Туристичні об’єкти / Історичні

Млин-вітряк

Млин-вітряк
Село Вишнівці Онуфріївського району Кіровоградської області
Наша газета продовжує знайомити читачів з історичними пам’ятками Кіровоградщини. Цього разу це унікальний у своєму роді об’єкт — старовинний млин-вітряк у Вишнівцях (Онуфріївский район). Радимо усім при нагоді побувати тут, адже цей вітряний млин єдиний у регіоні.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Вишнівці — це у минулому село Іванівка Онуфріївської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, яке виникло, за архівними даними, близько 1777 року.

У 1752 році за указом російської імператриці Єлизавети І Онуфріївщина увійшла до складу Нової Сербії. Землі стають власністю серба Івана Хорвата-Окуртича. А у 70-х роках ХVІІ ст. — власністю Михайла Івановича Камбурлея, який був радником, сенатором, цивільним губернатором Волині.

Камбурлей купив у зимівнику запорізького старшини Холодія за 30 карбованців сріблом полоненого татарина Петра Сагайдака, вихрестив його, одружив на українці, поселив на хуторі, доручивши йому догляд за худобою. А у 1792 році тут поселилися сім’ї — вихідці з Польщі: Калантаєвські, Ковальські, Кальницькі, Барановські, Барвінські та інші. Це і були перші поселенці. Так і виникло село, яке на честь свого батька Михайло Камбурлей назвав Іванівкою. У 1821 році, коли помер Михайло Камбурлей, уся його власність перейшла до зятя — графа Михайла Дмитровича Толстого, що був одружений на доньці Михайла Івановича — Катерині Михайлівні.
Графи Толсті були благодійниками і меценатами, будували школи і церкви не лише в Онуфріївці, а й у Павлиші, Омельнику, Вишнівцях (Іванівці).

Пізніше, коли Катериною ІІ у 80-х роках ХVІІ ст. в Україні вводиться кріпацтво, втікачами, які втекли від тяжкої долі з-за Дніпра, був утворений поблизу Іванівки хутір Приліпка. У 1963 році останні жителі хутора переселилися в Іванівку, і хутір перестав існувати.
З середини ХІХ століття Іванівка щороку збільшувалася. У 1896 тут налічувалося 344 двори.

На початку ХХ століття на південь від села згідно царського указу одержав землеволодіння царський генерал у відставці Мазуркевич. Він зробив свій внесок у розбудову села: свого часу ним був збудований цегельний завод, де вироблялася цегла, яку використовували селяни для будівництва. І досі на стежці, що веде до школи, де навчаються молодші школярі, є цеглини з відбитками «М» і «Т» — Мазуркевич і Толстой.

У 1918 році у селі була створена сільська рада, а у 1923 році було організовано першу сільськогосподарську артіль «Дружба».
З 1963 року село називається Вишнівці — через пишний цвіт цих дерев навесні.

У центрі села просто поблизу нинішніх житлових будинків височіє млин-вітряк — архітектурна пам’ятка місцевого значення початку ХХ століття. Він єдиний залишився з 13 вітряків, які колись були на території Вишнівців, адже село — найвища географічна точка на карті району, тому тут найбільше розкривають свою міць вітри. Можна припустити, що їх будівництво відбувалося за сприяння Мазуркевича.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя в Україні існували два типи вітряків: стовпові, коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі (стільці) обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишла (водила), та шатрові, коли повертався тільки верх вітряка, а корпус був нерухомим. Вітряк у Вишнівцях належить до першого типу.

Вітряк має чотири крила, які під дією вітру у свій час обертали вал. Для регулювання обертів крил використовували гальмо.
Вітряки створювали особливий колорит сіл, чудовий пейзаж польових доріг. Біля них подорожні відпочивали, по них відміряли дорогу. Це було місце, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань. Збиралася також молодь, водила веснянки, влаштовувала різні забави, у тому числі й катання на крилах. Вітряки були наче сторожові вежі. Рухаючи крилами, вони нібито злітали у небо, а в нерухомому стані були уособленням величного спокою.

СЬОГОДЕННЯ ПАМ’ЯТКИ
У 1994 році сесією Вишнівцівської сільської ради було затверджено герб села. Автор ескізу — художник-аматор Юрій Пересип. В основі герба — вітряк, козацькі атрибути та рік утворення села (1777). Кольори — червоний, синій, жовтий.

Учні місцевої школи приходять до вітряка на уроках історії рідного краю та під час літньої практики.

Незважаючи на унікальність споруди (на території Кіровоградщини збереглося не так багато історичних пам’яток) її стан, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. Якщо прямо зараз не докласти зусиль, вітряк простоїть недовго. Вітер та дощ швидко руйнують дерево. Бо, за розповідями місцевих, ще п’ять років тому на млин можна було безпечно піднятися сходами та оглянути його зсередини, а сьогодні колись потужний корпус ледве втримують бетонні стовпи.

ЦІКАВІ ФАКТИ
Старожили села розповідали сумну легенду про млин-вітряк, у якій йдеться про доброго господаря Кіндрата, який побудував вітряний млин. Служив млин людям вірою і правдою: щодня під’їздили до нього підводи із зерном, а від’їжджали з борошном. Любив Кіндрат свій вітряк, турбувався про нього вдень та вночі. Якось піднявся сильний вітер, і господарю здалося, що не так весело, як завжди, поскрипує вітряк. Піднявся сходами нагору, почав прислухатися. А потім простягнув руку до зубчатого механізму — чи все гаразд. Порив вітру штовхнув лопатень, схопило щось Кіндрата за одяг і кинуло у металевий вир. Крик пролунав згори. Кинулися люди нагору — а Кіндрат уже лежав внизу, бездиханний, знівечений.

Втім, бувальщина це чи містична вигадка — достеменно не відомо.

ЯК ДІСТАТИСЯ
Млин-вітряк знаходиться у центрі села Вишнівці, на вул.Центральній, неподалеку від школи. Дістатися сюди можна авто чи пасажирськими автобусами Кременчук — Мар’ївка, Олександрія — Онуфріївка.

Тетяна Юганова
У тексті використані матеріали з Вікіпедії та з книги «Шляхами наших прадідів:
з історії села Вишнівці Онуфріївського
району Кіровоградської області».