Дорогою з Онуфріївки до Вишнівців і назад
- 13 вересня 2019, 13:29
Хочете проїхати Кизикерменським шляхом, яким возили пошту у ХVІІІ столітті? Ви вважаєте, що у горах можна побувати лише в Карпатах, а столітні дерева ростуть лише в заповідниках? Достатньо запланувати поїздку із селища Онуфіївки до села Вишнівців Онуфріївського району
— і ви побачите усе це і ще багато чого цікавого. А в екскурсоводи беріть когось із місцевих жителів, які знають небанальні факти й охоче з вами ними поділяться, як поділилася з нами залюблена в історію свого краю онуфріївчанка Ольга Копійка.
Після завершення польсько-турецької війни 1673-1676 років за право володіння українськими землями Правобережжя на початку 1681 pоку був укладений мирний договір, за яким окрім того, що Правобережна Україна залишалася під владою турецького султана і кримського хана, а кордоном визначався Дніпро, було визначено, що «у ті перемирні 20 років від річки Бугу і другого пом’янутого рубежу річки Дніпро Салтановій Величності Турській і Вашій Ханській Величності знову міст своїх не ставити... і поселення людям своїм ніякого народу на пом’янутих козацьких землях не чинити і залишити їх пустими». Під це рішення підпадали і землі теперішньої Онуфріївщини. У 1752 році за указом російського уряду землі Правобережної України (Онуфріївщина зокрема) увійшли до складу військово-поселенської території Нової Сербії.
Є легенда, що на Онуфріївщині у свій час побував Богдан Хмельницький, але, швидше за все, це не так, хоч деякі жителі краю брали участь у походах Богдана Хмельницького. В Онуфріївку ви в’їжджаєте по вулиці Козачий Шлях. Оскільки Онуфріївка заснована відставним запорізьким козаком Онуфрієнком, тому одна з важливих вулиць і названа Козачим Шляхом. Це дуже давня вулиця, що обходить селище з північного боку, рух на ній надзвичайно жвавий. Її перетинає вулиця Центральна. Центральна вулиця — це і був Кизикерменський шлях, який і раніше, і зараз веде на Крюків Полтавської області і йде через Деївську гору. Раніше саме цією дорогою їздили на Кременчук і Крюків. Кизикерменський шлях — це поштовий шлях, заснований на початку 70-х років XVIII століття за наказом генерал-фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського й запорізького кошового отамана Петра Калнишевського. Назва поштового шляху походить від назви турецької фортеці у Криму — Кизикермень. Цим трактом, який проходив через Онуфріївку, Іванівку (нинішні Вишнівці), Зибкове йшли поштові гони на Січ у 1768 році і в Крим з 1769 року. Про це зазначає у своїй «Історії запорізьких козаків» Дмитро Яворницький. Ось як пише у своєму дослідженні Ірина Міронова «Розвиток козацької пошти в Україні в другій половині XVІІ-XVІІІ ст.»: «Щоб краще і якнайшвидше знати про події у Криму, Польщі та Туреччині у Запоріжжі влаштували поштові «станції». Поштові гони існували у чотирьох пунктах. У кожному було по шестеро коней з провідниками: у Крюкові, слободі Онуфріївці, біля південного краю балки Княжі Байраки та в селі Жовтому, запорожці скористалися наміченим тут трактом і з’єднали Січ зі станцією у селі Жовтому. Козаки возили пошту й різних посланців з оплатою по копійці з версти за одного коня. Однак цей порядок поштових гонів проіснував у Запоріжжі недовго: в той же 1768 рік татари увірвалися із Криму до Запоріжжя, розорили багато сіл і зимівників, знищили велику кількість людей, зокрема багатьох поштарів та їхні будинки і коней. Але з 1769 до 1775 роки включно запоріжці влаштували в себе 8 нових поштових гонів і завели в них взірцевий порядок».
Зафіксовано, що у ХVІІ-ХVІІІ століттях особливо небезпечними на цьому шляху були Деївська гора та ліс Педанка, де водилося багато розбійників, які нападали на поштові обози, тому з часом поштовий маршрут змінили. Дорогою через Вишнівці їздити перестали, коли Катерина ІІ планувала свою поїздку у Крим. Вона мала їхати цією дорогою, є навіть така легенда про її поїздку, під час якої вона нібито подарувала селянам, які витягли її карету, що застрягла в багнюці, по срібному карбованцю. Але насправді через Онуфріївщину вона не їхала, бо дісталася до Кременчука, а потім попливла по Дніпру.
Отож, в Онуфріївці була одна з чотирьох перекладних станцій. Вона знаходилася приблизно на тому ж місці, де було колишнє відділення зв’язку (правіше на схід від нинішнього). Пам’ятне це місце й тим, що там росте каштан, якому незабаром виповниться 200 років, це найстаріший каштан в Україні. (Про нього ми розповідали у «ВК» № 23 від 6 червня цього року). Навпроти пошти розміщений музей. Це — споруджена графом Толстим колишня земська управа. На виїзді з Онуфріївки у напрямку Вишнівців праворуч — міст, який наприкінці ХІХ століття теж спорудив Толстой для гужового транспорту і пішоходів. До речі, у цій місцевості користувалися 53-ма видами гужового транспорту, це були брички, тачанки, гарби тощо. Ліворуч бачимо гору, ця місцевість називається Підгора. Якщо бути точним, це дві гори, що сходяться перпендикулярно одна до одної, утворюючи між собою величезне урвище у формі макітри, прозване Макортетом.
Раніше, років шістдесят тому, гори були вкриті лише дикими травами, а зараз вони поросли деревами. Узагалі, Кіровоградська область розташована у центральній частині Українського кристалічного щита, на горах, після руйнації яких утворився покрив, який називається лес — суміш глини і піску. Під впливом вітрів і буревіїв на нього нашарувався чорнозем, гумус. У гір, що оточують Підгору з півдня і сходу, велика глиняна основа, тому деякі місцеві жителі у роки Другої світової війни тут викопували погреби, в яких ховалися під час відступу гітлерівців через село.
Продовжуємо підніматися вгору (дорога до Вишнівців йде то вгору, то вниз). Ліворуч ще не так давно (люди старшого покоління ще гуляли біля них) тут стояли три вітряки, які мололи пшеницю. Місце було обрано виважено, адже тут найбільше можна було ловити вітер. Далі розпочинається ліс, який називається Велика Стінка. Він охоплює глибинну лісову місцевість Педанку (в яку також входить ліс Столярка), що простягається аж до Вишнівців. Ми бачимо ліс, але він росте не на рівнині, а в улоговині. Усе просто: на горі води немає, а внизу — є. Це не насаджений ліс, він росте тут з давніх пір (у ХVІІ столітті вже був). Тут ростуть дуби, яким понад 100 років, а може й більше. У Педанці водяться і вовки, і лисиці, й орли літають (за час подорожі ми їх бачили декілька), і багатий рослинний світ. Ліс вражає своєю могутністю і таємничістю, тож не дивно, що у цій частині поштового шляху теж відбувалися напади розбійників.
Ось і Вишнівці. Раніше село називалося Іванівка. Михайло Камбурлей, який придбав ці землі у 1777 році і заселив хутір купленими
селянами, був по-батькові Іванович, тому й село назвав Іванівка. (Є в Онуфріївському районі і село за його прізвищем — Камбурліївка).
На в’їзді в Іванівку росла сила-силенна вишень, тому у радянські часи село перейменували у Вишнівці.
На початку ХХ століття у Вишнівцях було 13 вітряків (про один з них ми розповідали у «ВК» №34 від 24 серпня 2017 року), адже це село — найвища точка на карті Кіровоградської області.
У центрі Вишнівців біля школи зберігся фундамент зруйнованої за часів радянської влади церкви, на місці якої зараз стоїть хрест. Що відомо про цю церкву? Спочатку вона була дерев’яною, згоріла, а на її місці граф Михайло Толстой звів церкву з цегли, виготовленої в Онуфріївці на його власному заводі. Говорять, що церква була красива зовні і всередині. Стіни були розписані фресками, на яких були зображені святі. Після Жовтневої революції з церкви зняли хрести і розмістили в ній сховище для збіжжя, перед цим змивши всі розписи зі стін, священника розстріляли. Від храму сьогодні залишилися кам’яні брили та подекуди виглядають кахлі, якими була вислана підлога.
Біля колишньої церкви — будівля нині діючої початкової школи. Це — колишній будиночок священника. Споруда має ідеально рівні стіни, її стиль — такий, як і Онуфріївської, Павлиської, Василівської шкіл, які теж побудував Толстой. В Онуфріївці жили не лише граф Толстой і поміщик Камбурлей, а й поміщик Мазуркевич, який мав цегельний завод. Він теж увіковічнив своє ім’я: окремі цеглини, з яких викладена доріжка до школи, виготовлені на заводі Толстого і Мазуркевича, позначені літерами Т — Толстой і М — Мазуркевич. Підлога у коридорі початкової школи викладена з таких самих кахлів, як і в зруйнованій церкві у Вишнівцях та у школі в Онуфріївці. Толстой спорудив у Вишнівцях спеціально для сільських дітей і школу, вона діє і зараз, у її будівлі навчаються старші учні. Через дорогу навпроти теперішньої старшої школи біля водонапірної башти достатньо велика територія, яку місцеві жителі не займають, адже знають, що тут раніше було кладовище, на якому хоронили тих, хто помер у госпіталі, що розміщувався у будівлі школи у роки Другої світової війни. У центрі села є братська могила, в якій покояться ті, хто визволяв село.
Повертаючись з Вишнівців, при в’їзді в Онуфріївку, зліва, серед парку видніється стадіон, в роки війни тут було німецьке кладовище.
У 80-х роках приїздили представники з Німеччини, розкопали могили і вивезли прах своїх воїнів з території вже діючого на той час стадіону.
Біля стадіону — Селянський став. Його назва прозора — Толстой створив його для того, щоб там купалися селяни. На річці Сухий
Омельничок (притоці Дніпра), щоб створити штучні стави, Толстим біля першого містка були побудовані шлюзи (які діють і зараз).
Так створили також Верхній став (перед мостом) і Нижній став (навколо «Острова кохання»). У 60-х роках шлюз перекрили, щоб почистити дно Нижнього ставу. Дно чистили досить довго, укріпили береги цементними плитами і навколо острова, і довкола усього Нижнього ставу. У селищі шлюзи називають «заставки».
У центрі Онуфріївки — розкішний колись парк. Відомий дендропарк родини Толстих був закладений ще Михайлом Івановичем Камбурлеєм на місці лісу, який частково вирізали,і розбили парк, а потім справу Камбурлея продовжили його зять Михайло Дмитрович Толстой та його син Михайло Михайлович Толстой-старший та онук Михайла Дмитровича — Михайло Михайлович Толстой-молодший, насадивши рідкісні, екзотичні дерева, зокрема сакури, софори (всього 200 нових видів дерев та кущів) та створивши рукотворні озера з містками та мінігреблі, зробили справжнє архітектурне диво. Деякі містки і греблі, споруджені родиною, збереглися і зараз. На острові, який тепер називають «Островом кохання», була спеціально облаштована купальня для панів – з огорожею і дерев’яним дном, а весь острів (він був насипним) і частина берега були обнесені сплетеними з верби щитами. Говорять, що з будинку графа, який був споруджений на території парку, вів підземний хід до церкви, яку переобладнали під Будинок культури (це і нині районний Будинок культури), знявши бані та зруйнувавши дзвіницю, а одна з гримерок — колишній вівтар. Тепер тут рівні алеї, а ще років 40 тому можна було побачити клумби у вигляді літер М і Т, розарій. Біля будинку стояла гармата, граф Михайло Дмитрович, зять Камбурлея, був військовим, і у пам’ять про його звитяги її й встановили. На території парку був каретний двір (від якого сьогодні залишилася одна стіна), два басейни з фонтанами — Жаба та Хлопчик з лебедем, подібні до фонтанів перед Будинком вчених в Одесі, де раніше був будинок Толстого (цей будинок збудований архітектором Торрічеллі для штаб-ротмістра Хорвата у 1832 році, був проданий нащадками Хорвата в 1838 році Толстому; подібний був збудований і в Онуфріївці). А ще на території нинішнього кінзаводу була метеостанція, механічні майстерні, млин.
Ось так історія, краса природи та рукотворні дива відкриються, якщо тільки вирушиш за поріг свого дому.
За розповідями Ольги Копійки
підготувала Тетяна Юганова
Фото: Богдан Дроздов
Є легенда, що на Онуфріївщині у свій час побував Богдан Хмельницький, але, швидше за все, це не так, хоч деякі жителі краю брали участь у походах Богдана Хмельницького. В Онуфріївку ви в’їжджаєте по вулиці Козачий Шлях. Оскільки Онуфріївка заснована відставним запорізьким козаком Онуфрієнком, тому одна з важливих вулиць і названа Козачим Шляхом. Це дуже давня вулиця, що обходить селище з північного боку, рух на ній надзвичайно жвавий. Її перетинає вулиця Центральна. Центральна вулиця — це і був Кизикерменський шлях, який і раніше, і зараз веде на Крюків Полтавської області і йде через Деївську гору. Раніше саме цією дорогою їздили на Кременчук і Крюків. Кизикерменський шлях — це поштовий шлях, заснований на початку 70-х років XVIII століття за наказом генерал-фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського й запорізького кошового отамана Петра Калнишевського. Назва поштового шляху походить від назви турецької фортеці у Криму — Кизикермень. Цим трактом, який проходив через Онуфріївку, Іванівку (нинішні Вишнівці), Зибкове йшли поштові гони на Січ у 1768 році і в Крим з 1769 року. Про це зазначає у своїй «Історії запорізьких козаків» Дмитро Яворницький. Ось як пише у своєму дослідженні Ірина Міронова «Розвиток козацької пошти в Україні в другій половині XVІІ-XVІІІ ст.»: «Щоб краще і якнайшвидше знати про події у Криму, Польщі та Туреччині у Запоріжжі влаштували поштові «станції». Поштові гони існували у чотирьох пунктах. У кожному було по шестеро коней з провідниками: у Крюкові, слободі Онуфріївці, біля південного краю балки Княжі Байраки та в селі Жовтому, запорожці скористалися наміченим тут трактом і з’єднали Січ зі станцією у селі Жовтому. Козаки возили пошту й різних посланців з оплатою по копійці з версти за одного коня. Однак цей порядок поштових гонів проіснував у Запоріжжі недовго: в той же 1768 рік татари увірвалися із Криму до Запоріжжя, розорили багато сіл і зимівників, знищили велику кількість людей, зокрема багатьох поштарів та їхні будинки і коней. Але з 1769 до 1775 роки включно запоріжці влаштували в себе 8 нових поштових гонів і завели в них взірцевий порядок».
Зафіксовано, що у ХVІІ-ХVІІІ століттях особливо небезпечними на цьому шляху були Деївська гора та ліс Педанка, де водилося багато розбійників, які нападали на поштові обози, тому з часом поштовий маршрут змінили. Дорогою через Вишнівці їздити перестали, коли Катерина ІІ планувала свою поїздку у Крим. Вона мала їхати цією дорогою, є навіть така легенда про її поїздку, під час якої вона нібито подарувала селянам, які витягли її карету, що застрягла в багнюці, по срібному карбованцю. Але насправді через Онуфріївщину вона не їхала, бо дісталася до Кременчука, а потім попливла по Дніпру.
Отож, в Онуфріївці була одна з чотирьох перекладних станцій. Вона знаходилася приблизно на тому ж місці, де було колишнє відділення зв’язку (правіше на схід від нинішнього). Пам’ятне це місце й тим, що там росте каштан, якому незабаром виповниться 200 років, це найстаріший каштан в Україні. (Про нього ми розповідали у «ВК» № 23 від 6 червня цього року). Навпроти пошти розміщений музей. Це — споруджена графом Толстим колишня земська управа. На виїзді з Онуфріївки у напрямку Вишнівців праворуч — міст, який наприкінці ХІХ століття теж спорудив Толстой для гужового транспорту і пішоходів. До речі, у цій місцевості користувалися 53-ма видами гужового транспорту, це були брички, тачанки, гарби тощо. Ліворуч бачимо гору, ця місцевість називається Підгора. Якщо бути точним, це дві гори, що сходяться перпендикулярно одна до одної, утворюючи між собою величезне урвище у формі макітри, прозване Макортетом.
Раніше, років шістдесят тому, гори були вкриті лише дикими травами, а зараз вони поросли деревами. Узагалі, Кіровоградська область розташована у центральній частині Українського кристалічного щита, на горах, після руйнації яких утворився покрив, який називається лес — суміш глини і піску. Під впливом вітрів і буревіїв на нього нашарувався чорнозем, гумус. У гір, що оточують Підгору з півдня і сходу, велика глиняна основа, тому деякі місцеві жителі у роки Другої світової війни тут викопували погреби, в яких ховалися під час відступу гітлерівців через село.
Продовжуємо підніматися вгору (дорога до Вишнівців йде то вгору, то вниз). Ліворуч ще не так давно (люди старшого покоління ще гуляли біля них) тут стояли три вітряки, які мололи пшеницю. Місце було обрано виважено, адже тут найбільше можна було ловити вітер. Далі розпочинається ліс, який називається Велика Стінка. Він охоплює глибинну лісову місцевість Педанку (в яку також входить ліс Столярка), що простягається аж до Вишнівців. Ми бачимо ліс, але він росте не на рівнині, а в улоговині. Усе просто: на горі води немає, а внизу — є. Це не насаджений ліс, він росте тут з давніх пір (у ХVІІ столітті вже був). Тут ростуть дуби, яким понад 100 років, а може й більше. У Педанці водяться і вовки, і лисиці, й орли літають (за час подорожі ми їх бачили декілька), і багатий рослинний світ. Ліс вражає своєю могутністю і таємничістю, тож не дивно, що у цій частині поштового шляху теж відбувалися напади розбійників.
Ось і Вишнівці. Раніше село називалося Іванівка. Михайло Камбурлей, який придбав ці землі у 1777 році і заселив хутір купленими
селянами, був по-батькові Іванович, тому й село назвав Іванівка. (Є в Онуфріївському районі і село за його прізвищем — Камбурліївка).
На в’їзді в Іванівку росла сила-силенна вишень, тому у радянські часи село перейменували у Вишнівці.
На початку ХХ століття у Вишнівцях було 13 вітряків (про один з них ми розповідали у «ВК» №34 від 24 серпня 2017 року), адже це село — найвища точка на карті Кіровоградської області.
У центрі Вишнівців біля школи зберігся фундамент зруйнованої за часів радянської влади церкви, на місці якої зараз стоїть хрест. Що відомо про цю церкву? Спочатку вона була дерев’яною, згоріла, а на її місці граф Михайло Толстой звів церкву з цегли, виготовленої в Онуфріївці на його власному заводі. Говорять, що церква була красива зовні і всередині. Стіни були розписані фресками, на яких були зображені святі. Після Жовтневої революції з церкви зняли хрести і розмістили в ній сховище для збіжжя, перед цим змивши всі розписи зі стін, священника розстріляли. Від храму сьогодні залишилися кам’яні брили та подекуди виглядають кахлі, якими була вислана підлога.
Біля колишньої церкви — будівля нині діючої початкової школи. Це — колишній будиночок священника. Споруда має ідеально рівні стіни, її стиль — такий, як і Онуфріївської, Павлиської, Василівської шкіл, які теж побудував Толстой. В Онуфріївці жили не лише граф Толстой і поміщик Камбурлей, а й поміщик Мазуркевич, який мав цегельний завод. Він теж увіковічнив своє ім’я: окремі цеглини, з яких викладена доріжка до школи, виготовлені на заводі Толстого і Мазуркевича, позначені літерами Т — Толстой і М — Мазуркевич. Підлога у коридорі початкової школи викладена з таких самих кахлів, як і в зруйнованій церкві у Вишнівцях та у школі в Онуфріївці. Толстой спорудив у Вишнівцях спеціально для сільських дітей і школу, вона діє і зараз, у її будівлі навчаються старші учні. Через дорогу навпроти теперішньої старшої школи біля водонапірної башти достатньо велика територія, яку місцеві жителі не займають, адже знають, що тут раніше було кладовище, на якому хоронили тих, хто помер у госпіталі, що розміщувався у будівлі школи у роки Другої світової війни. У центрі села є братська могила, в якій покояться ті, хто визволяв село.
Повертаючись з Вишнівців, при в’їзді в Онуфріївку, зліва, серед парку видніється стадіон, в роки війни тут було німецьке кладовище.
У 80-х роках приїздили представники з Німеччини, розкопали могили і вивезли прах своїх воїнів з території вже діючого на той час стадіону.
Біля стадіону — Селянський став. Його назва прозора — Толстой створив його для того, щоб там купалися селяни. На річці Сухий
Омельничок (притоці Дніпра), щоб створити штучні стави, Толстим біля першого містка були побудовані шлюзи (які діють і зараз).
Так створили також Верхній став (перед мостом) і Нижній став (навколо «Острова кохання»). У 60-х роках шлюз перекрили, щоб почистити дно Нижнього ставу. Дно чистили досить довго, укріпили береги цементними плитами і навколо острова, і довкола усього Нижнього ставу. У селищі шлюзи називають «заставки».
У центрі Онуфріївки — розкішний колись парк. Відомий дендропарк родини Толстих був закладений ще Михайлом Івановичем Камбурлеєм на місці лісу, який частково вирізали,і розбили парк, а потім справу Камбурлея продовжили його зять Михайло Дмитрович Толстой та його син Михайло Михайлович Толстой-старший та онук Михайла Дмитровича — Михайло Михайлович Толстой-молодший, насадивши рідкісні, екзотичні дерева, зокрема сакури, софори (всього 200 нових видів дерев та кущів) та створивши рукотворні озера з містками та мінігреблі, зробили справжнє архітектурне диво. Деякі містки і греблі, споруджені родиною, збереглися і зараз. На острові, який тепер називають «Островом кохання», була спеціально облаштована купальня для панів – з огорожею і дерев’яним дном, а весь острів (він був насипним) і частина берега були обнесені сплетеними з верби щитами. Говорять, що з будинку графа, який був споруджений на території парку, вів підземний хід до церкви, яку переобладнали під Будинок культури (це і нині районний Будинок культури), знявши бані та зруйнувавши дзвіницю, а одна з гримерок — колишній вівтар. Тепер тут рівні алеї, а ще років 40 тому можна було побачити клумби у вигляді літер М і Т, розарій. Біля будинку стояла гармата, граф Михайло Дмитрович, зять Камбурлея, був військовим, і у пам’ять про його звитяги її й встановили. На території парку був каретний двір (від якого сьогодні залишилася одна стіна), два басейни з фонтанами — Жаба та Хлопчик з лебедем, подібні до фонтанів перед Будинком вчених в Одесі, де раніше був будинок Толстого (цей будинок збудований архітектором Торрічеллі для штаб-ротмістра Хорвата у 1832 році, був проданий нащадками Хорвата в 1838 році Толстому; подібний був збудований і в Онуфріївці). А ще на території нинішнього кінзаводу була метеостанція, механічні майстерні, млин.
Ось так історія, краса природи та рукотворні дива відкриються, якщо тільки вирушиш за поріг свого дому.
За розповідями Ольги Копійки
підготувала Тетяна Юганова
Фото: Богдан Дроздов
