с. Дмитрівка Знам’янського району Кіровоградської області
Пам’ятні знаки партизанам Чорного лісу
Тим, хто поліг у горнилі боїв, хто кров’ю своєю скропив землю, тим, хто пройшов крізь лихо, голод і холод, хто вижив у смертельній війні — всім мертвим і живим партизаним і підпільникам Чорнолісся вдячні нащадки у 1975 році встановили пам’ятні знаки на території Дмитрівського лісництва. Відповідно до рішень облвиконкому від 25.06.1982 №301 та від 16.05.1985 року №281 дані пам’ятки історії охороняються державою.
с. Дмитрівка Знам’янського району Кіровоградської області,
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
До жителів Знам’янщини війна прийшла 5 серпня 1941 року, коли місто і навколишні села окупували фашисти. Наступні два дні вони встановили владу вже в усьому районі. Почалися довгі дні окупації.
Активно розпочали боротьбу з ненависними загарбниками партизани загонів під командуванням Івана Нечаєва та Івана Щученка. Згодом у місті організовуються і діють підпільно-диверсійні групи на чолі з Антоном Александровим і Василем Рожком, Петром Бацановим. Найбільш організовані й чисельні були підпільно-диверсійні групи у Дмитрівці, Шамівці, Богданівці, Казарні. Лише у серпні було проведено 5 великих диверсійних операцій проти окупантів.
Так, вже 6-го серпня партизани Нечаєва розгромили на дорозі Чигирин — Юхимове фашистський обоз. Наступного дня вони напали на Водянську сільську управу — вбили офіцера і 4-х поліцаїв. Ще через кілька днів був пущений під укіс ворожий ешелон в районі станції Користовка. Згодом було розгромлено біржу праці в Знам’янці.
Багато добрих справ зробили партизани і підпільники нашого району. Та на жаль, трагічною була доля цих загонів. На початку листопада 41-го року в районі Красносілля нашим землякам довелося прийняти нерівний бій з фашистами. Після чого загін розпався на кілька невеликих груп, понад 70 партизанів оточили поліцаї і фашисти та розстріляли. Доля командира Івана Степановича Щученка залишилася невідомою.
Підпільну групу Бацанова видав Знам’янській поліції колишній голова колгоспу «Червона зірка», уродженець села с.Суботці Віктор Іванов, підпільну групу заарештували. Останній допит проводив колишній офіцер Червоної Армії і колишній директор Богданівської школи пан Ір’янов. Над підпільниками знущалися, намагаючись дізнатися місце дислокації партизанського загону Івана Нечаєва. Їм ламали руки і нівечили дверима пальці, випікали розпеченим залізом на тілі зірки, та вони залишилися нескореними. Першого жовтня 1941 року Петра Івановича Бацанова і членів його організації розстріляли.
Трагічною була доля і загону під керівництвом Івана Івановича Нечаєва. Дружину командира Олександру Тимофіївну, після довгих знущань, стратили на очах у доньки. Десятого листопада, після нападу на Водянську управу, партизани відійшли до Дмитрівського лісництва і, зморені, розташувался на ночівлю у сараї з сіном. Тут їх вислідили карателі. Аж до ранку поліцаї і карателі, які підїхали на двох машинах з міста Миколаєва, намагалися знищити загін. До ранку трималися партизани, але сили виявилися нерівними. Ір’янов наказав підпалити сарай. Геройською смертю загинув Іван Нечаєв зі своїми соратниками, та не здалися ворогу. Тоді у вогні загинуло 11 партизанів, доля двох залишилася невідомою.
З 1943 року Знам’янщина стає центром партизанської боротьби на Кіровоградщині. У Чорному лісі базувався координаційний центр по боротьбі з фашистськими загарбниками на чолі з Михайлом Скирдою. Була організована тісна взаємодія між підпільними групами області.
Для активізації партизанського руху на території Кіровоградщини були закинуті спеціальні диверсійні загони. Одна з таких груп була висаджена у січні 1943 року у районі Чорного лісу. Десантна група Івана Діброви переросла в партизанський загін. А згодом він став з’єднанням загонів у нашому краї. Партизани діяли на території Знам’янського, Єлисаветградського, Новогеоргіївського, Новопразького, Чигиринського та Олександрійського районів.
При активній підтримці підпільників села Шамівка виходила газета «За Советскую Родину» — орган штабу партизанських загонів Кіровоградської області. Редагував її Микола Добровольський. Зі Знам’янки підпільники-залізничники доставляли газету в Кіровоград, Олександрію, Долинську та інші міста області. Підпільники проводили велику роботу з мобілізації населення на боротьбу з окупантами, чинили диверсії та готували людей для поповнення загонів.
Відчутної шкоди фашистам завдали народні месники Приінгульського краю. За період окупації знищено 11000 ворожих солдатів і офіцерів, поліцаїв, у тому числі 16 генералів, пущено під укіс 74 ешелони з живою силою і технікою ворога, знищено 242 паровози, 1367 вагонів, 152 цистерни. Вони відволікли на себе велику кількість військ, що їх спеціально викликали з фронту.
Кандидат історичних наук С.І.Шевченко у книзі «Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни» (2004 рік) підкреслює, що на окупованій території області в роки війни вели боротьбу проти фашистських загарбників 16457 партизанів, 5510 підпільників і близько 43 тисяч учасників інших форм боротьби з фашизмом.
СЬОГОДЕННЯ ПАМ’ЯТНИХ ЗНАКІВ:
Як нагадування подорожуючим про одну зі сторінок партизанського минулого, пам’ятні знаки встановлено: на місці розгрому танкістами та партизанами угрупування німецько-фашистських війск, табору партизанського з’єднання, загибелі Івана Нечаєва разом зі своїми бойовими побратимами.
За ініциативи Кіровоградської обласної організації українського товариства мисливців та рибалок (голова Микола Головко), працівників лісової охорони ДП «Чорноліське лісове господарство» (директор Олександр Зуєв), при підтримці Дмитрівського сільського голови Наталії Стиркуль та колишнього селищного голови селища Знам’янка Друга Сергія Філіпенка проведено упорядкування території біля пам’ятних знаків на місці боїв та партизанських стоянок, відсипано дорогу до пам’яток історії.
У районі діє туристичний маршрут «Партизанськими стежками», який розповідає про події Другої світової війни на території Знам’янщини і проходить по місцях партизанських боїв та стоянок. На гостей чекає зустріч з учасниками підпільного руху на Знам’янщині, безліч цікавих військових конкурсів та смачна солдатська каша, а ще відвідування громадського музею історії партизанського руху на Знам’янщині та с.Шамово, що діє у селі Дмитрівці.
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ:
Додаткову інформацію можна отримати у Знам’янському районному краєзнавчому музеї за адресою: м.Знам’янка вул. Трудова, 1 тел.: (066) 529 54 09 (директор музею Оксана Олександрівна Лутай).
До жителів Знам’янщини війна прийшла 5 серпня 1941 року, коли місто і навколишні села окупували фашисти. Наступні два дні вони встановили владу вже в усьому районі. Почалися довгі дні окупації.
Активно розпочали боротьбу з ненависними загарбниками партизани загонів під командуванням Івана Нечаєва та Івана Щученка. Згодом у місті організовуються і діють підпільно-диверсійні групи на чолі з Антоном Александровим і Василем Рожком, Петром Бацановим. Найбільш організовані й чисельні були підпільно-диверсійні групи у Дмитрівці, Шамівці, Богданівці, Казарні. Лише у серпні було проведено 5 великих диверсійних операцій проти окупантів.
Так, вже 6-го серпня партизани Нечаєва розгромили на дорозі Чигирин — Юхимове фашистський обоз. Наступного дня вони напали на Водянську сільську управу — вбили офіцера і 4-х поліцаїв. Ще через кілька днів був пущений під укіс ворожий ешелон в районі станції Користовка. Згодом було розгромлено біржу праці в Знам’янці.
Багато добрих справ зробили партизани і підпільники нашого району. Та на жаль, трагічною була доля цих загонів. На початку листопада 41-го року в районі Красносілля нашим землякам довелося прийняти нерівний бій з фашистами. Після чого загін розпався на кілька невеликих груп, понад 70 партизанів оточили поліцаї і фашисти та розстріляли. Доля командира Івана Степановича Щученка залишилася невідомою.
Підпільну групу Бацанова видав Знам’янській поліції колишній голова колгоспу «Червона зірка», уродженець села с.Суботці Віктор Іванов, підпільну групу заарештували. Останній допит проводив колишній офіцер Червоної Армії і колишній директор Богданівської школи пан Ір’янов. Над підпільниками знущалися, намагаючись дізнатися місце дислокації партизанського загону Івана Нечаєва. Їм ламали руки і нівечили дверима пальці, випікали розпеченим залізом на тілі зірки, та вони залишилися нескореними. Першого жовтня 1941 року Петра Івановича Бацанова і членів його організації розстріляли.
Трагічною була доля і загону під керівництвом Івана Івановича Нечаєва. Дружину командира Олександру Тимофіївну, після довгих знущань, стратили на очах у доньки. Десятого листопада, після нападу на Водянську управу, партизани відійшли до Дмитрівського лісництва і, зморені, розташувался на ночівлю у сараї з сіном. Тут їх вислідили карателі. Аж до ранку поліцаї і карателі, які підїхали на двох машинах з міста Миколаєва, намагалися знищити загін. До ранку трималися партизани, але сили виявилися нерівними. Ір’янов наказав підпалити сарай. Геройською смертю загинув Іван Нечаєв зі своїми соратниками, та не здалися ворогу. Тоді у вогні загинуло 11 партизанів, доля двох залишилася невідомою.
З 1943 року Знам’янщина стає центром партизанської боротьби на Кіровоградщині. У Чорному лісі базувався координаційний центр по боротьбі з фашистськими загарбниками на чолі з Михайлом Скирдою. Була організована тісна взаємодія між підпільними групами області.
Для активізації партизанського руху на території Кіровоградщини були закинуті спеціальні диверсійні загони. Одна з таких груп була висаджена у січні 1943 року у районі Чорного лісу. Десантна група Івана Діброви переросла в партизанський загін. А згодом він став з’єднанням загонів у нашому краї. Партизани діяли на території Знам’янського, Єлисаветградського, Новогеоргіївського, Новопразького, Чигиринського та Олександрійського районів.
При активній підтримці підпільників села Шамівка виходила газета «За Советскую Родину» — орган штабу партизанських загонів Кіровоградської області. Редагував її Микола Добровольський. Зі Знам’янки підпільники-залізничники доставляли газету в Кіровоград, Олександрію, Долинську та інші міста області. Підпільники проводили велику роботу з мобілізації населення на боротьбу з окупантами, чинили диверсії та готували людей для поповнення загонів.
Відчутної шкоди фашистам завдали народні месники Приінгульського краю. За період окупації знищено 11000 ворожих солдатів і офіцерів, поліцаїв, у тому числі 16 генералів, пущено під укіс 74 ешелони з живою силою і технікою ворога, знищено 242 паровози, 1367 вагонів, 152 цистерни. Вони відволікли на себе велику кількість військ, що їх спеціально викликали з фронту.
Кандидат історичних наук С.І.Шевченко у книзі «Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни» (2004 рік) підкреслює, що на окупованій території області в роки війни вели боротьбу проти фашистських загарбників 16457 партизанів, 5510 підпільників і близько 43 тисяч учасників інших форм боротьби з фашизмом.
СЬОГОДЕННЯ ПАМ’ЯТНИХ ЗНАКІВ:
Як нагадування подорожуючим про одну зі сторінок партизанського минулого, пам’ятні знаки встановлено: на місці розгрому танкістами та партизанами угрупування німецько-фашистських війск, табору партизанського з’єднання, загибелі Івана Нечаєва разом зі своїми бойовими побратимами.
За ініциативи Кіровоградської обласної організації українського товариства мисливців та рибалок (голова Микола Головко), працівників лісової охорони ДП «Чорноліське лісове господарство» (директор Олександр Зуєв), при підтримці Дмитрівського сільського голови Наталії Стиркуль та колишнього селищного голови селища Знам’янка Друга Сергія Філіпенка проведено упорядкування території біля пам’ятних знаків на місці боїв та партизанських стоянок, відсипано дорогу до пам’яток історії.
У районі діє туристичний маршрут «Партизанськими стежками», який розповідає про події Другої світової війни на території Знам’янщини і проходить по місцях партизанських боїв та стоянок. На гостей чекає зустріч з учасниками підпільного руху на Знам’янщині, безліч цікавих військових конкурсів та смачна солдатська каша, а ще відвідування громадського музею історії партизанського руху на Знам’янщині та с.Шамово, що діє у селі Дмитрівці.
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ:
Додаткову інформацію можна отримати у Знам’янському районному краєзнавчому музеї за адресою: м.Знам’янка вул. Трудова, 1 тел.: (066) 529 54 09 (директор музею Оксана Олександрівна Лутай).
