---
Суспільство

Валентина і Сергій Бондаренки та їхні захоплення

Валентина і Сергій Бондаренки та їхні захоплення
Валентина Бондаренко та її чоловік Сергій мають на двох шість захоплень. Причому нові з’являються самі собою і займають особливе місце у житті активних жителів селища Новгородки.
Валентина Бондаренко родом з Новгородки. У 1984 році закінчила Кіровоградське медичне училище, за фахом фельдшер. Працювала медичною сестрою в терапії, згодом у хірургічному відділенні центральної районної лікарні.

— Оскільки у дитинстві донька часто хворіла, я не відмовилася від пропозиції перейти на роботу у дитячий садок і з 1988 до 2010 року включно працювала старшою медсестрою у дитячому садку «Світанок», — розповідає Валентина Олексіївна. — Звідти за вислугою років вийшла на пенсію.

Я не звикла сидіти без роботи, а пенсія мізерна, тому почала вирощувати картоплю, городину. А вже років п’ять як захопилася виноградарством. Біля будинку у мене ростуть 80 кущів винограду 60 сортів, також йошта, різні сорти ожини, лохини — хочу все спробувати, тому замовляю саджанці на спеціалізованих сайтах. Але любов до винограду найбільша. Багато читаю для правильного догляду за цією рослиною, та зрозуміла, що найкраще освоювати знання на практиці. Урожай збираю великий, тому здебільшого ягоду продаю. А ще вирощую квіти, це моя слабкість з дитинства. Зараз у моєму квітнику найбільше троянд, є лілеї, гіацинти, хризантеми, росте й сакура.

Маю ще одне захоплення: я складаю вірші. Почала цим займатися два роки тому, до цього ж не писала взагалі. У школі я читала сумлінно, твори мені подобалися, але особливої любові до літератури не було. Бажання віршувати наче з неба впало, і те, що у мене виходить, я вважаю подарунком Всевишнього. Пишу українською, окремі тексти є російською. Оскільки почала творити словом, щоб розповісти про свій рід, маму, тата, сестру, то хотіла, щоб мої рідні мали ці вірші у себе, і минулого року накладом у 20 примірників я видала збірку віршів «Мамин рушник», яку подарувала родичам. Зараз бачу, що з римою тоді було у мене не дуже добре, але бажання написати — щирим. Зараз ситуація з римами значно краща, стало більше тем: є поезії про афганців, про учасників АТО. Як мати і людина, якій болить тема бойових дій на Сході України, хочу процитувати уривок з вірша «Матерям захисників вітчизни»:

…Серед ясної години
від лихих думок багатих
Пеклом стала та хвилина,
як пішов син воювати.
Знає мати: добра справа —
син боронить Батьківщину,
Та її серденько крає,
що війна йде без зупину.
Там вмирають хлопці славні.
Їм би жити та любити,
Діточок маленьких гарних
на руках своїх носити,
Зустрічати світлі ранки,
дню і вечору радіти,
А у мріях-забаганках
до зірок ясних летіти.
На полях і для науки,
в шахтах, в небі і на морі –
Скрізь потрібні їхні руки,
як потрібні вночі зорі.
Серце матері – не камінь,
червоточина з’їдає,
На дорогах українських
свого сина виглядає.
Стоїть мати під віконцем
і сльозу гірку ковтає,
А журавлики у небі відлітають,
відлітають…
Знов проходять весни й літо,
перемін не так багато.
Та чому, скажіть, тихенько
плаче сива-сива мати?

Поділюся таємницею, що уже є рукописний варіант наступної збірки. Уже рік є членкинею літературного клубу «Світоч», куди прийшла сама, адже хочу спілкуватися з однодумцями. Також рік як відвідую вищу народну школу, яка діє при Новгородківській центральній районній бібліотеці, де окрім занять читаю своїм колежанкам власні твори і отримую схвальні відгуки, що надзвичайно приємно. У квітні цього року центральна районна бібліотека проводила семінар на тему краєзнавчого туризму, на якому я презентувала свій вірш про Новгородківщину. Так що моє літературне життя тепер надзвичайно насичене.

Захоплення алмазною вишивкою з’явилося улітку цього року, коли стояла спека, що на город не вийти. Якось так трапилося, що в родині не було великих ікон. Купувати готові було нецікаво, тому син подарував набори для створення образів на мій 55-річний ювілей. Так за три місяці літа з’явилося три ікони: собі у будинок, синові і доньці. Лики святих вже готові, залишилося зробити для них гарні рамки та освятити.

Чоловік Сергій — пасічник. Займається бджільництвом з 1986 року.

— Так люблю цю справу, що якщо мене бджоли не кусають, то почуваюся мов хворий, — з гумором розповідає про хобі Сергій Володимирович. — А от дружина не любить, коли її кусають, навіть плаче. Тому допомагає тільки під час викачки меду, в інший час у
нас обов’язки розділені: їй — виноград, мені — пасіка. Так і живемо: цікаво і дружно.

Тетяна Юганова

Календар

«    Січень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031