Новгородківський район
Суспільство

Душевна доброта Валентини Шкоди

Душевна доброта Валентини Шкоди
Ветеранську організацію села Верблюжка Новгородківського району очолює Валентина Григорівна Шкода. На сьогодні організація налічує 564 пенсіонери, з них 17 учасників Другої світової війни, один учасник бойових дій, 206 дітей війни. Село — найбільше у районі, має 32 вулиці протяжністю 120 км, усі їх треба пройти жінці, щоб відвідати своїх підопічних. І часто лише телефонним дзвінком не обійдешся, тож часто допомагає у підвезенні чоловік Іван.
— Усіх я шаную і поважаю, роблю усе, щоб допомогти людям, — каже Валентина Григорівна. — У радянські часи у селі діяло чотири колгоспи, працювали четверо голів ради ветеранів, сьогодні лише я. Тісно працюю із соціальними працівницями, яких у нас четверо, а також з медсестрою, котра обслуговує наших жителів. Обслуговує підопічних і соціальне таксі. А найперше постійний зв’язок у мене з головою сільської ради Любов’ю Кулик: якщо телефонують їй чи мені — ми беремося за руки і йдемо допомагати: чи просто поговорити, чи організовувати прибирання старого дерева, яке впало на хату. У своїй роботі дуже вдячна за багаторічну співпрацю Геннадію Сябренку — головному лікареві Кіровоградського обласного госпіталю для ветеранів війни, який завжди приймає жителів Верблюжки на лікування і надає кваліфіковану допомогу. А також дякую міській лікарні №4 міста Кропивницький, яка теж завжди приймає наших хворих. Причому часто до цих закладів своїх ветеранів супроводжую саме я. А як відмовити, коли вони так і кажуть: «Нехай мене тільки Валя везе». Дуже вдячна за допомогу фермерам Дмитрові і Павлу Журавлям, Миколі Монашку, Петру Добрицькому, які допомагають і з пальним, і з передплатою періодики, завдяки чому маємо найбільшу передплату в районі.

За свою роботу маю багато відзнак від ради ветеранів, райдержадміністрації, районної ради. Сама я — ветеран праці, багато років працювала головним бухгалтером колгоспу ім. Григорія Орджонікідзе. Коли вийшла на пенсію, мені дала рекомендацію Тамара Косяченко, яка на той час очолювала районну раду ветеранів, і люди мене обрали головою, бо завжди опікувалася їхніми проблемами. Наприклад, працюючи бухгалтером у колгоспі, організовувала вечори солдатських вдів. І зараз обов’язково наша організація вітає пенсіонерів з ювілейними днями народження, часто приходимо до стареньких разом з хором «Дивограй», який діє при нашому Будинку культури.

Я активна дописувачка до місцевої газети, досліджую історію села, цікавлюся історією його жителів. Дуже велике враження на мене справила подія часів війни, про яку я знала з розповідей старожилів, а потім прочитала на сторінках з однієї з газет. Восени 1943 року, коли наше село перебувало в окупації і гітлерівці раз по раз атакували висоту, що знаходилася у районі нинішнього елеватора у селі Куцівка, а над селом щодня пролітали і бомбили землю по 70 літаків, Марія Шпак, жителька нашого села, отримавши записку від сина та чоловіка про те, що їхнє формування стоїть у 20-ти кілометрах від Верблюжки, миттєво зібралася і чимдуж побігла, щоб побачитися з близькими хоча б на декілька хвилин. Чоловік Іван зрадів зустрічі, та сварив дружину, що залишила вдома чотирьох доньок самих. Жінка поверталася додому, сталася чергова атака — хата запалала… Доньок Варю, Олю, Зіну і Клаву поховали прямо у дворі. Після війни подружжя відбудувало на місці зруйнованої нову хату, у якій вони жили до 1978 року, поки стареньких батьків не перевіз до себе у Запорізьку область син Петро. Сусіди згадували, що, переживши таку страшну трагедію, ці люди залишалися надзвичайно добрими і чуйними.

Я вирішила впорядкувати могилу дівчат, яка залишилася без належного догляду, і звернулася до фермера Дмитра Журавля, який виділив кошти, і разом із сумою, яку надали родичі, ми привели в належний стан могилу і встановили на ній пам’ятник. Влаштували відкриття, розповіли про цю історію, і тепер у нашому селі усі знають ще одну трагедію війни.

Хоч я й жінка у віці, та вболіваю не лише за людей похилого віку. Завжди цікавлюся досягненнями нашої сільської молоді — їхніми перемогами на шкільних олімпіадах, у спортивних змаганнях.

Часто мене запитують, навіщо мені потрібна така активна діяльність. А це просто мій спосіб життя. Ось нещодавно під час підготовки до дня села я вирішила запросити на наше свято Наталію й Ольгу Сумських, українських актрис, батько яких, В’ячеслав Сумський, був уродженцем нашого села. Мені вдалося розшукати телефон родини, і на свято я їх запросила. Через щільний робочий графік вони не приїхали, але через деякий час ще раз передали слова вдячності за запрошення і пообіцяли, що знайдуть час для візиту.
Я бажаю усім членам ветеранської організації, усім односельчанам міцного здоров’я та довгих років життя на радість собі і своїм рідним!

Календар

«    Лютий 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930