Майдан, коли ти сподіваєшся…
- 5 грудня 2018, 13:37
Події на Майдані в Києві 2013-2014 років все більше віддаляють нас від періоду зламу в історії України та є світлини, які всім і кожному, мов живі свідки, повертають спогади буремних часів. У міському краєзнавчому музеї Знам’янки зараз виставлено експозицію фотосвітлин киянина Івана Лисюка «Майдан, коли ти сподіваєшся», який сам був свідком історії Майдану, і вже котрий рік поспіль передає цю пам’ять всім іншим.
Виразні обличчя людей, зовсім невідомі і закриті за шоломами обличчя солдатів внутрішніх військ, помаранчеві каски на людях і геть інші інтерпретації «касок» - все це за ширмою диму, іноді підгледіла, іноді встигла запам’ятати фотокамера Івана Лисюка. Разом з автором світлин виринають з пам’яті моменти подій і тоді разом, у такому живому поєднанні, пригадується все…
Довідково. Іван Лисюк - член Національної спілки фотохудожників України, київський фотограф із більш ніж 10-річним досвідом роботи. Працює у жанрах репортажу та студійного фото, має уже 11 персональних фотовиставок.
Іване, коли Ви почали фотографувати події на Майдані у 2013-му році?
- Для мене цей день запам’ятався – це було 26 листопада 2013-го року. Я пішов туди не з першого дня, бо мені було важко повірити, що події 2004 року можуть повторитись, я боявся, що це імітації і маніпуляції. Але від тоді, як я потрапив на Майдан, побачив людей, поговорив з ними, я майже щодень почав туди ходити і фотографувати. Було те саме відчуття що і в 2004-му - що це справжнє, що люди тут від чистого серця, що тут твориться історія. Щодень я робив по 10-20 фотокадрів. Зі всієї підбірки майданівських фото 2013-2014 років я відібрав 132 світлини, потім із них 76, потім 56 і вже з великими ваганнями 38, які і ввійшли у фотовиставку. Щодня відбувались події, які проаналізувати по важливості просто не можливо, адже скрізь на світлинах люди, їх історії і емоції.
- На світлинах багато людей: жіночі обличчя, пари, чоловіки і військові, молодь. Розкажіть, з ким із зображених Ви познайомились під час фотографування і що дізнались про цих людей?
- 11 грудня 2013 року, після 12 години ночі по телевізору показали кадри, що готується штурм Майдану. Я поїхав туди; пам’ятаю, ішла мова про можливе використання водометів, то я на цей випадок влаштував собі імпровізований захист із двох пакетів під верхній одяг. Прибув на місце, відразу ж побачив велику групу внутрішніх військ за майданівськими барикадами.
ФОТО військових
Пішов до найближчого входу на територію - сьогодні його охороняють хлопці в помаранчевих будівельних касках. Уточнюю у високого дядька з виразними темними очима:
- Можна пройти?
- А чи ми не в своєму місті? Проходьте!
Ми трошки ще поговорили з ним, я зробив кілька кадрів. Подумав іще, що треба буде на днях надрукувати його портрет та віддати йому - але так і не дійшли руки. Минуло три роки, я готував виставку до річниці Майдану, виклав на Фейсбуку афішу з цією фотографію, і раптом отримую повідомлення - мовляв, Іване, потрапити прямо на афішу виставки було приємним сюрпризом. Дядько виявився моїм тезкою Іваном Лотоцьким, київським психологом.
Пам’ятаю, як розпочався конфлікт на вул. Грушевського. Це було якраз після прийняття так званих «диктаторських законів», найближчої суботи на Майдані зібралося велике віче. Багато хто прийшов туди в подібних імпровізованих касках. Це було кумедно, і водночас це було формою громадянського спротиву - за новими законами за шоломи і маски передбачався арешт до 15 діб. Втім, як і просто за участь у несанкціонованих мітингах.
Того самого дня пролунали перші постріли або вибухи на Грушевського - не знаю що це було, але гриміло на всю вулицю, з відлунням від будинків, аж вуха закладало. А за рогом на центральній сцені Майдану усе ішло ніби нічого не відбувається - якісь танці та пісні. Трошки пізніше, коли вже сутеніло, на сцену вийшли Яценюк із Тягнибоком і заявили, що мовляв, ті хто нападає на міліцію на Грушевського - це провокатори і вони не з нами, а у нас виключно мирний протест. Вже за кілька днів вони ж говорили, що це народ не витримав такої наруги, тобто зовсім інше…
Вже ввечері на Майдані політики виступили із заявами зі сцени Майдану, що ті, хто стріляють на Грушевського провокатори і нині протест людей мирний. Вже за кілька днів вони ж говорили, що це народ не витримав такої наруги, тобто зовсім інше…
- Чи були у Вас відчуття, що під час перебування на Майдані, фотографування, виникала загроза Вашому життю?
- 18 лютого 2014 року Віталій Захарченко, тодішній голова МВС, оголосив по телебаченню, що сьогодні ввечері на Майдані буде проведена так звана «антитерористична операція», тому всі хто не є терористами, хай залишать Майдан. Метро того дня не працювало, довелось іти пішки. От тоді по дорозі було страшно. Тротуари вулиці Артема, що іде до Майдану, були заповнені - з одного боку людська ріка рухалась з Майдану, з іншого - на Майдан. От тоді було дійсно страшно. І це було видно в обличчях людей – неспокій, і разом із тим рішучість усе одно залишатись тут. Я знімав це, і сьогоднішні фото опинились серед моїх найсильніших.
- Один із великих фотографів-репортажників колись казав: задача фотографа - не лише зробити кадр, але й потім доставити його куди треба. Потім я часто згадував цей вираз - виявилось що буквально через двадцять хвилин після того як я залишив Майдан, почався штурм.
- Ви робили світлини 19-20 лютого, коли відбувалися розстріли?
- Я був там 19 лютого, наступного дня, після ночі штурму. Транспорт у місті майже не ходив, кияни несли на Майдан хто що міг - шини, продукти, одяг. На самому Майдані - дуже людно, купи продуктів біля польових кухонь, кияни розбирають бруківку та складають біля барикад. А над Майданом - чорний дим піднімається із будинку профспілок, що горів цієї ночі.
Наступного разу я був там уже 21-го, коли Янукович утік і на Майдані згадували загиблих. Як зараз пам’ятаю: усюди - квіти і свічки...
Всім, хто бажає відчути атмосферу подій на Майдані в баченні фотографа з Києва Івана Лисюка, варто завітати до міського краєзнавчого музею у Знам’янці. У атмосфері відтворення подій Майдану, де коктейлі Молотова межують з наметом, касками, світлинами подій, наші сучасники на багато більше можуть зрозуміти факти та коментарі очевидців.
Поряд з авторськими світлинами Івана Лисюка у експозиції виставлено фото Віталія Щурова, який занотовував як знам’янчани у 2013-2014 роках ставали учасниками подій опору у Знам’янці та Києві. Там Ви побачите обличчя Юрія Майбороди, Петра Кургана, Володимира Вознюка, Віктора Голого, Марії Корчинської та багатьох інших. Виставка працюватиме Знам’янському міському краєзнавчому музеї до новорічних свят.
Виставка організована за особистим запрошенням Івана Лисюка начальником відділу культури і туризму Знам'янського міськвиконкому Світлани Бабаєвої.
Оксана Войчишиа
Фото Івана Лисюка та Оксани Войчишиної
Довідково. Іван Лисюк - член Національної спілки фотохудожників України, київський фотограф із більш ніж 10-річним досвідом роботи. Працює у жанрах репортажу та студійного фото, має уже 11 персональних фотовиставок.
Іване, коли Ви почали фотографувати події на Майдані у 2013-му році?
- Для мене цей день запам’ятався – це було 26 листопада 2013-го року. Я пішов туди не з першого дня, бо мені було важко повірити, що події 2004 року можуть повторитись, я боявся, що це імітації і маніпуляції. Але від тоді, як я потрапив на Майдан, побачив людей, поговорив з ними, я майже щодень почав туди ходити і фотографувати. Було те саме відчуття що і в 2004-му - що це справжнє, що люди тут від чистого серця, що тут твориться історія. Щодень я робив по 10-20 фотокадрів. Зі всієї підбірки майданівських фото 2013-2014 років я відібрав 132 світлини, потім із них 76, потім 56 і вже з великими ваганнями 38, які і ввійшли у фотовиставку. Щодня відбувались події, які проаналізувати по важливості просто не можливо, адже скрізь на світлинах люди, їх історії і емоції.
- На світлинах багато людей: жіночі обличчя, пари, чоловіки і військові, молодь. Розкажіть, з ким із зображених Ви познайомились під час фотографування і що дізнались про цих людей?
- 11 грудня 2013 року, після 12 години ночі по телевізору показали кадри, що готується штурм Майдану. Я поїхав туди; пам’ятаю, ішла мова про можливе використання водометів, то я на цей випадок влаштував собі імпровізований захист із двох пакетів під верхній одяг. Прибув на місце, відразу ж побачив велику групу внутрішніх військ за майданівськими барикадами.
ФОТО військових
Пішов до найближчого входу на територію - сьогодні його охороняють хлопці в помаранчевих будівельних касках. Уточнюю у високого дядька з виразними темними очима:
- Можна пройти?
- А чи ми не в своєму місті? Проходьте!
Ми трошки ще поговорили з ним, я зробив кілька кадрів. Подумав іще, що треба буде на днях надрукувати його портрет та віддати йому - але так і не дійшли руки. Минуло три роки, я готував виставку до річниці Майдану, виклав на Фейсбуку афішу з цією фотографію, і раптом отримую повідомлення - мовляв, Іване, потрапити прямо на афішу виставки було приємним сюрпризом. Дядько виявився моїм тезкою Іваном Лотоцьким, київським психологом.
Пам’ятаю, як розпочався конфлікт на вул. Грушевського. Це було якраз після прийняття так званих «диктаторських законів», найближчої суботи на Майдані зібралося велике віче. Багато хто прийшов туди в подібних імпровізованих касках. Це було кумедно, і водночас це було формою громадянського спротиву - за новими законами за шоломи і маски передбачався арешт до 15 діб. Втім, як і просто за участь у несанкціонованих мітингах.
Того самого дня пролунали перші постріли або вибухи на Грушевського - не знаю що це було, але гриміло на всю вулицю, з відлунням від будинків, аж вуха закладало. А за рогом на центральній сцені Майдану усе ішло ніби нічого не відбувається - якісь танці та пісні. Трошки пізніше, коли вже сутеніло, на сцену вийшли Яценюк із Тягнибоком і заявили, що мовляв, ті хто нападає на міліцію на Грушевського - це провокатори і вони не з нами, а у нас виключно мирний протест. Вже за кілька днів вони ж говорили, що це народ не витримав такої наруги, тобто зовсім інше…
Вже ввечері на Майдані політики виступили із заявами зі сцени Майдану, що ті, хто стріляють на Грушевського провокатори і нині протест людей мирний. Вже за кілька днів вони ж говорили, що це народ не витримав такої наруги, тобто зовсім інше…
- Чи були у Вас відчуття, що під час перебування на Майдані, фотографування, виникала загроза Вашому життю?
- 18 лютого 2014 року Віталій Захарченко, тодішній голова МВС, оголосив по телебаченню, що сьогодні ввечері на Майдані буде проведена так звана «антитерористична операція», тому всі хто не є терористами, хай залишать Майдан. Метро того дня не працювало, довелось іти пішки. От тоді по дорозі було страшно. Тротуари вулиці Артема, що іде до Майдану, були заповнені - з одного боку людська ріка рухалась з Майдану, з іншого - на Майдан. От тоді було дійсно страшно. І це було видно в обличчях людей – неспокій, і разом із тим рішучість усе одно залишатись тут. Я знімав це, і сьогоднішні фото опинились серед моїх найсильніших.
- Один із великих фотографів-репортажників колись казав: задача фотографа - не лише зробити кадр, але й потім доставити його куди треба. Потім я часто згадував цей вираз - виявилось що буквально через двадцять хвилин після того як я залишив Майдан, почався штурм.
- Ви робили світлини 19-20 лютого, коли відбувалися розстріли?
- Я був там 19 лютого, наступного дня, після ночі штурму. Транспорт у місті майже не ходив, кияни несли на Майдан хто що міг - шини, продукти, одяг. На самому Майдані - дуже людно, купи продуктів біля польових кухонь, кияни розбирають бруківку та складають біля барикад. А над Майданом - чорний дим піднімається із будинку профспілок, що горів цієї ночі.
Наступного разу я був там уже 21-го, коли Янукович утік і на Майдані згадували загиблих. Як зараз пам’ятаю: усюди - квіти і свічки...
Всім, хто бажає відчути атмосферу подій на Майдані в баченні фотографа з Києва Івана Лисюка, варто завітати до міського краєзнавчого музею у Знам’янці. У атмосфері відтворення подій Майдану, де коктейлі Молотова межують з наметом, касками, світлинами подій, наші сучасники на багато більше можуть зрозуміти факти та коментарі очевидців.
Поряд з авторськими світлинами Івана Лисюка у експозиції виставлено фото Віталія Щурова, який занотовував як знам’янчани у 2013-2014 роках ставали учасниками подій опору у Знам’янці та Києві. Там Ви побачите обличчя Юрія Майбороди, Петра Кургана, Володимира Вознюка, Віктора Голого, Марії Корчинської та багатьох інших. Виставка працюватиме Знам’янському міському краєзнавчому музеї до новорічних свят.
Виставка організована за особистим запрошенням Івана Лисюка начальником відділу культури і туризму Знам'янського міськвиконкому Світлани Бабаєвої.
Оксана Войчишиа
Фото Івана Лисюка та Оксани Войчишиної
