Братська могила
- 22 червня 2018, 10:10
с.Браїлівка Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області
Братську могилу в Браїлівці проминути неможливо — вона знаходиться у центрі села, на невеликому острівцеві побіля дороги, що йде через населений пункт з села Павлівки на селище Павлиш. І хоча нині у Браїлівці проживає всього до ста жителів, їхня святиня стоїть доглянута.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
На території Онуфріївщини через наближеність стратегічного рубежа — Дніпра велися масштабні бої. Тривали бойові дії і в Браїлівці, яка має складний рельєф — балка та гори. Землею йшли танки, з повітря бомбили літаки. Село визволили 24 листопада 1943 року.
Братьська могила в селі утворена у 1953 році, до 10-річчя звільнення населеного пункту. На це місце — у спільну могилу — на бричках звозили останки загиблих, які так і залишилися лежати у степу або були поховані в одиночних могилах на фермі, в посадці під грушами, де їх застав останній бій, або прямо на подвір’ях, господарі яких доглядали за тяжко пораненими. На місці перепоховання відразу поставили стелу. А в 60-х роках встановили пам’ятник: на невисокому постаменті стоїть скульптура сірого кольору — скорботна мати, яка тримає в руках золоту лаврову гілку — символ слави, перемоги та миру.
Під час встановлення нового пам’ятника доповнили і список загиблих, яких було віднайдено через військкомат та за великої роботи шкільних загонів слідопитів. Та й самі рідні загиблих почали займатися пошуком. На пам’ятникові були увіковічені імена 56-ти воїнів. На початку осені минулого року список визволителів доповнився: поряд з великим пам’ятником встановили невисокий пам’ятний знак з чорного каменю, на якому нанесені 20 нововіднайдених прізвищ. Тож на сьогодні відомо, що у Браїлівці покояться останки 76 відомих воїнів.
Поряд з братською могилою полеглих у роки Другої світової похований воїн Афганської війни з Браїлівки Віктор Тесленко (єдиний направлений з цього села), який загинув у січні 1981 року, коли машину, на якій він був водієм, підірвали. Коли його привезли в цинковій труні, на сільському кладовищі вже підготували місце поховання, але активні сільські жителі наполягли на тому, щоб односельця поховали з пошаною побіля існуючої братської могили. Воїни-афганці, які приїжджають до села, стверджують, що такого роду сусідства поховань у Кіровоградській області вони не зустрічали.
Якщо рухатися прямо дорогою праворуч від братської могили, біля залишків сільського клубу можна побачити східці, які ведуть до обеліску з написом «Слава загиблим воїнам! 1941-1945» з кольоровим барельєфом солдата у касці, а також золотою лавровою гілкою та чотирма табличками, на яких викарбувані імена 86-ти браїлівців, які загинули в роки війни. Пам’ятний знак встановлено у 1969 році.
ЦІКАВІ ФАКТИ
У жительки Браїлівки Ольги Троян зберігаються дорогі її серцю рукописні історичні пам’ятки, пов’язані з її батьком, Григорієм Сіренком, якого вже немає в живих: подяка командира частини, підготована на підставі наказу Верховного головнокомандувача Сталіна від 23 квітня 1945 року №339 за прорив оборони гітлерівців та наступ на Берлін. А також власноруч написана батьком автобіографія, значну частину якої складають факти про війну. Далі наводимо її текст.
«Я, Сіренко Григорій Сидорович, народився у селі Браїлівці 10 жовтня 1926 року. Українець, освіта — 4 класи. Виховувався без батька, свої дитячі роки провів пастухом у наймах. У 1942 році мене забрали в Німеччину, але мені вдалося дорогою втекти. Хоча і важко було добратися додому, але я зумів. Мені пощастило, бо це був останній набір. 1943 року після визволення Браїлівки я пішов з передовою. Мене направили в Горьківську область, місто Кулебаки, на навчання молодших командирів. Але важкі воєнні роки не дозволили мені вчитися, і я (у якості сапера — авт.), і мої товариші пішли добровільно на передову. У січні 1945 року було формування 756-го полку 150-ї дивізії, у складі якого я вступив до бою. Перше хрещення було в Латвії, після чого нас перекинули на плацдарм, з якого робили наступ на Берлін 23 квітня 1945 року. За цей прорив отримав подяку за форсування ріки Одера та медаль за «Відвагу». Йшов у наступ на Берлін у складі І Білоруського фронту. 29 квітня наша дивізія підійшла на окраїну Берліна. 31 квітня брали штурмом дім Гітлера. 1-2 травня штурмували Рейхстаг, за що отримав медаль «За взяття Берліна». Довелося дивитися на Гітлерові килими і по воді побродити, яку пустили в метро, під Рейстаг. Я був вартовим на вікні Рейхстагу і грав там на гармоні з товаришами з нашого полку. Полкові розвідники Єгоров і Кантарія встановили над Рейхстагом стяг (на власні очі бачив, що до них з прапором нагору піднімалися скільки воїнів, що на східцях неможливо було кроку ступити від мертвих тіл — авт.), 9 травня ми відсвяткували День Перемоги (слухав Клавдію Шульженко, яка співала, стоячи на підвіконні будівлі — авт.) а 10 травня передали будівлю іншій частині, а самі пішли на відпочинок, на мирну службу. Я продовжив службу до 1948 року в місті Шверін. У жовтні демобілізували за хворобою. Повернувся у свою рідну Браїлівку, тричі був прооперований. Через свою фізичну слабкість працюю сільським поштарем (пропрацював 37 років — авт.). 24 роки маю звання ударника комуністичної праці».
Коли до Григорія Сидоровича прибігали онуки: «Дідусю, понюхай квіточку!», він завжди відповідав: «Ой, як пахне!». Хоча насправді запаху не відчував — втратив нюх і відчував лише запах нашатирю: коли американці вступили в Берлін, вони вогнеметами спалювали трупи, що у незліченній кількості знаходилися на вулицях столиці, від чого стояв страшний сморід, від якого у чоловіка зникла здатність відчувати запахи.
У кінці 80-х років у Браїлівку прийшов запит із Вітебська (Білорусь) стосовно підтвердження ймовірного поховання бійця. На той час школи в селі вже не було, систематичним пошуком воїнів вже не займалися, тому сім’я сільського листоноші відкрила цей лист. Самі сходили до братської могили та пересвідчилися, що на ній є прізвище воїна, якого розшукували. Тому тоді два роки поспіль до Браїлівки приїздили з Вітебська, зупиняючись у сім’ї Сіренків, а потім довго листувалися. Часто приїжджали до села на урочистості до 9 Травня і з сусіднього Кременчука, Новоукраїнки Кіровоградської області.
СЬОГОДЕННЯ
Пам’ятники на території села доглянуті — пофарбовані, біля них покошено, стоять квіти. Напередодні 9 Травня Кіровоградщиною в рамках Всеукраїнської акції «Пам’ятаймо минуле заради майбутнього» за підтримки Української Спілки ветеранів Афганістану, Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України», Кіровоградського обласного комітету Товариства сприяння оборони України традиційно проходить автопробіг. Його учасники покладають квіти і до пам’ятника у Браїлівці.
ЯК ДІСТАТИСЯ
До Браїлівки можна дістатися автобусом Кременчук — Павлівка або автомобілем.
Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу жительці Браїлівки Ользі Троян
та жителеві Павлиша Олександрові Вітрику
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
На території Онуфріївщини через наближеність стратегічного рубежа — Дніпра велися масштабні бої. Тривали бойові дії і в Браїлівці, яка має складний рельєф — балка та гори. Землею йшли танки, з повітря бомбили літаки. Село визволили 24 листопада 1943 року.
Братьська могила в селі утворена у 1953 році, до 10-річчя звільнення населеного пункту. На це місце — у спільну могилу — на бричках звозили останки загиблих, які так і залишилися лежати у степу або були поховані в одиночних могилах на фермі, в посадці під грушами, де їх застав останній бій, або прямо на подвір’ях, господарі яких доглядали за тяжко пораненими. На місці перепоховання відразу поставили стелу. А в 60-х роках встановили пам’ятник: на невисокому постаменті стоїть скульптура сірого кольору — скорботна мати, яка тримає в руках золоту лаврову гілку — символ слави, перемоги та миру.
Під час встановлення нового пам’ятника доповнили і список загиблих, яких було віднайдено через військкомат та за великої роботи шкільних загонів слідопитів. Та й самі рідні загиблих почали займатися пошуком. На пам’ятникові були увіковічені імена 56-ти воїнів. На початку осені минулого року список визволителів доповнився: поряд з великим пам’ятником встановили невисокий пам’ятний знак з чорного каменю, на якому нанесені 20 нововіднайдених прізвищ. Тож на сьогодні відомо, що у Браїлівці покояться останки 76 відомих воїнів.
Поряд з братською могилою полеглих у роки Другої світової похований воїн Афганської війни з Браїлівки Віктор Тесленко (єдиний направлений з цього села), який загинув у січні 1981 року, коли машину, на якій він був водієм, підірвали. Коли його привезли в цинковій труні, на сільському кладовищі вже підготували місце поховання, але активні сільські жителі наполягли на тому, щоб односельця поховали з пошаною побіля існуючої братської могили. Воїни-афганці, які приїжджають до села, стверджують, що такого роду сусідства поховань у Кіровоградській області вони не зустрічали.
Якщо рухатися прямо дорогою праворуч від братської могили, біля залишків сільського клубу можна побачити східці, які ведуть до обеліску з написом «Слава загиблим воїнам! 1941-1945» з кольоровим барельєфом солдата у касці, а також золотою лавровою гілкою та чотирма табличками, на яких викарбувані імена 86-ти браїлівців, які загинули в роки війни. Пам’ятний знак встановлено у 1969 році.
ЦІКАВІ ФАКТИ
У жительки Браїлівки Ольги Троян зберігаються дорогі її серцю рукописні історичні пам’ятки, пов’язані з її батьком, Григорієм Сіренком, якого вже немає в живих: подяка командира частини, підготована на підставі наказу Верховного головнокомандувача Сталіна від 23 квітня 1945 року №339 за прорив оборони гітлерівців та наступ на Берлін. А також власноруч написана батьком автобіографія, значну частину якої складають факти про війну. Далі наводимо її текст.
«Я, Сіренко Григорій Сидорович, народився у селі Браїлівці 10 жовтня 1926 року. Українець, освіта — 4 класи. Виховувався без батька, свої дитячі роки провів пастухом у наймах. У 1942 році мене забрали в Німеччину, але мені вдалося дорогою втекти. Хоча і важко було добратися додому, але я зумів. Мені пощастило, бо це був останній набір. 1943 року після визволення Браїлівки я пішов з передовою. Мене направили в Горьківську область, місто Кулебаки, на навчання молодших командирів. Але важкі воєнні роки не дозволили мені вчитися, і я (у якості сапера — авт.), і мої товариші пішли добровільно на передову. У січні 1945 року було формування 756-го полку 150-ї дивізії, у складі якого я вступив до бою. Перше хрещення було в Латвії, після чого нас перекинули на плацдарм, з якого робили наступ на Берлін 23 квітня 1945 року. За цей прорив отримав подяку за форсування ріки Одера та медаль за «Відвагу». Йшов у наступ на Берлін у складі І Білоруського фронту. 29 квітня наша дивізія підійшла на окраїну Берліна. 31 квітня брали штурмом дім Гітлера. 1-2 травня штурмували Рейхстаг, за що отримав медаль «За взяття Берліна». Довелося дивитися на Гітлерові килими і по воді побродити, яку пустили в метро, під Рейстаг. Я був вартовим на вікні Рейхстагу і грав там на гармоні з товаришами з нашого полку. Полкові розвідники Єгоров і Кантарія встановили над Рейхстагом стяг (на власні очі бачив, що до них з прапором нагору піднімалися скільки воїнів, що на східцях неможливо було кроку ступити від мертвих тіл — авт.), 9 травня ми відсвяткували День Перемоги (слухав Клавдію Шульженко, яка співала, стоячи на підвіконні будівлі — авт.) а 10 травня передали будівлю іншій частині, а самі пішли на відпочинок, на мирну службу. Я продовжив службу до 1948 року в місті Шверін. У жовтні демобілізували за хворобою. Повернувся у свою рідну Браїлівку, тричі був прооперований. Через свою фізичну слабкість працюю сільським поштарем (пропрацював 37 років — авт.). 24 роки маю звання ударника комуністичної праці».
Коли до Григорія Сидоровича прибігали онуки: «Дідусю, понюхай квіточку!», він завжди відповідав: «Ой, як пахне!». Хоча насправді запаху не відчував — втратив нюх і відчував лише запах нашатирю: коли американці вступили в Берлін, вони вогнеметами спалювали трупи, що у незліченній кількості знаходилися на вулицях столиці, від чого стояв страшний сморід, від якого у чоловіка зникла здатність відчувати запахи.
У кінці 80-х років у Браїлівку прийшов запит із Вітебська (Білорусь) стосовно підтвердження ймовірного поховання бійця. На той час школи в селі вже не було, систематичним пошуком воїнів вже не займалися, тому сім’я сільського листоноші відкрила цей лист. Самі сходили до братської могили та пересвідчилися, що на ній є прізвище воїна, якого розшукували. Тому тоді два роки поспіль до Браїлівки приїздили з Вітебська, зупиняючись у сім’ї Сіренків, а потім довго листувалися. Часто приїжджали до села на урочистості до 9 Травня і з сусіднього Кременчука, Новоукраїнки Кіровоградської області.
СЬОГОДЕННЯ
Пам’ятники на території села доглянуті — пофарбовані, біля них покошено, стоять квіти. Напередодні 9 Травня Кіровоградщиною в рамках Всеукраїнської акції «Пам’ятаймо минуле заради майбутнього» за підтримки Української Спілки ветеранів Афганістану, Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України», Кіровоградського обласного комітету Товариства сприяння оборони України традиційно проходить автопробіг. Його учасники покладають квіти і до пам’ятника у Браїлівці.
ЯК ДІСТАТИСЯ
До Браїлівки можна дістатися автобусом Кременчук — Павлівка або автомобілем.
Тетяна Юганова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу жительці Браїлівки Ользі Троян
та жителеві Павлиша Олександрові Вітрику
