Олександрівський район
Суспільство

Світлий день визволення Олександрівки — навіки в пам’яті

Світлий день визволення Олександрівки — навіки в пам’яті
У Різдвяні дні, а саме 8 січня 1944 року, районний центр Кіровоградської області Олександрівка був визволений від німецько-фашистських загарбників.
Про звільнення районного цент-ру, станції Фундукліївка, сіл Янівка (тепер — Іванівка), Івангород, Бовтишка, Голикове, Єразмівка (Розумівка), Кримки повідом-лялось в оперативному зведенні Радінформбюро за 9 січня, опуб-лікованому газетами 10 січня. У повідомленні мова йшла про бої 8 січня. Ця дата згадується у зведенні і є підставою для святкування Дня визволення Олександрівки саме 8 січня. На жаль, у післявоєнні роки у кількох виданнях з історії краю датою визволення Олександрівки від окупантів чомусь називають 9 січня. Саме ця дата увіковічена на меморіальній дошці, встановленій на будинку Олександрівської се-лищної ради.

У ті ж післявоєнні роки вете-ранам Другої світової війни — учасникам визволення селища від окупантів Василю Куценку, Устиму Володьку, Василю Пустовому та Івану Давидову було присвоєне звання почесних жителів Олександрівки. З прикрістю до-водиться констатувати, що всі вони вже пішли з життя, але у фондах Олександрівського районного краєзнавчого музею збереглися їх спогади про світлий день визволення.

Ось що згадував про визволення краю від ні-мецько-фашистських загарбників Устим Пилипович Володько: — 4-та гвардійська армія 2-го Українського фронту в ніч на 6 жовтня 1943 року форсувала Дніпро із селища Градизьк Полтав-ської області на село Табурище у напрямі на Новогеоргіївськ і 12 грудня звільнила Чигирин. Точилися жорстокі бої. Німці не могли змиритися, що Радянська Армія подолала рубіж Дніпра...

...7 січня 1944 року, на Різдво, німці залишили окопи, виставивши бойову охорону, яку наша розвідка виявила. Радянські воїни швидко зім’яли її, і наша дивізія пішла вперед, вийшовши на рубіж Перші Бірки — Олександрівка 8 січня вранці. Далі була дорога на Юрчиху через ворота цукрозаводу. Розвид-нилось, коли ми були біля від-стійників за Олександрівкою.
9 січня 1944 року звільнені Кам’янка, Тимошівка. 10 січня ми були в смузі частини Красносілки — Баландиного. Починалась під-готовка до Корсунь-Шевченківської операції.


Учасник визволення Олександрівки Василь Федорович Пустовий згадував:
— Довелось брати участь у визволенні й сіл Олександрівського району, і самої Олександрівки. Боїв в Олександрівці не було. І для нас, воїнів-визволителів, залишилася вона в пам’яті як подолання зимової сльоти. Ох і погода була! А згодом доля закинула моїх батьків в Олександрівку. І я, полтавчанин, після служби в армії повернувся додому в містечко, вулицями якого пройшов у війну, розруху якого бачив на власні очі. Я приїхав сюди жити, працювати, тут зустрів свою дружину.

Василь Якимович Куценко розповідав: — Як побачив Олександрівку, серце полонили хвилювання, тривога. Адже тут мої рідні, Більше року минуло, як залишив їх. Усе це підганяло, додавало сил, щоб скоріше визволити від гітлерівських поневолювачів рідну оселю. Ось вже й через річку Тясмин перебрались. Так трапилось, що на шляху просування повинна бути батьківська оселя. Заспішив до рідного порога. Повибивані вікна, пустка. Холод обпік мозок. Невже запізнився? І яка ж була моя радість, коли односельці мене впізнали й вказали на хату, де проживали мати, сестра, дружина. Так і поєднались назавжди в пам’яті радість визволення Олександрівки з радістю сімейного щастя. Вони додавали мені сил, коли я горів у танку, долав тяжкий тягар небезпеки у розвідувальній роті.

Зі спогадів учасника визволення Олександрівки Івана Ілліча Давидова:
— Олександрівку звільняв у складі стрілецького полку четвертого батальйону під командуванням капітана Сенельникова, був старшиною роти. Здалеку ми бачили, як над селищем височіла кіптява. Палали зруйновані залізнична станція Фундукліївка, цукровий завод. Міст через річку зяяв лише дерев’яними палями. По них і перебрались на другий бік. Зробили це швидко і несподівано. Тож вдалося затримати ворожих підривників. Знешкодили їх.

Нас, тих, хто увійшов першими, зустрічали обіймами, щирою радістю. Пригощали чим могли. Потім були урочисті заходи. Надворі було не холодно, тож веселились на вулиці до пізньої ночі. Так і залишилось визволення Олександрівки у пам’яті як радість зі сльозами на очах.


Світлий день визволення від німецько-фашистських загарбників в Олександрівці відзначають щороку. Через 73 роки після пам’ятної для жителів селища події 5 січня 2018 року в Олександрівці відбувся мітинг біля пам’ятника загиблим воїнам-односельцям. Зі святом земляків привітав голова районної ради організації ветеранів України Микола Линник. Літературно-музичну композицію з нагоди знаменної дати підготували учнівська молодь та аматори Олександрівського міського Будинку культури. Пам’ять воїнів-визволителів було вшановано хвилиною мовчання, а до підніжжя пам’ятника загиблих воїнів-односельців вдячні нащадки поклали живі квіти. Серед тих, хто взяв участь в церемонії покладання квітів, були голова Олександрівської районної ради Григорій Гончаренко, заступник голови Олександрівської райдержадміністрації Анатолій Каражбей, помічник-консультант народного депутата України Олеся Довгого Катерина Бондаренко, селищний голова Олександрівки Олександр Безпечний, один з останніх ветеранів Другої світової війни, житель Олександрівки Петро Опанасенко.

В Олександрівському районному краєзнавчому музеї з нагоди 73-ї річниці звільнення району від німецько-фашистських загарбників підготовлено виставку «Світлі дні визволення». Серед експонатів виставки — газета «Правда» за 10 січня 1944 року з повідомленням Радінформбюро про визволення Олександрівки від окупантів. Цю реліквію свого часу подарував музею однин з його фундаторів, учасник війни Григорій Жаботинський. Газету він отримав на фронті, перебуваючи в госпіталі далеко від рідного краю, і привіз її додому після повернення з війни.

Календар

«    Січень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031