---
Суспільство

UX1VT: «73», або Найкращі побажання від радіоаматора Павла Кириченка

UX1VT: «73», або Найкращі побажання від радіоаматора Павла Кириченка
Уляна-знак-один-жук-Тамара. На перший погляд, дивне поєднання випадкових слів. Але радіоаматори України і світу за цими словами впізнають свого товариша по радіохвилях — Павла Кириченка із селища Онуфріївки. UX1VT — графічна передача його позивного, а оте «Уляна…» — умовний переклад цих англійських літер на російську, коли на кожну літеру коду промовляється окреме слово (знак — це м’який знак, який відповідає англійській літері x). Просунутим хлопцям, яким є онуфріївчанин, дозволяється використовувати декілька позивних, тому звучать в ефірі ще й альтернативні його візитки — це позивні UV7V і EN5V. У день нашої розмови відбувалися американські змагання (в яких, до речі, наш співрозмовник установив 490 сенсів зв’язку з радіоаматорами 48 штатів США і провінцій Канади), тому нам пощастило ще й побачити та почути, як відбувається радіозв’язок зі світом.
— Радіозв’язок на коротких хвилях — це перша світова соціальна мережа, — з гордістю розповідає Павло Миколайович. — Когось з її учасників цікавила і продовжує цікавити соціальна складова руху — можливість розширити межі спілкування, когось технічна — експериментувати з апаратурою й антенами, згодом з’явилися спортивні змагання. Що стосується мене, то я прийшов у радіо як технар: мені цікаво було конструювати, паяти, а потім на свій бік перетягла спортивна складова радіоаматорського руху.

Що стосується соціальної складової руху, а саме: мати велике коло спілкування, зокрема і за кордоном, то таке спілкування регламентується і контролюється державними органами, Службою радіоаматорського зв’язку й, власне, радіоаматорською громадською організацією — Лігою радіоаматорів України. Аматорське радіо використовується лише для некомерційних цілей, в ефірі заборонено вести політичну діяльність, порушувати релігійні теми; дозволяється говорити на технічну тематику (повірте, ця тема невичерпна) і про погоду. Так завжди було, і так залишається в усьому світі.

Хоча у світі існували й існують нелегальні радіоаматори, так звані радіохулігани. Здебільшого це ті, хто колись не хотів вивчати азбуку Морзе, яка раніше була обов’язковою для отримання ліцензії (я — знаю і вмію розшифровувати її на слух, хоч зараз вже й існують спеціальні декодери). Хоч цю вимогу й прибрали, але порушники так і залишилися. При тому, що вони вже немолоді, — така поведінка у них в крові: як хуліганили в дитинстві, так і продовжують.

Якщо припустити, що зникне мобільний зв’язок та інтернет, без яких зараз люди вже не уявляють свого життя, для зв’язку зі світом все так же залишаться радіоаматори, як це було під час землетрусу у Вірменії у 1988 році, під час військового перевороту — путчу у 1991 році в СРСР. І сьогодні на громадських засадах існує Радіоаматорська аварійна служба: усі, хто цікавиться цим напрямком і хто готовий зі своєю апаратурою попрацювати у гарячій точці, включені до спеціального списку.

Родом я з Бобринеччини. Зацікавився радіорухом ще в школі — відвідував радіогурток. Продовжив заняття радіосправою і в Олександрійському індустріальному технікумі, де навчався за спеціальністю електроприладобудування. Там я побачив, як відбувається радіозв’язок на коротких хвилях і вперше вийшов в ефір сам. Там відбулося і знайомство з радіоаматорами, з якими, до речі, підтримую зв’язок і до сьогодні. А коли у 1980 році після служби в армії приїхав в Онуфріївку, познайомився з Владиславом Овчаренком — першим радіоаматором у районі, який вплинув і на мою радіоаматорську долю. Я працював декілька років у «Побутрадіотехніці» (ремонтував телевізори), техніком з технічних засобів навчання і керівником гуртка юних радіооператорів в Онуфріївській СШ, слюсарем у філії Світловодського радіозаводу, потім 26 років — електромеханіком на вузлі зв’язку в «Укртелекомі», а минулого року вийшов на пенсію. Утім активно радіоспортом займаюся останні десять років, до цього — не так активно, через повсякденні життєві справи.

Я маю звання майстра спорту Радянського Союзу (для цього необхідно було неодноразово увійти в десятку кращих у Союзі), яке отримав у листопаді 1991 року. Так що я один з останніх майстрів спорту тієї країни, бо через два місяці після того, як звання було присвоєне, Союз розпався.

Зауважу, що в Радянському Союзі дозвіл на проведення робіт в радіоефірі отримати було не так просто: необхідно було пройти ряд перевірок (зокрема, чи не були родичі на окупованих територіях) і чекати не менше року, адже радіостанція, на думку функціонерів, була джерелом небезпеки: це ж можна зв’язатися із закордоном і передати стратегічну чи секретну інформацію! Також видавався дозвіл на придбання чи побудову радіоапаратури. Але в ті часи майже усі радіостанції були саморобні, ми лише чули, що є такі світові радіобренди як Icom, Kenwood, Yeasu. І ось вже років 10 як нарешті і я маю техніку провідних виробників світу.

Радіоаматори традиційно надсилають одне одному спеціальні картки-квитанції, які одночасно є підтвердженням радіозв’язку. На них зазначається позивний радіоаматора-короткохвильовика, який присвоюється державними органами його країни, також ім’я та прізвище і поштова адреса, деталі зв’язку, діапазон частот, вид робіт (телефоном, телеграфом, цифровими видами зв’язку), оцінка сигналу. Система позивних — унікальна, вона розроблена Міжнародним союзом електрозв’язку, кожній країні присвоєні діапазони видачі префіксів, отож по позивному сигналу радіоаматора можна дізнатися його країну, область чи штат. 100 років як існує рух радіоаматорства, і 100 років причетні до нього розсилають ці картки. Зараз паперові виходять з моди, адже з’явилися електронні підтвердження. За усе життя таких спеціальних візиток у мене зібралося декілька ящиків. Це своєрідний капітал радіоаматора: хто їх просто колекціонує, а хто й доводить за допомогою них свої досягнення, за які отримує дипломи й нагороди.

Окрім колекціонування карток, люди роками збирають країни на різних діапазонах та різних видах випромінювання — це престижно і високо цінується в радіоаматорських колах. Членами Міжнародного союзу електрозв’язку є 193 країни світу і понад 700 членів по секторах і асоціаціях (науково-промислові підприємства, державні і приватні оператори зв’язку, радіомовні компанії, регіональні і міжнародні організації). Цей список постійно коригується, бо якась країна втратила свій статус, якась з’явилася, якийсь острів пішов під воду. Є такі місцевості, де немає радіоаматорів, тоді охочі любителі організовуються і їдуть туди в експедицію, щоб вийти в ефір і таким чином охопити цю територію зв’язком. Українська антарктична станція «Академік Вернадський», наприклад, є представником окремої території. Там постійно зимують люди, серед радистів майже завжди присутні радіоаматори, які виходять на зв’язок і на аматорських діапазонах. Я з’єднався не з усіма країнами, приблизно з 250, бо не ставив це за мету. (Так, з «Академіком Вернадським» я спілкувався в ефірі).
Я ж колекціоную свої спортивні перемоги і, відповідно, трофеї — кубки, медалі, плакетки. Беру участь як в індивідуальних змаганнях, так і виступаю за Український Контест Клуб (Ukrainian Contest Club), підтримую Радіоклуб Кіровоградської області, німецький клуб DIG та американський Northern California DX Foundation, членом яких я є.

Більшість змагань у нас відбуваються заочно: тобто я працюю у своїй домашній радіорубці. Хоча є й очні змагання, але вони значно важчі в організації, бо треба, щоб з’їхалися радіоаматори, у яких є належне обладнання і можливість розгорнути радіоантени. Я двічі їздив на всеукраїнські очні змагання у Полтаві у 1987 році та у Генічеську Херсонської області у 1988 році, періодично відвідую радіоаматорські конференції.

У середньому змагання тривають добу: починаються о 12-й по Гринвічу і завершуються через 24 години (хто бореться за високий результат, той і справді має трудитися в радіорубці увесь цей час). Відбувається це так: я (радіолюбитель) посилаю сигнал, його приймають, ми обмінюємося контрольними цифрами, які заносимо до звіту змагань та направляємо організаторам, що опрацьовують цю інформацію. Колись обробка проводилася вручну, зараз — за допомогою комп’ютерних програм, тож через декілька днів вже знаємо переможців. Основні критерії оцінювання: хто набрав за цей період найбільше зав’язків, хто зв’язався з найбільшою кількістю континентів, найбільшою кількістю країн, хто швидше провів радіозв’язок за визначений час тощо. Хороші показники залежать від антенного господарства, від рівня обладнання, від техніки володіння цим обладнанням.

Усвідомлюю, що життєва кар’єра йде до кінця, тому хочу від душі попрацювати в радіоефірі. За рік я беру участь орієнтовно у п’ятдесяти змаганнях, інколи вдається бути призером. З українських це, наприклад, Кубок Дніпра, Кубок Кривбасу, Слобожанський спринт; з іноземних — змагання, які проводили радіоклуби Німеччини, Італії, Польщі та інших країн.

На сьогодні в радіоефірі я стабільно чую позивні радіоаматорів Онуфріївщини Сергія Ошеки (US1VM) з Онуфріївки і Євгена Залоїла (UR3VKR) із села Костянтинівки Онуфріївського району; Олександра Клименка (UT5VX) з Помічної; Сергія Будулатія (UY9VY), Миколи Ревякіна (UR5VR), Сергія Федоровича (UR7VA) з Кропивницького; Володимира Животовського (UR5VAA), Ірини Курильченко (UR5VAV), Сергія Курильченка (UR5VAZ) з Новомиргорода; Михайла Кознодія (UR35VKX) з Олександрії; Олександра Мурашкіна (UX1VX) з Олександрівки; Миколи Гарбуза (US1VV), Володимира Вибрика (UX7VA), Сергія Жужгова (UY7VY) зі Світловодська. Періодично спілкуюся телефоном з ще одним світловодським радіоаматором — Леонідом Паськом (UR5VKZ). Пам’ятаю, як у 90-х роках мріяли з ним, що колись розбагатіємо й у нас будуть японські трансивери (бездротові приймачі-передавачі).

На жаль, молодь наші лави вже майже не поповнює, адже зараз діють нові засоби і способи спілкування: інтернет, телефон,
соцмережі. Це раніше, коли я бачив картку-квитанцію іншої країни — яка це тільки була для мене дивина, стимул стати кращим у цій царині! А зараз, коли інші дивляться на моє захоплення, їх цікавить, скільки мені за це платять. Але ж моє захоплення для задоволення, а не для збагачення! Усі наші турніри відбуваються на громадських засадах, вони не передбачають призового фонду, а для закупівлі нагород організатори часто складаються власними коштами або знаходять спонсорів, тому є навіть традиція на нагородах зазначати не лише ім’я переможця, а й ім’я донора, щоб популяризувати цей спорт і не дати йому припинити своє існування.

Попри захоплення радіозв’язком, я активно користуюся інтернетом. Нічого суперечливого в цьому немає, адже радіоаматори завжди стояли в авангарді технічного прогресу, а інтернет взагалі освоювали одними з перших. Я є в соцмережах, хоча моє головна соцмережа — тут (показує на трансивер). У побуті моє захоплення допомогло мені освоїти новітні технології, окрім того я допомагаю людям встановлювати телеантени, налаштовувати телебачення. Володію радіоаматорським мінімумом англійської.

На сьогодні на Кіровоградщині Онуфріївка — в авангарді радіоспорту. Радіоаматори з інших населених пунктів напівжартома журяться: «Ну звісно, Онуфріївка позаймає усі призові місця — нам немає сенсу змагатися». На що я відповідаю: «А що ж ви штики в землю встромили? Піднімайтеся, щоб мати результати!»

А тепер дозвольте і радіолюбителям, і тим, хто зараз уперше почув про радіоаматорський рух, передати «73», що у перекладі з радіоаматорського коду означає «Найкращі побажання».

Тетяна Юганова
Фото: Богдан Дроздов

Календар

«    Березень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031