Путівник Кіровоградщини / Туристичні об’єкти / Історичні

Братська могила та меморіал загиблим односельчанам

Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Село Бірки Олександрівського району

У сьогоднішніх Бірках два меморіали у пам’ять односельців, що загинули на фронтах Другої світової, бо колись це були два села — Перші та Другі Бірки. Сьогодні бірчани з однаковою повагою доглядають за обома пам’ятними місцями та бережуть спогади, які місцеві школярі дбайливо записали з розповідей земляків покоління війни.
На фронтах Другої світової війни боролися проти фашистів 316 жителів села, 196 з них відзначені бойовими нагородами. На кладовищі у так званих Перших Бірках знаходяться меморіал та братська могила. На меморіалі розміщені прізвища та фото 147 односельців, які загинули у Другій світовій війні. У братській могилі перепоховано 11 бійців, 4 з яких — бірчани. Це були розвідники з розвідроти. У 1943 році вони йшли в розвідку на залізницю, але місцеві посіпаки здали їх гітлерівцям. На пагорбі біля залізниці зав’язався бій, але сили були нерівними… Там їх і поховали. На честь одного з них — командира роти Іванова — назвали одну з вулиць села.

На кладовищі в центрі так званих Других Бірок — обеліск (мати з дитиною) 133 жителям села, які загинули у вогні лихоліття.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
30 серпня 1941 року село було окуповане гітлерівцями. Почалися грабежі. Селяни змушені були ховати своє добро від пограбування.
У 1942 році окупанти почали вербувати добровольців з молоді для відправки на роботу в Німеччину. Але таких, що йшли добровільно,
було мало. Почалися масові облави. Молодь тікала із села, переховувалася в ямах, клунях. Хто потрапляв до рук окупантів —
тікали дорогою.

Зі спогадів жителя Бірок Максима Володимировича Канівця, який був вивезений до Німеччини на роботу разом з багатьма односельцями. «Починаючи з 1941 року, нацисти насильно вербували, ловили, збирали населення для Німеччини. У перші роки війни я працював завклубом у сільському клубі. Я був одружений, мав маленького сина. Мою жінку під час війни вбило у власній хаті протитанковою «болванкою», а сина ранило, але все обійшлось, і він залишився живий. А мене в 1942 році силоміць вивезли до Німеччини на роботу. Як зараз пригадую, що кожного дня ходив у клуб на роботу, гітлерівці бачили, але не чіпали. Вони просто чекали слушний момент, щоб увечері, коли молодь збиралася у клубі, зробити облаву і всіх присутніх забрати і вивезти до Німеччини. У хаті жінчиних батьків жили гітлерівці, вони і попередили мене та мого брата про вечірню облаву, порадивши заховатися у погрібній ямі. Усе б обійшлося, якби не місцеві жителі-поліцаї, які зрадили нас і донесли у пункт запису до Німеччини. Нас знайшли і відправили на Олександрівську залізницю, де погрузили у вагони і повезли до Німеччини. Умов людських під час перевезення у вагоні не було зовсім ніяких. Привезли нас у місто Бремен, де відправили на роботу із завантаження вагонів продовольчими товарами. Ці склади були біля залізничної станції. Звідки і куди приїжджали та від’їжджали потяги, я не знаю. Тому що ми працювали важко і багато, роззиратися було ніколи. Ще були й німці-наглядачі та німці-робітники поміж нас. Із продовольчих товарів були печиво, цукерки, шоколад. Але ми не могли навіть скуштувати нічого, а тих, в кого виявили щось, одразу вели на шибеницю і вішали, щоб залякати інших. У нацистів, ті, що ходили і наглядали за тим, чи правильно ми вантажили вагони, були собаки, які одразу чули запах будь-яких продуктів і починали гавкати на робочих. Наглядачі проводили одразу обшук і жорстоко розправлялися з непокірними. Я чув від різних наших остарбайтерів, що на всіх німецьких підприємствах були поставлені
шибениці. Жили ми в таборі, спали на мішках. Умови були непогані. Ще пригадую, коли ми, робочі, йшли попід лісом через городи місцевого населення, німецькі селяни мене з братом попросили їм допомогти впоратись на своєму городі. Ми погодилися, за це нас вони добре пригостили ще й дали з собою їжу. У 1945 році у Бремен увійшли війська радянської армії. Згодом ми почули, що Німеччина капітулює. І ми тоді були також вільні і на потязі безкоштовно разом із солдатами добралися в рідне село Бірки».

У Бірках, як і в усій Україні, фашисти ввели жорстокий окупаційний режим. Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер,
також було введено примусову трудову повинність. У шкільному приміщенні окупанти створили конюшню. Багатьох селян вигнали з їхніх хат і займали їх самі.

Спогади бірчанина Михайла Олександровича Дземи. «Під час війни я був малим хлопцем. Події 1941-1945 років у нашому селі Бірках я пам’ятаю дуже погано. Але про дві події цих років я ніяк не можу забути. Чому саме вони залишилися у моїй пам’яті, я і сам не можу пояснити. Спочатку про першу подію. Це було в серпні 1943 року. Я зі своїм товаришем Григорієм пішов проти ковальського
переїзду, і там біля рейок ми зробили два вогнища. Ми не знали, що буде їхати потяг з військовополоненими. Поїзд на нашій станції зупинився. Стояв потяг приблизно три години. Полонені просили води, їсти. Жителі нашого села приносили воду, хліб. Усе це вони кидали у вагони полоненим через вікна. Потім полонені почали кричати, щоб люди несли їм також гарбузи і буряки. Але охорона не допускала людей до вагонів, часто стріляли, але у повітря, щоб залякати людей. Та вони кралися і все ж таки приносили і передавали їжу у вагони. На жаль, я не знаю, що це були за люди-полонені і куди їх везли гітлерівці. А тепер про іншу історію. Це також було в 1943 році, але восени. У наше село зайшла розвідка радянських військ. Пробули розвідники в селі недовго і згодом почали відступати. Напевно, їх побачили поліцаї, які теж були в нашому селі. Гітлерівці поліцаїв робили із селян навколишніх сіл, і з нашого села були люди-поліцаї. Вони, напевно, і розповіли про розвідників. Відступаючи, двох солдатів окупанти вбили. Одного із вбитих було прізвище Іванов, а другий — невідомий. Я їх із своїм дідом Дземою захоронили біля лісу. Через два дні я пішов подивитися на солдатську могилу. Мене вразило те, що я там побачив: могила була розкопана, а солдати лежали роздягнуті геть голі. Я швидко побіг додому і про все це розповів дідові і бабі. Моя баба Анастасія Дзема дала ряднину, щоб ми знову їх захоронили. Коли закінчилася війна і ворога було вигнано з нашого села, ми з дідом віднесли документи загиблих розвідників до селищної ради. Голова тоді був Сезам Сезамович Брайко, який розпорядився, щоб солдатів перепоховали на сільському кладовищі. Також на честь вбитого солдата Іванова назвали нашу вулицю. Вона і досі є вулиця Іванова».

Спогади жительки Бірок Олександри Михайлівни Федорової. «Війна... Тоді в 1941-1942 роках ми були ще зовсім діти, мені було років 10, а старшому братові Володі 13-14 років. У період війни було багато різних історій, та запала в дитячу душу історія, коли фашисти зі страшними боями відступали. У нас у дворі Юхименків, що в перших Бірках по вулиці Лесі Українки, було п’ятеро дітей. Коли гітлерівці зайшли в село, наша хата стала «поштовим пунктом», а начальником пошти — німець Вальтер. У порівнянні з іншими фашистами, які повиганяли з власних хат людей: дітей, матерів, він був добрим, бо залишив всю нашу родину в хаті. І нам, малим, щастило ще й в тому, бо коли німцям приходили посилки, то з нами вони завжди ділилися солодощами: печивом, цукром. У селі Бірках були створені спеціальні пункти по запису молодих дівчат і хлопців на роботу до Німеччини, також існували каральні загони, які проводили обшуки сільського населення і насильно забирали тих, хто не з’являвся до пунктів запису. Нашого Володю теж хотіли забрати до Німеччини, але Вальтер сказав, щоб мама сховала сина на печі, а сам не пустив до хати карателів. Коли окупанти почали відступати, то разом із собою забирали всю сільську худобу і птицю. А нашу годувальницю-корову за допомогою Вальтера ми залишили, бо він допоміг її сховати у повітці. Від’їжджаючи у відступ з Бірок, Вальтер подякував нам за те, що жив у нас, і сказав: «Нам капут». Знав про це не тільки він, знали про це ми всі, що війна для Німеччини програна. Як я пригадую, саме після цих подій і відбулося звільнення нашого села».

Звільнили Бірки 8 січня 1944 року. Бірчани мали чималі послужні і нагородні списки, за кожною з нагород в якому щоденний людський подвиг. Так, Михайло Данилович Москаленко воював у IV гвардійській армії РГК у складі фронтів: Західного І, ІІ, ІІІ, ІV Українських, тому перелік всіх військових операцій, в яких він брав участь, великий. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня та Червоної Зірки; двома медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Москви», усього 19. Сергій Іванович Жадан воював у складі І гвардійської Червонопрапорної танкової армії 9 танкового корпусу 86 гвардійської мінометного дивізіону «Катюші», брав участь у боях Західного, Брянського, Центрального, І Білоруського фронтів. Нагороджений орденом Олександра Невського, орденом Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, орденом Червоної Зірки; медалями: «За взяття Берліна», «За визволення Варшави» (усього 15). Григорій Климович Гавриленко воював у складі 7-ї повітряної десантної дивізії ІІІ Українського фронту, був зв’язківцем 20-го полку. Нагороджений медалями «За відвагу», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.», мав 9 подяк від головнокомандувача ІІІ Українським фронтом.

СЬОГОДЕННЯ
Матеріали куточка «Бойової слави» місцевої школи широко використовуються в навчально-виховному процесі закладу при проведенні виховних годин, уроків історії та літератури, присвячених Другій світовій війні. Це останні спогади ветеранів, які були зібрані в 2002-2006 роках. Саме вони доносять до юних сердець глибинні основи народного характеру і народного подвигу, щоб, знаючи минуле, вони будували гідне майбутнє.

ЦІКАВІ ФАКТИ
Раніше у село часто приїздили з Росії рідні загиблого у Бірках розвідника Іванова.

ЯК ДІСТАТИСЯ
Дістатися до Бірок можна рейсовим автобусом Кропивницький-Олександрівка.

Тетяна Юганова
фото: Богдан Дроздов

Дякуємо за допомогу у підготовці
публікації Михайлові Сергієнку;
у матеріалі використані матеріали
пошукової роботи Бірківської
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
«Історія села Бірки Олександрівського
району Кіровоградської області»
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам
Братська могила та меморіал загиблим односельчанам