Героїчний танк (м.Знам'янка)
- 17 травня 2019, 16:36
Пам’ятно-технічний знак «Танк Т-34» стоїть на узбіччі Чорного лісу і зустрічає кожного подорожнього, хто прямує трасою Київ-Донецьк. Він встановлений на залізобетонному постаменті, обкладеному плиткою рожевого кольору. Висота пам’ятного знаку — 3,5 метри. З граніту габро чорного кольору виготовлено табличку з написом: «Доблесним воинам 5-й Гвардейской танковой армии генерала П.А.Ротмистрова». На танку напис: «За Батьківщину!». Пам’ятник встановлено у 1981 році. Його автори — архітектор В.Федоров та інженер А.Фесенко.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Легендарний T-34 — радянський середній танк періоду Другої світової війни, випускався серійно з 1940, був основним танком радянської армії до першої половини 1944, коли на зміну йому прийшов танк модифікації Т-34-85.
Розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу №183 під керівництвом М.І. Кошкіна. Успішність проекту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизель-двигуна В-2, завдяки якому середній товстоброневий Т-34 успадкував від легкого тонкоброневого БТ надзвичайно високу питому потужність (відношення потужності двигуна до бойової маси), забезпечив у перебігу всієї Другої світової війни абсолютну перевагу танка Т-34 в прохідності, маневреності, рухливості.
За своїм задумом Т-34 був універсальним танком, що поєднував у собі функції як танка механізованих з’єднань (завдяки високим ходовим якостям), так і танка підтримки піхоти (завдяки доброму бронезахисту), а його озброєння давало змогу ефективно боротися як з польовою фортифікацією, так і з бронецілями. Однак конструктивне втілення задуму мало низку серйозних вад.
Якщо на початок війни за озброєнням Т-34 переважав практично всі іноземні середні танки, то вже у 1942, після переозброєння німецького PzKpfw IV новою гарматою, ця перевага зійшла нанівець. Окрім того, у Т-34 був поганий огляд, а суміщення обов’язків командира та навідника спричиняло до того, що йому постійно доводилося вибирати: спостерігати за полем бою чи вести вогонь. Німецькі танкісти знали про цю ваду і на ній будували свою тактику: в момент, коли Т-34 вів вогонь, до нього можна було непомітно підкрастися і впритул розстріляти у менш захищені місця.
Після появи німецької «Пантери», озброєної ще більш потужною гарматою, Т-34 довелося спішно посилювати озброєння. Однак Т-34-85 переважав «Пантеру» лише при стрільбі осколочно-фугасним снарядом (за рахунок більшого калібру), але не бронебійним. Хоча введення окремого навідника вилікувало «сліпоту» на полі бою, проте у прямій дуелі перевага все одно була не на боці Т-34.
У радянській армії Т-34 був на озброєнні танкових дивізій і окремих танкових бригад та батальйонів. Він брав участь у всіх основних операціях на радянсько-німецькому фронті, а також у Маньчжурській стратегічній наступальній операції в ході радянсько-японської війни 1945 року.
У повоєнний час Т-34 (переважно модифікації Т-34-85) постачали у понад 30 країн світу і широко використовували в ході різноманітних конфліктів, починаючи з Кореї (1950-1953) і закінчуючи Югославією (1991-2001).
Випускали цей танк на 7-ми заводах: Харківському паровозобудівному заводі №183 (Харків), Уральському танковому заводі №183 (Нижній Тагіл), Сталінградському тракторному заводі (Сталінград), «Красное Сормово» №112 (Горький; нині м.Нижній Новгород, РФ), Кіровському заводі наркомату танкової промисловості в м. Челябінськ, заводі №174 (Омськ; нині місто в РФ), Уральському заводі важкого машинобудування (Свердловськ; нині м.Єкатеринбург, РФ).
Усього виготовлено понад 68 тис. танків усіх модифікацій у СРСР, 1380 — у Польщі та 3185 — у Чехословаччині. Це найбільш масовий танк в історії людства.
Танк Т-34 зробив величезний вплив на результат війни і на подальший розвиток світового танкобудування. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями та військовими експертами одним з найкращих танків Другої світової війни. Танк Т-34 є одним із найбільш упізнаваних символів Другої світової війни.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Знам’янку у 1943 році визволяли танкісти 5-ї Гвардійської армії генерала Павла Ротмістрова, на честь яких було встановлено пам’ятник.
Зі спогадів начальника радіостанції 110-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу Миколи Павловича Некрасова: «110-а Знам’янська Червонопрапорна орденів Суворова, Кутузова, Олександра Невського бригада була сформована у 1941 році в районі міста Тамбова. Перші бої прийняла за місто Воронеж, брала участь в історичних битвах під Сталінградом, Курськом, Корсунь-Шевченківським, визволяла місто Знам’янку. Наші танкісти звільнили від нацистів Харків та Кишинів, пройшли з боями територією Румунії, де визволяли місто Крайова, брали місто Бухарест — столицю Румунії і місто Будапешт — столицю Угорщини, брали участь у вигнанні фашистів з Югославії, де оволоділи містом Суботіцею, у Чехословаччині визволили місто Братиславу. Дорогами війни дійшли до Відня — столиці Австрії і закінчили війну у Санкт-Пельтені (Австрія).
Навесні 1943 року танкові з’єднання Радянської армії, які відзначилися під Сталінградом, готувалися до важкої битви на Курській дузі. 110-а танкова бригада (комбриг — полковник Колесніков), 170-а танкова бригада (полковник Чупихін), 181-а танкова бригада (полковник Індакін) 18-го танкового корпусу зосередились для вступу у бій на курському напрямку.
Гітлерівська армія готувалася до генерального бою — реваншу. З боку Орла фашисти ввели в бій 8 піхотних, 6 танкових, 1 моторизовану дивізію, 270 тисяч солдат і офіцерів, 1200 танків. З боку Харкова фашисти ввели в бій 5 піхотних, 8 танкових, 1 моторизовану дивізію, 1500 танків. З 5-го по 12 липня гітлерівці чинили запеклі атаки на радянські позиції, але зазнали провалу. 110-а танкова бригада зосередилася в районі Прохорівки і Бєлгорода і не пропустила ворога ані на крок. 110-ій танковій бригаді протистояла танкова дивізія «Велика Німеччина», яка не мала до цього жодної поразки. Але ця дивізія була зім’ята нашим натиском, бої були виключно танкові, радянські танки Т-34 використовували перевагу у маневрі проти шалених «тигрів». Операція під Курськом завершилася визволенням Орла, а радянські
танкісти вступили у м.Харків, від чого розпочалося визволення України.
У грудні 1943 року бригада зосередилась для нанесення удару в районі Знам’янки. Це було доручено комбригу І.Решетникову, який вивів танкістів лісовим масивом до міста. Перед штурмом дуже детально проводилася розвідка, вивчалася місцевість. Населення
міста охоче допомагало їм, і вже на світанку 9 грудня бригада нанесла сміливий удар по місту.
Бої тривали в основному на станції, біля залізничного депо, танки рухалися прямо по залізничному полотну. Атака була стрімкою, але, незважаючи на це, гітлерівці чинили жорсткий опір. Втрата Знам’янки їх не влаштовувала, оскільки відкривався шлях на Кіровоград — південь, на Смілу — північ. Вони декілька разів намагалися прорватися у місто, але радянські війська надійно прикрили підступи. Усі атаки ворога були відбиті.
Після бою за місто Знам’янку, комбриг підійшов до мене з начальником політвідділу полковником Іларіоновим і наказав слухати по радіо Москву, а я був тоді радіотелеграфістом. Невдовзі Москва передала наказ Верховного Головнокомандуючого про присвоєння бригаді найменування Знам’янської. У цей час в складі 18-го корпусу нашій бригаді першій було присвоєно найменування на честь визволеного міста. Іншим двом бригадам було пізніше присвоєно таке найменування: 181-й бригаді — почесне ім’я Корсунь-Шевченківської, а 170-й бригаді — Кишинівської.
За участь у Корсунь-Шевченківській операції 110-а танкова бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора, за Ясько-Кишинівську операцію — орденом Суворова, за Будапештську операцію — орденом Кутузова, за визволення столиці Австрії Відня — орденом Олександра Невського.
У складі бригади воювали Герої Радянського Союзу: майор Курилов, який загинув у боях за м.Воронеж, лейтенант Калінін, що відзначився у боях за м.Кривий Ріг, лейтенант Щербаков, який здобув високе звання на угорській землі.
Під час війни бригадою командували: полковник Каплюченко, який загинув в боях під Сталінградом, полковник Колесніков, який був тяжко поранений на Курській дузі, полковник Решетніков — залишив бригаду після поранення під Будапештом і полковник Єжелов, який командував нею до закінчення війни».
ЯК ДІСТАТИСЯ
Вклонитися і вшанувати славних танкістів може кожен охочий, хто проїздить Знам’янкою по трасі Київ-Донецьк.
Оксана Лутай
Легендарний T-34 — радянський середній танк періоду Другої світової війни, випускався серійно з 1940, був основним танком радянської армії до першої половини 1944, коли на зміну йому прийшов танк модифікації Т-34-85.
Розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу №183 під керівництвом М.І. Кошкіна. Успішність проекту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизель-двигуна В-2, завдяки якому середній товстоброневий Т-34 успадкував від легкого тонкоброневого БТ надзвичайно високу питому потужність (відношення потужності двигуна до бойової маси), забезпечив у перебігу всієї Другої світової війни абсолютну перевагу танка Т-34 в прохідності, маневреності, рухливості.
За своїм задумом Т-34 був універсальним танком, що поєднував у собі функції як танка механізованих з’єднань (завдяки високим ходовим якостям), так і танка підтримки піхоти (завдяки доброму бронезахисту), а його озброєння давало змогу ефективно боротися як з польовою фортифікацією, так і з бронецілями. Однак конструктивне втілення задуму мало низку серйозних вад.
Якщо на початок війни за озброєнням Т-34 переважав практично всі іноземні середні танки, то вже у 1942, після переозброєння німецького PzKpfw IV новою гарматою, ця перевага зійшла нанівець. Окрім того, у Т-34 був поганий огляд, а суміщення обов’язків командира та навідника спричиняло до того, що йому постійно доводилося вибирати: спостерігати за полем бою чи вести вогонь. Німецькі танкісти знали про цю ваду і на ній будували свою тактику: в момент, коли Т-34 вів вогонь, до нього можна було непомітно підкрастися і впритул розстріляти у менш захищені місця.
Після появи німецької «Пантери», озброєної ще більш потужною гарматою, Т-34 довелося спішно посилювати озброєння. Однак Т-34-85 переважав «Пантеру» лише при стрільбі осколочно-фугасним снарядом (за рахунок більшого калібру), але не бронебійним. Хоча введення окремого навідника вилікувало «сліпоту» на полі бою, проте у прямій дуелі перевага все одно була не на боці Т-34.
У радянській армії Т-34 був на озброєнні танкових дивізій і окремих танкових бригад та батальйонів. Він брав участь у всіх основних операціях на радянсько-німецькому фронті, а також у Маньчжурській стратегічній наступальній операції в ході радянсько-японської війни 1945 року.
У повоєнний час Т-34 (переважно модифікації Т-34-85) постачали у понад 30 країн світу і широко використовували в ході різноманітних конфліктів, починаючи з Кореї (1950-1953) і закінчуючи Югославією (1991-2001).
Випускали цей танк на 7-ми заводах: Харківському паровозобудівному заводі №183 (Харків), Уральському танковому заводі №183 (Нижній Тагіл), Сталінградському тракторному заводі (Сталінград), «Красное Сормово» №112 (Горький; нині м.Нижній Новгород, РФ), Кіровському заводі наркомату танкової промисловості в м. Челябінськ, заводі №174 (Омськ; нині місто в РФ), Уральському заводі важкого машинобудування (Свердловськ; нині м.Єкатеринбург, РФ).
Усього виготовлено понад 68 тис. танків усіх модифікацій у СРСР, 1380 — у Польщі та 3185 — у Чехословаччині. Це найбільш масовий танк в історії людства.
Танк Т-34 зробив величезний вплив на результат війни і на подальший розвиток світового танкобудування. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями та військовими експертами одним з найкращих танків Другої світової війни. Танк Т-34 є одним із найбільш упізнаваних символів Другої світової війни.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Знам’янку у 1943 році визволяли танкісти 5-ї Гвардійської армії генерала Павла Ротмістрова, на честь яких було встановлено пам’ятник.
Зі спогадів начальника радіостанції 110-ї танкової бригади 18-го танкового корпусу Миколи Павловича Некрасова: «110-а Знам’янська Червонопрапорна орденів Суворова, Кутузова, Олександра Невського бригада була сформована у 1941 році в районі міста Тамбова. Перші бої прийняла за місто Воронеж, брала участь в історичних битвах під Сталінградом, Курськом, Корсунь-Шевченківським, визволяла місто Знам’янку. Наші танкісти звільнили від нацистів Харків та Кишинів, пройшли з боями територією Румунії, де визволяли місто Крайова, брали місто Бухарест — столицю Румунії і місто Будапешт — столицю Угорщини, брали участь у вигнанні фашистів з Югославії, де оволоділи містом Суботіцею, у Чехословаччині визволили місто Братиславу. Дорогами війни дійшли до Відня — столиці Австрії і закінчили війну у Санкт-Пельтені (Австрія).
Навесні 1943 року танкові з’єднання Радянської армії, які відзначилися під Сталінградом, готувалися до важкої битви на Курській дузі. 110-а танкова бригада (комбриг — полковник Колесніков), 170-а танкова бригада (полковник Чупихін), 181-а танкова бригада (полковник Індакін) 18-го танкового корпусу зосередились для вступу у бій на курському напрямку.
Гітлерівська армія готувалася до генерального бою — реваншу. З боку Орла фашисти ввели в бій 8 піхотних, 6 танкових, 1 моторизовану дивізію, 270 тисяч солдат і офіцерів, 1200 танків. З боку Харкова фашисти ввели в бій 5 піхотних, 8 танкових, 1 моторизовану дивізію, 1500 танків. З 5-го по 12 липня гітлерівці чинили запеклі атаки на радянські позиції, але зазнали провалу. 110-а танкова бригада зосередилася в районі Прохорівки і Бєлгорода і не пропустила ворога ані на крок. 110-ій танковій бригаді протистояла танкова дивізія «Велика Німеччина», яка не мала до цього жодної поразки. Але ця дивізія була зім’ята нашим натиском, бої були виключно танкові, радянські танки Т-34 використовували перевагу у маневрі проти шалених «тигрів». Операція під Курськом завершилася визволенням Орла, а радянські
танкісти вступили у м.Харків, від чого розпочалося визволення України.
У грудні 1943 року бригада зосередилась для нанесення удару в районі Знам’янки. Це було доручено комбригу І.Решетникову, який вивів танкістів лісовим масивом до міста. Перед штурмом дуже детально проводилася розвідка, вивчалася місцевість. Населення
міста охоче допомагало їм, і вже на світанку 9 грудня бригада нанесла сміливий удар по місту.
Бої тривали в основному на станції, біля залізничного депо, танки рухалися прямо по залізничному полотну. Атака була стрімкою, але, незважаючи на це, гітлерівці чинили жорсткий опір. Втрата Знам’янки їх не влаштовувала, оскільки відкривався шлях на Кіровоград — південь, на Смілу — північ. Вони декілька разів намагалися прорватися у місто, але радянські війська надійно прикрили підступи. Усі атаки ворога були відбиті.
Після бою за місто Знам’янку, комбриг підійшов до мене з начальником політвідділу полковником Іларіоновим і наказав слухати по радіо Москву, а я був тоді радіотелеграфістом. Невдовзі Москва передала наказ Верховного Головнокомандуючого про присвоєння бригаді найменування Знам’янської. У цей час в складі 18-го корпусу нашій бригаді першій було присвоєно найменування на честь визволеного міста. Іншим двом бригадам було пізніше присвоєно таке найменування: 181-й бригаді — почесне ім’я Корсунь-Шевченківської, а 170-й бригаді — Кишинівської.
За участь у Корсунь-Шевченківській операції 110-а танкова бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора, за Ясько-Кишинівську операцію — орденом Суворова, за Будапештську операцію — орденом Кутузова, за визволення столиці Австрії Відня — орденом Олександра Невського.
У складі бригади воювали Герої Радянського Союзу: майор Курилов, який загинув у боях за м.Воронеж, лейтенант Калінін, що відзначився у боях за м.Кривий Ріг, лейтенант Щербаков, який здобув високе звання на угорській землі.
Під час війни бригадою командували: полковник Каплюченко, який загинув в боях під Сталінградом, полковник Колесніков, який був тяжко поранений на Курській дузі, полковник Решетніков — залишив бригаду після поранення під Будапештом і полковник Єжелов, який командував нею до закінчення війни».
ЯК ДІСТАТИСЯ
Вклонитися і вшанувати славних танкістів може кожен охочий, хто проїздить Знам’янкою по трасі Київ-Донецьк.
Оксана Лутай