---
Суспільство

«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»

«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«100-й рулить» — так ми назвали матеріал, у якому розповіли про наш ювілей та про конкурси, у яких ми пропонуємо взяти участь нашим читачам. «Рулять» і наші читачі, бо відгукнулися на один з конкурсів стати героями наших публікацій. Першою подолати свою скромність разом з нами вирішила світловодська майстриня ляльок-скриньок Діана Молокоєдова.
Діані Олексіївні 60 років, вона доброзичлива, усміхнена, любить життя, а ще більше — допомагати людям. Жінка має безліч захоплень, одне з яких — виготовлення ляльок-скриньок, у яких зберігають дрібні речі, наприклад, коштовності та біжутерію. За основу береться лялька Барбі, під спідницею якої фіксують гарно оздоблений короб. Така ідея з’явилася у майстрині 7 років тому, але з чого почати — не знала, тому і спроб виконати ідеальну ляльку мала безліч. За спеціальністю Діана Молокоєдова електрозварник четвертого розряду. Саме ці вміння, а також допомога мережа Інтернет допомогли жінці удосконалити умови роботи над красунями — переробила апарат випалювання по дереву на гарячий ніж. Спочатку дарувала вироби, потім почала брати участь у виставках, які проходили у Києві, Миргороді, Дніпрі, Кременчуці та у рідному Світловодську.

— Так люди дізналися про моїх «дівчаток», а я розпочала відшивати їх на замовлення. Зараз мої ляльки-скриньки живуть в Англії, Франції, Америці, Німеччині, Японії, п’ять ляльок скоро полетять до Польщі. Замовники з Києва придбали одразу 10 штук на подарунки вихователям та вчителям, — з радістю розповідає Діана Молокоєдова.

— Годину не попрацюю з лялькою — вже ходжу, як хвора. Вкладаю усю душу в них і тішуся, що мої роботи подобаються людям.

Але ляльки — це не все, що я вмію. Також освоїла техніку канзаші (вироби зі стрічок), бісероплетіння, створюю обереги, вишиваю та в’яжу. Чотири роки тому повезла на Сорочинський ярмарок вишиті дитячі сорочки, а також віночки. Нещодавно захопилася вирощуванням орхідей, тож тепер усе підвіконня в квітах. Вдається укоренити навіть самі ненадійні корінці.

Ще Діана Олексіївна зі своєю мамою Клавдією Миколаївною, якій 89 років, давно захоплюються підгодовуванням птахів. А у спілкуванні з нами з вуст жінки інколи лунали віршовані рядки. Як виявилося — авторські.

Здавалося б, що у майстрині все життя сонячне, адже жінка і справді випромінює тепло. Але не дарма кажуть, той, хто не пізнав горя, не знає, що таке щастя. Зворотною стороною усмішки майстрині є виробнича травма, якої зазнала Діана Олексіївна у 29 років, працюючи на будівництві. Два роки жінка перебувала на лікуванні в Кіровоградській лікарні, пережила близько тридцяти пункцій хребта, дві клінічні смерті, атрофований зоровий нерв вплинув на зір лівого ока.

Крізь сльози Діана Молокоєдова розповідає: — Мою палату називали спочатку палатою смертника. Коли вийшла з коми, то вікна зашторювали чорною занавіскою — не могла дивитися на світло. У дорослому віці довелося заново вчитися ходити. Добрі люди вивозили на каталці на вулицю. Таке життя знесилювало і фізично, і морально, тож аби не піддатися панічним настроям, робила поробки з крапельниць, розфарбовувала їх тушшю. З мотузок створювала макраме, хоча ніколи не вдавалася до його виготовлення, вийшло само собою — кашпо для квітів, сови та зайці оздоблювали мою палату, навіть знаходились покупці на вироби.

Пережити важкі часи допомогли батьки — Клавдія та Олексій Герасименки: під їхнім піклуванням перебувала і донька майстрині — десятирічна Валентина.

Загублене у молодості здоров’я дається взнаки усе моє життя, але я все одно щаслива людина, бо мене оточують найрідніші люди — мама, донька, зять Віктор, онуки — Єлизавета, Олексій та Денис. Я виконала усі вимоги прислів’я — побудувала дім, створила родину і посадила дерево. Хоча ні, всього за своє життя я висадила 33 дерева, 15 з яких біля власного будинку. Я отримую задоволення від того, що дерева плодоносять і люди куштують яблука, вишні, абрикоси, горіхи.

Я завжди була творчою людиною, але після трагедії добрим словом згадувала свою шкільну вчительку з праці Світловодської школи №3 Зою Володимирівну, котра навчила мене рукоділлю. У мене також є успішна учениця з бісероплетіння — 63-річна Віталіна Каменович. Моя творчість надихнула і дочку Валентину, яка вишила бісером ікону у подарунок одному зі світловодських храмів.

Дізнавшись про конкурс від улюбленої газети, зраділа, що зможу розповісти людям, як важливо, не зважаючи на життєві обставини, залишатися людиною, радіти, посміхатися, мати запальний ентузіазм, займатися улюбленою справою і випромінювати енергію. Я живу так, бо по-іншому не можу.

Діана Молокоєдова не залишилася осторонь і конкурсу «100% життя», бо передала редакції «Вісника Кіровоградщини» ляльку-скриньку, вбрану в українську сукню, яка, за її словами принесе добробут і злагоду в оселю свого господаря. За побажанням героїні ляльку-скриньку як додатковий приз отримає переможець конкурсу «100% життя».
(067) 789 83 15 (Діана Молокоєдова)

Альона Зозуля,
в арсеналі доньки якої тепер
лялька-скринька з колекції Діани
Молокоєдової
, а також родинний оберіг
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»
«Я посміхаюсь, бо інакше не можу»

"ВК" у PDF