Знам’янський район
Суспільство / Спорт

Олександр і Софія Шевченки: «Працюємо над собою, щоб перемагати»

Олександр і Софія Шевченки: «Працюємо над собою, щоб перемагати»
Рідні брат і сестра Олександр і Софія Шевченки із села Мошориного Знам’янського району — члени збірної команди України з велоспорту по шосе. Своїм успіхам у спорті вони завжди завдячують своїм батькам та першому тренеру — Вадиму Киві.
На зимові свята Олександр приїздив в гості додому, а от Софія зустрічала Новий рік в Турції, де вже місяць знаходиться на тренувальних зборах, готуючись до нового сезону.

Двадцятирічний Олександр (категорія андери) і сімнадцятирічна Софія (категорія юніори) — майстри спорту, багаторазові чемпіони України. Обоє тренуються у центрі олімпійської підготовки «Промінь» у Білій Церкві Київської області та навчаються у профільному виші. Розпочинали ж свою спортивну кар’єру із занять у відділенні велоспорту Знам’янської районної КДЮСШ (велоклуб «Рос Агро»).

Олександр: — І я, і сестра завжди себе бачили у спорті, тому спочатку представляли рідне Мошорине, а зараз виступаємо за Білу Церкву. Від «Променя» ми виїжджаємо на збори, змагання, забезпечені хорошим інвентарем. Беремо участь у змаганнях і за власною ініціативою, адже кожні перегони — це безцінна практика. Ставимо перед собою цілі виграти чемпіонат Європи, чемпіонат світу, Олімпіаду.

З думками про великі перемоги я й пішов на велоспорт у дев’ять років. Бачив, як тренуються у нас в селі інші діти. Одного разу я проходив повз спортивний майданчик, і Вадим Миколайович Кива запитав мене, чи не хочу я приєднатися до числа його вихованців, я з радістю погодився. Хоча розумів, що це велика праця. Наприклад, моє найбільше в житті тренування тривало сім годин, коли ми їхали 240 км.

Софія: — Моїм максимумом було подолання 220 км. Але знаєте, коли проїжджаєш таку відстань, то в момент завершення тренування про перемоги вже не думаєш, лише щоб поспати і відновитися. Але, звісно, усе це заради першого місця.

Олександр: — Моїм першим стартом була кросова гонка у Знам’янці, в якій я посів третє місце через рік після того, як розпочав тренуватися. Найвищим результатом на сьогодні є перемога на чемпіонаті України в груповій гонці позаминулого року, а минулого року у Польщі, на гонці українсько-польської дружби я став дев’ятим у загальному заліку (на трьох етапах був третім, на одному — другим, але поломка велосипеда на одному з чергових етапів відкинула мене від успішного результату) та отримав кубок як найкращий гонщик з України.

Софія: — Займатися велоспортом я почала у десять років, наслідуючи Олександра. Хотіла довести собі, що можу, ну і брату також (сміється). Найпершими моїми перегонами були заїзди у Мошориному, коли я виграла дві гонки у десятирічному віці у великої кількості суперниць. А найбільшим моїм результатом на сьогодні є 22 місце на чемпіонаті світу у Йоркширі (Великобританія) минулого року (першому місцю я програла тридцять одну секунду). У мене теж сталася прикрість: порвався трос перемикання передачі. Це відкинуло мене при підведенні
підсумків в генеральній класифікаці.

Олександр: — На змаганнях ми буваємо не дуже часто. На жаль, наша країна не так розвинута, щоб проводити багато велоперегонів. У складі збірної виїжджаємо і на міжнародні змагання. Тому відточуємо майстерність на тренуваннях, щоб завжди бути у формі.

Софія: — Закінчивши одну гонку, одразу починаємо готуватися до наступної. Тому не варто заздрити спортсменам, почувши, що вони відправляються на змагання у якусь країну. Який сенс витрачати сили на подорожі містом, якщо приїхав за результатом. Краще налаштуватися на старт, розім’ятися, уважно оглянути велосипед. Уже після заїзду, якщо залишається час, ми з тренером можемо вирушити у місто, щоб придбати сувеніри.

Олександр: — Побувавши на достатній кількості змагань, хочемо розповісти, наскільки важливою є роль першого тренера. Недарма його прізвище завжди зазначається, хоч вихованець вже давно може виступати за інший клуб чи школу. Причому мова йде не лише про технічну підготовку. Перші тренери змалечку вчать культурі спорту та взаємоповазі, що дуже важливо, бо у дорослому спорті вже кожен відповідає сам за себе, тут вже всі працюють на результат, а от хороші манери залишаються, якщо вони були, звісно. Вважаємо, що Вадим Кива має в нашій особі гідних вихованців.

Софія: — Наше життя не обмежується лише спортом. Коли повертаємося зі змагань, спілкуємося та обговорюємо з товаришами різні теми, адже якщо говорити лише про спорт, то буде морально важко. Треба й розслаблятися, забути про велосипед на декілька днів. Ми самі собі психологи, у разі потреби можемо запитати поради у тренера. А нам з Олександром у цьому плані взагалі легко: завжди з братом можемо поспілкуватися одне з одним, обговорити будь-яку проблему. У дитинстві мене завжди підтримував тато. Зараз ми далеко, тож детально ділитися емоціями і враженнями немає часу, а в дитинстві наше спілкування могло тривати годинами.

І я, і брат вважаємо, що незалежно від того, багато змагань чи мало, слід підтримувати у собі ціль і прагнення до перемоги. Адже можна працювати у півсили, не маючи в Україні сильних суперників, але достатньо виїхати на чемпіонат за межами України, і одразу ж стикнутися з добре тренованими однолітками, але тоді шанси на перемогу зникнуть одразу. Без прагнення перемогти у спорт іти нема сенсу. Тож ми прийшли на велодоріжку за перемогами!

Тетяна Юганова
Олександр і Софія Шевченки: «Працюємо над собою, щоб перемагати»
Олександр і Софія Шевченки: «Працюємо над собою, щоб перемагати»

Календар

«    Січень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031