Світловодський район
Суспільство

Яблуко від Григорівки недалеко котиться

Яблуко від Григорівки недалеко котиться
У першу суботу травня відзначають Всесвітній день садівництва. Відволікши своїм приїздом від нескінченної роботи, редакція «ВК» нагадала про свято садівникам із села Григорівки Світловодського району. Їхні яблуневі сади знаходяться поряд, але три садівники не лише сусіди, а й пов’язані між собою родинними зв’язками і кумівством, тому конкуренції між ними немає: чим краще врожай, тим більше вони радіють одне за одного. Підходи до догляду, ідеї появи садів і сорти дерев у них — різні, але любов до рослин — однакова, мабуть, тому й розпочали садити яблуньки, запалюючись прикладом один від одного.
Перший сад з’явився у Сергія Циганчука і його сина Олександра.

— Сам я родом із Піщаного Броду Добровеличківського району, у Григорівці ми живемо вже 30 років, так що вважайте, що я місцевий, — розповідає Сергій Євгенійович. — За спеціальністю я агроном, працював тут у колгоспі. Ідея закласти сад виникла, коли спілкувалися з моїм товаришем з Глинська Григорієм Воробйовим, закупили саджанці у Смілій і посадили перші дерева, наступного року додали ще стільки ж.

Зараз саду вже вісім років, у ньому росте більше 400 карликових дерев, майже усі яблуні, є й ряд груш. Через те, що дерева невисокі, їх зручно обривати. Сусідка-жартівниця, коли допомагала збирати врожай, навіть намагалася це робити, лежачи під деревом. З одного дерева в урожайний рік збираємо 13 відер яблук. Хоч я й агроном, та без оновлення знань в інтернеті не обійтися, адже з’являються нові препарати захисту від шкідників, нові добрива тощо.

Наш сад порівняно з двома сусідськими найстарший, тому зрозуміло, що більші дерева потребують більше часу на догляд, адже до усього додається ще й обрізка. Роботи, які залежать від нас, господарів, ми виконуємо вчасно. Але ж найбільше дерева бояться морозу й граду, від яких не захистиш: декілька років тому плодів не було взагалі, бо померз цвіт. Звісно, ми смутилися, адже рік роботи пройшов марно.

Сад — не єдине наше заняття. Маємо ще 60 га землі: син — фермер, а я йому допомагаю (сміється). Хоча я теж підприємець, дарма що на пенсії, — тримаю магазини у своєму селі й Іванківцях Знам’янського району. Так що у затінку дерев ми не лежимо, адже треба їхати орати, сіяти, косити, продавати. Але любуємося, коли сад цвіте і, звісно, радіємо, коли багатий урожай. Яблука ми реалізовуємо у своїх магазинах, а коли власний товар закінчується, закуповуємо на плодово-овочевих базах, але постійні покупці запитують лише продукт з нашого саду.

Це природньо, що я хочу, аби цей сад мав довге життя, навіть зі своїми онуками я граю в таку гру: хто перший заходить — той і директор саду, і їм така гра дуже подобається.

Віталій Романець з дружиною Оленою і двома синами на батьківському подвір’ї за сім останніх років заклали три сади, один з них — цього року. — Дерева з’явилися, щоб не саджати кукурудзу, — так жартома окреслює ідею появи саду Віталій Костянтинович, — а якщо серйозно, то моя мисль щодо дерев закріплює те місце, звідки ми родом, де зарита наша пуповина, куди ми усі з’їжджаємося, де б не були. Працювали ми усією сім’єю, а ось ідея — моя. Дерева садили в три етапи: коли град вибивав молоді яблуньки, ми просто саджали нові. Ростуть і груші, щоправда цього року їх плодів не буде: мороз зробив свою справу.

У своєму житті я займався усім, простіше сказати, чим не займався. Я людина від землі, тому й взявся за сад, бо не святі горшки ліплять. Але я продовжую вчитися, адже коли побував у свого товариша на Полтавщині, побачив, що значить справжнє садівництво, а щодо себе зрозумів, що роблю у цьому мистецтві перші кроки.

У моїх садах є постійні відвідувачі — це бджоли з моєї пасіки. Вулики тут усе моє життя: ними займався батько, потім до нього приєдналися я з братом. Пасіка для мене — це святе місце, де я не працюю, а відпочиваю, часто розмовляючи з бджолами.

Наймолодший сад, якому третій рік, у Петра Латишова і його сина Олександра, який разом з дружиною Оленою раз на рік приїжджають у Григорівку допомогти батьку в основних садівницьких роботах. Петро Петрович родом зі Світловодська, де прожив 30 років і працював слюсарем на радіозаводі, але йому завжди подобалося село, куди зрештою і переїхав.

— Наш сад буде з високорослих дерев, у ньому росте по десять саджанців десяти сортів яблунь, — говорить Петро Петрович. — Серед сортів — «Чорний принц», «Чемпіон», «Голден делішес», які ми вибирали, виходячи з їхньої популярності, після чого закупили дворічні саджанці у розпліднику на Миколаївщині. Також посадили сливи і пару черешень. Але спочатку підготували ділянку. А працювати було над чим. Ось тут, де зараз зеленіють тендітні підбілені деревця, була цілина, а значна частина землі ще й поросла акацією, бо це було давно закинуте подвір’я. Тому для початку вивезли декілька причепів сміття, бо вже утворилося стихійне сміттєзвалище, потім зріза́ли, корчували і вивозили пеньки акації, у чому нам допомагали родичі й сусіди.

У перший рік прийнялися усі саджанці, а на наступний деякі пропали, можливо, через холодну зиму, так що ще будемо насаджувати нові. Тиждень тому обробили рослини від шкідників, полили, добре, що діти зараз тут, бо якщо я працюю сам, то, наприклад, на полив іде цілий день. Чекаємо на урожай наступного року, хоча і минулого року три яблуньки вже були з яблуками.

Навіщо це все? Нічого нового: я збудував дім, виростив синів, а тепер вже і сад посадив — після мене залишиться пам’ять. Вирощуємо для себе, як буде хороший врожай, передаватимемо, наприклад, школі. Оскільки не звикли сидіти без роботи, купили пусті сусідні хати з городами, тепер на них, колись занедбаних, окрім саду розмістилися теплиці, а моя дружина Наталія в одній із хат взялася облаштовувати своєрідний музей старовини (про нього читайте в одному з наступних матеріалів — ред.). Думаю, це краще, ніж стоять серед села пустки. Багато сусідів, проходячи повз наш садок, висловлюють свій захват, дехто підказує і радить, адже ми садоводи-початківці. Ось Сергій Циганчук поділився добривами, а ми йому допомагаємо обривати яблука. Знаємо, що й деякі інші наші односельці також взялися до садівництва, і це не може не радувати.

А історію про те, як в Григорівці збирали урожай яблук, читайте на сторінках нашого видання восени.

Тетяна Семенова
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться
Яблуко від Григорівки недалеко котиться

ТОП новини

Вісточка на фронт

22 березня 2024, 11:34

"ВК" у PDF