Туристичні об’єкти / Історичні

Вартові вічності

Вартові вічності
с.Успенка Онуфріївського району Кіровоградської області

Понад дорогою, у самісінькому центрі села Успенка Онуфріївського району, стоїть меморіальний комплекс обеліск Слави. Це святе місце, бо тут поховані останки воїнів, які загинули, захищаючи жителів Кіровоградщини від німецьких загарбників у роки Другої світової війни з 1941 по 1945 роки.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Братська могила у с. Успенка знаходилася поблизу Будинку культури. Перше поховання датується 1941 роком. Ймовірно, тут були поховані воїни, що відступали і стрімко рухались до переправи через Дніпро в районі Успенка — Келеберда (остання знаходилася навпроти Успенки на лівому березі Дніпра, Полтавська область), бо німці увірвалися в Успенку 6 серпня 1941 року з боку м. Кременчук Полтавської області.

В архівній довідці значиться, що перший меморіальний комплекс (танк) в Успенці встановлено у 1952 році. Старожили розповідали, що саме там загинув танкіст, який спочатку був поранений і не міг залишити машину, а коли німці його помітили, то вчинили розправу прямо на місці.

Чому це меморіальний комплекс? Бо тут поховані захисники села, що загинули 1943 року, та увіковічені на граніті прізвища односельців, які не повернулися з війни.

Які ж події відбувалися тут 1943 року, що так багато загиблих? Восени того року розпочалася битва за Дніпро. У районі Деріївка — Куцеволівка — Мишурин Ріг налагоджувалася переправа через ріку. У район Успенка — Чикалівка було направлено бійців для проведення так званої «несправжньої» переправи для відволікаючого маневру. Звичайно, що у перший район було направлено великі військові з’єднання і виділено потужні ресурси. На переправу в районі Успенка — Чикалівка кинули тільки що набраних необстріляних бійців, багато з яких навіть не отримали військове обмундирування і не пройшли військову підготовку. Тут і загинули молоді та бувалі бійці у так званій «Долині смерті», навічно залишившись на дніпровських берегах. Ховали їх в основному підлітки 14-15 років вже на початку весни 1944 року, бо бої за село тривали майже 3 місяці (початок вересня 1943 — 21 листопада 1943 року). Чому були невідомі? За розповідями старожилів, що ховали бійців, відомо, що бої були жорстокі, причому і природа лютувала: морози, шквальний вітер, Дніпро був червоний від крові, скрізь на березі були частини тіл, змішані з глиною та піском. Поранених забрали у військовий госпіталь, поховали цілі тіла, а фрагменти тіл так і залишились лежати. Щоб не розповсюдилась епідемія, підлітків послали поховати останки бійців. Там були і документи. Що з ними робити, діти не знали і дуже часто клали зверху на могили. Вітром розвіяло маленькі книжечки, а з ними і надію розшукати могилку своїх рідних.

Після війни біля сільського Будинку культури, на місці, де були поховані воїни, що загинули за село, встановили невеликий пам’ятник (тумбу), з часом його було перенесено у парк за Будинком культури, де встановили пам’ятник Невідомому солдату. Самі ж останки тоді залишили на місці спочинку.

У 1975 році відбулося відкриття обеліску Слави та перепоховання останків, що покоїлися біля сільського Будинку культури та на Шарівці (частині села, де йшли жорстокі бої). За різними архівними даними у сьогочасній братській могилі поховано 1007 чи 1066 чоловік. Є і невідомі. Тільки із Успенки на фронт пішло 475 чоловік, у полон до Німеччини потрапило 90 юнаків та дівчат. За уточненими даними не повернулося 305. Усі імена загиблих жителів села викарбувані на гранті меморіалу. На сусідніх плитах — прізвища 1090 воїнів різних національностей, які загинули поблизу Успенки у 1943. Так, кількість прізвищ більша від кількості похованих, бо щороку пошуківцями чи рідними віднаходяться 1-2 прізвища воїнів, які загинули у цьому краю. Таблички з їхніми прізвищами додаються до інших славних прізвищ.

Сам обеліск являв собою скульптурну групу: висока стела, обкладена червоним гранітом, на правій стороні якої зображена жінка — берегиня з піднятою вгору лівою рукою, що нібито проводжає солдат, у неї розпущене волосся на знак жалоби, на голові довга накидка, що розвівається на вітрі, і напис: «Немає в світі такої сили, яка б скорила наш народ». Перед стелою на постаменті — два солдати, батько й син, у повному обмундируванні, які мов крокують у вічність. На правому плечі у них гвинтівки як символ готовності захищати свій народ. Пам’ятник виготовлений з граніту та кованої міді, автор — Київський художньо-промисловий комбінат. Навколо обеліску жива огорожа із вічнозелених кущів та мальви як трагічний символ нашого народу.

СЬОГОДЕННЯ
У 2013 році відбулася реставрація та реконструкція меморіалу. 27 вересня того ж року тут відбулося перепоховання останків 150 воїнів, які загинули на Кіровоградщині, 50 з них — на території між Успенкою та Млинком. 2014 року на території меморіалу встановлено хрест воїнам, які визволяли Кіровоградську область.

ЦІКАВІ ФАКТИ
Біля обеліску завжди квіти. Родичі загиблих приходять і приїздять із Успенки, Кременчука, Полтави, Харкова, Казахстану віддати шану батькам, дідам і прадідам. З цього місця проводжають до армії, покладають квіти під час одруження, випускники, вирушаючи в самостійне життя, вшановують пам’ять полеглих. А вартові на посту і вдень, і вночі, і в дощ, і в сніг охороняють сон своїх побратимів. І нагадують, що пам’ять вічна.

ЯК ДІСТАТИСЯ
Пам’ятник знаходиться у центрі села обабіч автомобільної дороги національного значения Бориспіль — Запоріжжя. Дістатися сюди можна авто чи пасажирським автобусом, що курсує на Дніпро або Запоріжжя та, зокрема, автобусом Кременчук — Успенка.

Тетяна Юганова
Дякуємо за надану інформацію
сільському голові с.Успенка Наталії Сірій та
учительці історії Успенської ЗШ Вікторії Черненко-Нікуліній