ПРО ВІЙНУ…У ПІСНЯХ
- 6 жовтня 2017, 13:42
22 вересня у міському палаці культури відбувся другий фестиваль патріотичної пісні «Пісні, народжені в АТО». Серед учасників заходу були солдати, їх батьки, побратими, які прибули з різних міст та містечок України: Херсону, Кам’янець- Подільського, Кропивницького, Маріуполя, Мелітополя, Києва та ін. Свою творчість знам’янчанам подарували: Бурко Володимир, Кияшко Володимир, Барановський Олександр, Крамар Олександр, Бойко Сергій, Давидович Руслан та Свинарчук Сергій. Фестиваль проходить у різних містах нашої держави і давно вже став Всеукраїнською ноткою війни.
Перед заходом усі охочі мали змогу долучитися до виставки фото, яка в обличчях розповідала про будні війни та її героїв.
Одна з ініціаторок фестивалю начальник відділу культури та туризму Світлана Бабаєва розповіла журналістам нашого видання, як власне виникла ідея запрошувати таких гостей до міста: «У минулому році я звернулася до Дніпропетровської ОДА, які започаткували цей фестиваль, і попросила їхньої згоди не те, щоб провести схожий захід у Знам’янці. Перший фестиваль зібрав близько 300 – 400 осіб.
Цього дня зі знам’янчанами ділилися своєю творчістю ті, які через своє серце і душу пропустили війну. Один з учасників – волонтер, який вже дав більша 100 концертів для наших воїнів на передовій. Окрім концертної програми її учасники завітали до учнів навчальних закладів міста (Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 1 та НВК «Загальноосвітня школа І –ІІІ ступенів № 3 – гімназія), де вони розповіли про себе та про свій нелегкий бойовий шлях і поділитися творчістю. Крім того, мали змогу оглянути музей воїнів АТО у ЗОШ № 1 та посмакувати шкільними обідами. Такі концерти у нашому місті несуть свій патріотичний дух, а їх учасники – не на словах говорять про те, що вони пережили і побачили. Треба , щоб люди розуміли, що зараз в країні – війна і наша держава потребує єднання».
Зі сцени лунав і біль поразки та втрати побратимів, і жага очікування з війни батька та сина , і радість зустрічей після війни. Сергій Свинарчук – учасник бойових дій доносив у своїх піснях біль від пережитою смерті сорока побратимів збитого ІЛ – 76 над Луганськом: «Ради Родины любимой и народа Украины – вот за что покинуть можно этот свет».
Старший сержант Руслан Давидович - учасник бойових дій читав зі сцени вірші, один з яких він присвятив своїй мамі.
Один з учасників Олександр Барановський розповів нашому виданню чому саме він вирішив долучитися до фестивалю: «У моєму випадку: не я вирішив, а доля.. Я пережив контузію і бачив усі жахи війни. Пісенна творчість – то моя терапія, у якій я розповідаючи іншим про пережите, сам і лікуюся».
Крамар Олександр, який вже дав близько ста концертів на передовій для наших солдатів і є волонтером говорить про їх важливість: «Я з 2014 року даю концерти для наших солдатів. Так би мовити, духовно їх підтримую. Об’їхав вже всю лінію фронту. Був один такий випадок, коли я виступав і мене попередили, що будуть бомбити. Але так сталося, що бомбування уникнули. Коли повертався додому, то солдати говорили, що наші вороги теж слухали концерт і тому не стріляли. Сьогодні поділився зі знам’янчанами піснями з бойовим духом, які допомагають нашим воїнам».
Дуже складно містянам було ділитися своїми враженнями від фестивалю. Зал, затамувавши подих, слухав та переживав. Жінки не стримували сліз, а чоловіки аплодували стоячи. Деякі з глядачів мовчки покидали залу, ще не отямившись від переживань.
Анжела Таран поділилася своїми враженнями: «Сьогоднішній фестиваль – це посфактум подій в Україні. Ми повинні пам’ятати, що триває війна. Я вважаю, що на сході – справжні чоловіки, які сьогодні для нас співали своєю душею».
Ольга Полякова
Одна з ініціаторок фестивалю начальник відділу культури та туризму Світлана Бабаєва розповіла журналістам нашого видання, як власне виникла ідея запрошувати таких гостей до міста: «У минулому році я звернулася до Дніпропетровської ОДА, які започаткували цей фестиваль, і попросила їхньої згоди не те, щоб провести схожий захід у Знам’янці. Перший фестиваль зібрав близько 300 – 400 осіб.
Цього дня зі знам’янчанами ділилися своєю творчістю ті, які через своє серце і душу пропустили війну. Один з учасників – волонтер, який вже дав більша 100 концертів для наших воїнів на передовій. Окрім концертної програми її учасники завітали до учнів навчальних закладів міста (Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 1 та НВК «Загальноосвітня школа І –ІІІ ступенів № 3 – гімназія), де вони розповіли про себе та про свій нелегкий бойовий шлях і поділитися творчістю. Крім того, мали змогу оглянути музей воїнів АТО у ЗОШ № 1 та посмакувати шкільними обідами. Такі концерти у нашому місті несуть свій патріотичний дух, а їх учасники – не на словах говорять про те, що вони пережили і побачили. Треба , щоб люди розуміли, що зараз в країні – війна і наша держава потребує єднання».
Зі сцени лунав і біль поразки та втрати побратимів, і жага очікування з війни батька та сина , і радість зустрічей після війни. Сергій Свинарчук – учасник бойових дій доносив у своїх піснях біль від пережитою смерті сорока побратимів збитого ІЛ – 76 над Луганськом: «Ради Родины любимой и народа Украины – вот за что покинуть можно этот свет».
Старший сержант Руслан Давидович - учасник бойових дій читав зі сцени вірші, один з яких він присвятив своїй мамі.
Один з учасників Олександр Барановський розповів нашому виданню чому саме він вирішив долучитися до фестивалю: «У моєму випадку: не я вирішив, а доля.. Я пережив контузію і бачив усі жахи війни. Пісенна творчість – то моя терапія, у якій я розповідаючи іншим про пережите, сам і лікуюся».
Крамар Олександр, який вже дав близько ста концертів на передовій для наших солдатів і є волонтером говорить про їх важливість: «Я з 2014 року даю концерти для наших солдатів. Так би мовити, духовно їх підтримую. Об’їхав вже всю лінію фронту. Був один такий випадок, коли я виступав і мене попередили, що будуть бомбити. Але так сталося, що бомбування уникнули. Коли повертався додому, то солдати говорили, що наші вороги теж слухали концерт і тому не стріляли. Сьогодні поділився зі знам’янчанами піснями з бойовим духом, які допомагають нашим воїнам».
Дуже складно містянам було ділитися своїми враженнями від фестивалю. Зал, затамувавши подих, слухав та переживав. Жінки не стримували сліз, а чоловіки аплодували стоячи. Деякі з глядачів мовчки покидали залу, ще не отямившись від переживань.
Анжела Таран поділилася своїми враженнями: «Сьогоднішній фестиваль – це посфактум подій в Україні. Ми повинні пам’ятати, що триває війна. Я вважаю, що на сході – справжні чоловіки, які сьогодні для нас співали своєю душею».
Ольга Полякова
