Разом з односельцями у святковій колоні йшли керівники району, селища, представники підприємств, установ та організацій, шко­лярі. Приємно було бачити, що на свято прийшли цілими родинами.



До урочистості додава­лося смутку від уже зовсім невеликої чисельності вете­ранів тієї далекої війни, які ста­ралися крокувати разом з земляками, та ті кроки їм робити було все важче… І мов їх славне продовження, гордо та впевнено йшли колишні афганці, яких також обпалив попіл війни під час виконання інтер­націо­наль­ного обов’язку, та військові, які брали участь в антитеро­ристичній операції на Сході України, і які лише ось-ось повернулися з тієї неого­лошеної війни. І в цьому було щось символічне – три покоління олександрівців, які боронили рідну землю, всю Україну від ворогів.



Не обійшлося на святі і без військових автомобілів часів Другої світової війни, які традиційно щороку заво­дять свої двигуни і очолюють святкову ходу.



Урочиста колона зупи­нилася біля пам’ятника за­гиблим воїнам-землякам. До його підніжжя та під­ніжжя алеї Героїв олександ­рівці поклали квіти та гір­лянди Слави. А мирні по­стріли розірвали тишу, ніби сповістивши: „Ми пам’ятаємо вас, ми пам’ятаємо ваш подвиг!”



Біля братської могили, де було запалено вічний вогонь пам’яті, пройшов мітинг-реквієм. Виступаючі – люди різних поколінь – ще раз наголошували, що Україна – миролюбна країна, але і в роки Другої світової війни, і зараз їй доводиться відсто­ювати у тяжких боях право на цілісність і свободу.



Учасники мітингу вша­нували пам’ять полеглих героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до братської могили.



А після урочистої час­тини військові всіх поколінь зібралися за традиційним святковим столом, щоб фрон­товими “ста грамами” пом’янути тих, хто загинув у нелегкому супротиві во­рогу.