Село Митрофанівка Новгородківського району
Путівник Кіровоградщини / Туристичні об’єкти / Історичні

Загальноосвітня школа (старе крило)

Загальноосвітня школа (старе крило)
Будівля школи, зведеної на початку ХХ століття, зазнавши певних змін, і зараз продовжує служити громаді — нині це Митрофанівська філія Новгородківського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ДНЗ» Новгородківського району Кіровоградської області.
Село Митрофанівка Новгородківського району,
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Відомо, що Олександрійське повітове земство відігравало значну роль у розвитку освіти у краї в ІІ половині ХІХ – на початку ХХ століття. Одним з успішних навчальних закладів означеного періоду була земська школа в селі Митрофанівці, що на той час входило до Олександрійського повіту.

Спочатку на місцині неподалік сучасної сільської ради стояла церковно-парафіяльна школа, заснована 1887 року, — це була невелика хата, її місцеві жителі називали «зеленою». Будівля була зруйнована у 1943 році.

У 1911 році у Митрофанівці збудували нову двокласну школу, що почала роботу у 1912 році. Це була добротна двоповерхова споруда з червоної цегли, яку жителі села назвали «високою». Будували нову школу на кошти земства спеціально запрошені майстри спільно із селянами, які своїми ж возами, запряженими волами, підвозили будматеріали. Цеглу і черепицю, якою була покрита школа, виготовляли на місці сільські майстри тут же, неподалік від школи, де зараз перехрестя доріг на Олександрію та Новгородку, із залеглої у цій місцевості глини, до якої домішували кінський кізяк і солом’яну січку. Розчин теж готували за особливим рецептом із додаванням сирих яєць.

Фундамент під школу зробили кам’яний, теж з місцевого каменю. Поруч зі школою з такого ж каменю виклали невелику будівлю майстерні, яку тривалий час називали кузнею, оскільки в школі до революції разом із загальною освітою можна було здобути за вибором кваліфікацію коваля або слюсаря, навчаючись на відповідних відділеннях, кожне з яких нараховувало не більше 13 учнів. Пізніше на базі майстерень
були облаштовані дві класні кімнати, оскільки кількість охочих отримати освіту зросла, а учнівських парт не вистачало.

Ця будівля міцно стоїть і дотепер, зараз з прибудованою в 1978 році ще однією кімнатою (тут нині розміщується шкільна їдальня). Тодішня шкільна будівля складалася з п’яти класних кімнат та квартири вчителя. Уся підлога у коридорах першого поверху і в класах була викладена кахлями.

За статусом новозбудована Митрофанівська школа була двокласною і належала до освітніх закладів другого ступеня. Програма навчання у першому класі була такою ж, як і в однокласній земській школі з однорічним строком навчання. Другий клас (із дворічним терміном навчання) був розрахований на додаткове отримання знань шляхом більш глибокого вивчення Закону Божого, російської граматики, історії, географії Росії, арифметики, основ геометрії й креслення, природознавства.

Заняття у школі тривали з 8-9 години ранку до 14-15 години дня. Як правило, урок тривав годину, перерва 5 хвилин, а в середині дня була велика перерва на пів години. Учнів молодшого відділення відпускали додому на годину раніше ніж інших. Дуже часто вчителі організовували додаткові заняття з учнями, які не встигали. Ці заняття могли відвідувати й дорослі, котрі мали бажання навчитися читати, писати й рахувати. Навчальний рік мав розпочинатися у вересні і закінчуватися у травні, але так було не завжди. У силу того, що ще тривали жнива і діти були задіяні на збиранні врожаю, школа могла відкритися ще в середині серпня. Це пояснюється тим, що до початку вересня батьки, знаючи, що школа вже працює, мали мобілізуватися, підтягти за два тижні домашню роботу і відправити дітей на початку вересня на навчання — тобто вчасно. Утім перші тижні навчального року школу регулярно відвідувало від 2 до 6 дітей. Вирішуючи цю проблему, на початку року вчителям доводилося робити оголошення про те, що школа вже працює.

Тривалий час школа була чотирирічна. У 1929 році після довгих ходінь митрофанівців по всіляких інстанціях, вона стала семирічкою
і вже називалася ШКМ — школа колгоспної молоді, при цьому обладнання для фізичного кабінету було закуплене на пожертви населення. У роки голоду (1932-1933 роки) школа не працювала, тому в 1935-1940 роках класи були різновіковими. Учнів у класах було по 30-35 чоловік, були паралельні класи. З 1936 року школа стала середньою. Але закінчити навчання в 8-9 класах не встигли — почалася війна.
Навчання припинилося, будівлю використовували під військовий госпіталь.

А знову школа відкрила свої двері, прийняла першокласників тільки 1 січня 1944 року. Пішли до школи і діти старшого віку. У першому класі навчалися всі, кому було по 7-10 років. У 5 клас ходили і діти сусідніх сіл: Шарівки та Павлівки; у 8 клас — із Червоного Яру та Васиного, тому учнів у школі навчалося дуже багато. Було по кілька паралельних класів, в кожному по 30-35 учнів. Навчання відбувалося в три зміни.

У зв’язку з тим, що не вистачало навчальних кімнат, 1-4 класи навчалися в школах-хатах. У хаті стояв великий стіл і за ним навчались стоячи, пізніше — сидячи на лавках. Підручників не було, знайшлась одна читанка, її розірвали і роздали всім по листку, щоб було з чого читати. Писали чорнилом або олівцем на газетах, мішках. У 4 класі ходили в хату-школу, яку називали «камчаткою», п’яті класи навчались у «кузні», у «великій» школі навчання проходило теж у дві зміни. Світла в приміщеннях не було — освітлювали гасовими лампами, грубки опалювали соломою.

Школа була осередком всього нового. Тут вперше з’явився радіоприймач, фільмоскоп, кіноапарат. Подивитися на ці дива сходилося до школи все село.

У 1950-му році з’явилось трохи книг, але зовсім небагато. Тому їх розділили між учнями по кутках, за місцем проживання, і так читали.

У серпні 1950 року школа починає іменуватися середньою. Але навчатись у 8-10 класах мали можливість не всі учні, бо навчання було платним. За рік потрібно було сплатити 150 карбованців, а це була немала сума. У кого не було можливості заплатити — йшли на роботу або навчались у ПТУ. Пізніше навчання в школі стало безплатним.

Йшли роки, зростала кількість учнів у школі. На навчання у старших класах продовжували їздити діти з Шарівки. Школа, навіть працюючи у дві зміни, не могла вмістити всіх учнів. Тому на порядку денному постало питання про розширення навчальної площі. У 1978 році зробили добудову основного приміщення школи. Будівельні роботи виконувала наймана бригада, всі інші — спеціалісти місцевого колгоспу, вчителі, батьки, учні старших класів. Усім хотілося, щоб до 1 вересня шість класних кімнат і спортивний зал були готові. Тому тільки-но будівельна бригада в кінці червня закінчила будівельні роботи, громада дружно взялася завершити справу. Уже 29 червня розпочали прибирати будівельне сміття, пізніше — білити стіни, мити вікна, фарбувати. Але ці дві споруди продовжували бути різними організмами. Необхідно було з’єднати їх воєдино — побудувати східці на другий поверх. Це зробили — і новий навчальний рік школа розпочала в розширеному приміщенні.

СЬОГОДЕННЯ
Нині у старому корпусі школи функціонує дитячий садок (у колишніх житлових приміщеннях), знайшов собі місце шкільний музей та, як і раніше, розміщуються навчальні класи.

На жаль, у школі дуже мало учнів — 35. І за це болить душа у кожного педагога закладу.

ЦІКАВІ ФАКТИ
Наприкінці 80 – на початку 90-х років ХІХ століття бібліотечні установи на селі активно допомагали проводити так звані читання при «чарівному ліхтарі з туманними картинками», на яких представляли слухачам лекції, що супроводжувалися ілюстраціями за допомогою спеціального лампового проектора, в який вставлялися малюнки на склі або папері для демонстрації їх на стіні чи спеціально облаштованій білій завісі. Варто зазначити, що на той час Російська імперія охоплювала 360 повітів, на які поширювалося «Положення про земські установи», і лише в 10-15 з них регулярно проводилися читання для сільського населення з метою поширення знань.

Такі читання у цей період відбувалися лише у Петергофському, Московському та Олександрійському повітах. Відомо, що відбувалися читання й у Митрофанівській школі.

Є у Митрофанівської школи цікава особливість — велика кількість її випускників обирають педагогічну спеціальність як своє майбутнє. Так, з першого повоєнного випуску вийшли 24 учні, більша частина яких стали вчителями, і в наступні роки багато випускників йшли на навчання до педагогічних навчальних закладів. Усього на педагогічній ниві трудилось і трудяться близько 150 випускників, 7 з них і зараз працюють у рідній школі.

Гордиться школа усіма своїми випускниками, яких за 100 років вона провела у світ більше двох тисяч.

ЯК ДІСТАТИСЯ

Адреса: Кіровоградська область, Новгородківський район, с.Митрофанівка, вул. Центральна, 1.
Дістатися до Митрофанівки можна автобусами Кропивницький–Митрофанівка, Олександрія–Митрофанівка.

Зоя Шевченко,
Тетяна Юганова