняття були популярними.

Його гурток першим у Радянському Союзі створив прилад, який дистанційно запускав ракети. На всесоюзних змаганнях в Житомирі гуртківці вибороли ІІ місце, коли запускали модель космічного корабля «Сатурн», яка показала найкращі результати. Усю роботу і досягнення батько любив фіксувати, сам робив фото і складав тексти, які оформлював у саморобні буклети й альбоми. Під одним з фото читаємо: «Модель — копія «Сатурна» та універсальна стартова установка з пультом запуску розроблені і виготовлені вперше в Союзі у 1969 році у гуртку
космічного конструювання Олександрівського районного Будинку піонерів та школярів.

На обласних, республіканських та всесоюзних змаганнях ракетомоделістів 1970 року універсальна стартова установка з пультом запуску ракети були найдосконалішими серед інших стартових пристроїв». Макет ракети, яку використовували для демонстрації під час парадів, зокрема і параду на Хрещатику, знаходиться в Олександрівському районному краєзнавчому музеї, де його можна побачити і зараз. Для того, щоб макет перемістити у музейну залу, довелося виймати віконну раму і залучати підйомний кран.

Людмила Степанівна: — Одного разу батько готував альбом, який мали передавати як естафету. Він затримався у виготовленні фотографій і передав естафету на день пізніше. На нараді в Олександрії йому зробили зауваження щодо цього. Він так розхвилювався, що по дорозі додому потрапив у лікар-
ню в передінфарктному стані.

З 1976 до 1980 року батько працював директором станції юних техніків в Олександрівці, звідки вийшов на пенсію.

Валентина Степанівна: — За свою відданість справі отримав звання «Відмінник народної освіти України». Це звання маємо і ми — дві його доньки, кожна за свою роботу.

Я теж дитиною ходила до батька в гурток. А дорослою працювала керівницею гуртків при районному Будинку творчості. В основному ми з вихованцями створювали поробки з природного матеріалу: з тополиного пуху, з тирси тощо. Відпрацювавши 25 років, вийшла на пенсію. Займаюся творчістю і зараз: взимку плету спицями звіряток, а влітку вирощую квіти.

Моя донька Інна Товкун т еж к онструює моделі, тільки це моделі одягу. Закінчила педагогічний факультет з викладанням образотворчого мистецтва, має вищу кваліфікаційну категорію, працює вчителькою образотворчого мистецтва в Олександрівській філії КЗ «Олександрівське НВО №1» і є керівницею студії мод Олександрівського районного центру дитячої та юнацької творчості. Син Анатолій не педагог, але майструє з дерева.

Людмила Степанівна: — Батько був відданий роботі, ми навіть вечерю йому носили на гурток, бо засиджувався там допізна. Як вийшов на пенсію, то в усьому нам допомагав: робив підрамники для картин, мольберти тощо. Писав багато до місцевих видань, тож мені доводилося редагувати його тексти.

Я стала вчителькою молодших класів, працювала у школі №4, якої зараз немає. Маю 34 роки стажу. Була керівницею районного методоб’єднання вчителів початкових класів. У своїй роботі робила акцент на уроки образотворчого мистецтва, уроки праці.

Люблю вишивати хрестиком, плету гачком. Моя донька Світлана Суконко за освітою вчителька початкової школи з викладанням хореографії. Свого часу вона ходила на гурток до Валентини, а зараз часто використовує свої здібності й уміння в роботі. Син Володимир закінчив інститут фізкультури і спорту.

Валентина Степанівна: — Ми обрали роботу з дітьми, бо пішли слідами батька. Мама у нас була фінансисткою. Зараз, коли збираємося разом, серед
іншого говоримо і про творчість. Оскільки ми вже досить давно не працюємо, цікавимося успіхами і проблемами своїх дітей.

Людмила Степанівна: — Приємно, коли нас упізнають і вітаються наші учні. Колись ми гуляли в центрі, аж підійшов чоловік і подарував мені квіти. Валерій Смоляр хоч учився і не в моєму класі, але знав мене по школі, тож приємно, що мою любов до професії і до дітей учні відчували.

День учителя — наше сімейне свято. Ми вітаємо своїх дітей, а вони вітають нас.

Тетяна Юганова

Календар

«    Жовтень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031