Новгородківський район
Суспільство

Валентина Кравченко: «Хочу, щоб кожна дитина мала світлу дорогу в житті»

Валентина Кравченко: «Хочу, щоб кожна дитина мала світлу дорогу в житті»
Учителька початкових класів Новгородківської філії комунального закладу «Новгородківський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Валентина Кравченко — відмінник освіти України, має вищу категорію і звання старшого вчителя. У 60 років вона має атлетичну фігуру, завжди на підборах, усміхнена, з безліччю ідей. Її люблять учні, поважають їхні батьки, питають поради колеги.
— Родом я з міста Рівного, а чоловік із села Куцівки Новгородківського району, — розповідає Валентина Дем’янівна. — Педагогічного стажу маю 43 роки. Починала старшою піонервожатою, потім вихователькою групи продовженого дня, 30 років працюю вчителькою початкових класів.

У Новгородківській школі працю 34 роки. Зараз навчаю четвертий клас. Хочу випустити цих дітей і йти на заслужений відпочинок за віком, оскільки доглядаю за близькими людьми — чоловіком і свекрухою. Моїй свекрусі, Поліні Григорівні Кравченко, яка працювала в Куцівській школі вчителькою початкових класів, за свою роботу нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, 22 вересня виповнилося 95 років. Чоловік Дмитро Васильович Кравченко, який чотири роки викладав хімію й біологію, а потім 37 років працював директором, з них 32 роки — директором школи, в якій працювала і працюю я, три роки тому переніс два інфаркти, зараз знаходиться в інвалідному візку. Ми 42 роки разом, мені важко переживати цей біль. Щодня я йду шкільним подвір’ям і згадую, як він дбав про заклад. Старому корпусу нашої школи 112 років, він його оновлював, проводив електрику, газове опалення. Під його керівництвом свого часу звели новий корпус для шестирічок, впорядкували сад, провели ремонти класів. Вікна нашої спальні виходять на шкільний двір, тож він слухає дитячі голоси і живе цим.

Я теж живу своїми учнями. Зараз у мене в класі їх 15. Націлюю школярів на навчання, з першого дня ми включилися в роботу, бо багато втратили на карантині. Коли я проводжу батьківські збори, не буває такого, щоб хтось з батьків не прийшов, до кожних зборів я готуюся, проводжу тренінги, лекції, круглі столи, ми обмінюємося досвідом щодо виховання дітей.

Я ще йду за старою програмою, колеги за мною вже працюють за програмою Нової української школи. Але на своїх уроках я завжди використовувала і використовую різні ігри, щоб дітям було цікаво навчатися, щоб мали високий рівень знань. Працюю над проблемним питанням класу: «Розвиток творчих здібностей школярів на основі інтерактивних технологій». На перервах я завжди з дітьми, ми постійно говоримо, граємо. Часто застосовую ігри, які складаю сама: «Слова навпаки», «Дитячі каруселі», «Я — художник», «Пишемо казку» та інші. Мої учні часто ставали переможцями на районних і обласних конкурсах, на Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, були призерами всеукраїнських конкурсів «Колосок», «Соняшник». Свого часу мій учень — тодішній третьокласник Дмитро Демченко був занесений на районну дошку пошани, зараз він студент одного з київських вишів. Приємно, що мої учні стали вчителями. Так, Антоніна Тимчишина працює у селі Білозерному Новгородківського району, Наталія Тимченко працювала у Новгородківському НВК ім. П.Ф. Козуля «ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ», Алла Андрійчук працює вихователькою у дитсадку «Світанок». Я навчала двох своїх доньок — Наталію і Юлію. До речі, старша Наталія має педагогічну освіту.

Шість років я очолювала шкільне метод-об’єднання вчителів, десять років була головою районного методоб’єднання вихователів груп продовженого дня і шістнадцять років — головою районного методоб’єднання вчителів початкових класів.

Маю авторитет серед колег, учнів і батьків. Часто діти моїх випускників приходять до мене в клас. Кажуть, що обирають мене через високий рівень знань, які я даю, і через моє ставлення до дітей. Я хочу, аби вогник у душі, з яким кожна дитина приходить у школу, не згаснув. До кожного я можу знайти підхід. Багато працювала з дітьми, які мали затримку психічного розвитку. Мені доводилося вчити хлопців і дівчат їсти, вчила учня середнього шкільного віку писати й рахувати. До одного хлопчика підібрала ключик через творчість, коли запропонувала йому виліпити фігурку лижника. Він створив достатньо довершений виріб і мов розтанув: відкрився і почав наздоганяти у розвитку. Потім щодня він приходив до мене і дарував букет квітів зі свого домашнього саду, що було надзвичайно зворушливо. Я вкладаю багато душі в роботу з такими дітьми, адже хочу, щоб у них була світла дорога в цьому житті. Кожна дитина має якийсь дар, треба допомогти їй його розшукати, раз батьки цього не змогли дати.

Мої батьки не були педагогами, та привчили мене до порядку, навчили бути доброю, але вимогливою, бачити в кожній людині хороше. У шкільні роки я займалася спортом, є кандидатом у майстри спорту з лижного спорту і легкої атлетики (біг на довгі дистанції). Після школи я вступала до тодішнього Львівського інституту фізичної культури. Склала всі іспити, але не вистачило 1,5 бали до прохідного, тож пішла працювати старшою піонервожатою. А через рік вступила на педфак Рівненського педінституту, бо зрозуміла, що люблю працювати з дітьми.

Головна мета моєї педагогічної діяльності як учителя початкових класів — берегти й охороняти маленьку людину. А мій девіз звучить так: «Усе, що робиться з любов’ю і разом з дітьми, — приречене на успіх».

Тетяна Юганова

Календар

«    Грудень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031