Путівник Кіровоградщини

Путівник Кіровоградщини / Сакральні

Церква апостола Андрія Первозваного

Церква апостола Андрія Первозваного
с.Білозерне Новгородківського району
Історія села Білозерне відносно молода. Населений пункт був заснований 1932 року при будівництві радгоспу
«ІІІ Вирішальний». Тому й гадки про будівництво церкви у ньому на ті часи ніхто не мав. Хоча… як пояснити той факт, що будівля колишньої їдальні, де розмістилася нинішня церква, має правильну форму хреста?
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
«Приміщення було збудоване для окормлення тіла, тепер воно окормлює душу». Так розпочав свою розповідь нинішній настоятель Української православної церкви Київського патріархату «Релігійна організація апостола Андрія Первозваного» ієрей Володимир Ткаченко.

Будувалося приміщення за сталінських часів, у п’ятдесяті роки, як столова центрального відділення радгоспу. З незрозумілих причин кухню збудували зі східного боку, де зараз знаходиться вівтар, вхід із західного боку, у нинішньому притворі розміщувалася роздягалка, а храмова частина нині там, де раніше люди їли. Якщо подивитися на план будівлі, то вона має форму хреста. Тобто на початку створення релігійної організації саму зовнішню конструкцію змінювати не було потреби. Провели лише деякі мінімальні внутрішні зміни: стіну, де було вікно роздачі, вибили і облаштували царські врата, на колишньому місці прийому тарілок облаштували дияконські ворота.
Розбудовувати власне парафію 2011 року у Білозерне приїхав ієромонах Феоктист. Тоді ж організувалися місцеві, розпочавши підготовчі роботи. Богослужіння на той час проводилися у вигляді молебнів у старому приміщенні дитячого садка. Пізніше у село був направлений священик Олександр Ляшенко, який у зв’язку з воєнними діями обрав стежку капелана, тому з 2014 року настоятелем храму є ієрей Володимир. Він відзначає, що громада невелика, але її складають справжні патріоти, патріоти власного села, котрим притаманна рідкісна нотка: їм не важливо, кого саме із священиків підтримувати, адже вони підтримують своє село і розвиток своєї громади. У цьому настоятель бачить перспективу, бо священики — це свого роду офіцери: їх направили і їх можуть перенаправити, а парафія як була, так і залишається.

Як таких великих меценатів для будівництва церкви не було, все, що зроблено тут, зроблено усією громадою. Від 2012 року власними силами відбудували храм. За словами Володимира Ткаченка, 95% жителів села взяло участь у його відновленні посильним для себе внеском, не лише грошовим —багато людей брало участь у ремонтних роботах. У приміщенні не було ні даху, ні вікон, ні дверей. Натомість були голі стіни, тріщини. До того ж будівля зазнала двох пожеж, остання була на початку дев’яностих. Після чого їдальню закрили, і вона стояла пусткою аж до початку реставрації під церкву. На перші гроші поставили вікна, потім долучилися фермери і допомогли з дверима, випускники місцевої школи допомогли створити царські врата, а нині триває робота над спорудженням вівтаря. Зараз роботи проводити значно складніше, тому що у зв’язку з війною люди активно включилися у допомогу військовим, тож, зрозуміло, коштів на церкву йде менше.

СЬОГОДЕННЯ ХРАМУ
Хоч і повільно, але громада наближається до освячення храму. Прагнуть це зробити до кінця нинішнього року на свято Андрія Первозваного (13 грудня) або у першому півріччі наступного.
Церква має один купол при вході, дзвонів поки ще немає.

У майбутньому у суміжному приміщенні планується відкриття недільної школи. Її першочерговим завданням буде спілкування з молоддю, а вже потім з дітьми. Бо, як виявилося, молоді люди, беручи шлюб, абсолютно не знають своїх обов’язків один перед одним: що зобов’язані робити, а з чим мають примиритися. Через незнання розпочинаються сімейні чвари, за якими невідворотно йде розлучення. У цьому настоятелю Володимиру дуже подобається позиція католицької церкви, коли спочатку мають обучити людей до шлюбу (майже рік відвідують курс при храмові), після чого священник допускає (а може і не допустити) того року пару до одруження. Це і стане роботою майбутньої недільної школи: дати людям певний рівень знань. Вона має підвести свідомість до ідеалу, а ти вже його досягай сам.
Впевнені, що школа матиме успіх, адже і зараз на богослужіння приїздять із сусідніх Великої Чечеліївки, Новгородки, Куцівки.

ЦІКАВІ ФАКТИ
Незвичайною є сама ситуація, коли у часи гоніння на церкву збудували таке нетипове приміщення. У нинішні часи жителі спостерігають низку подій, які відбуваються самі собою. Так, оскільки впала стеля у центральній частині, то найкращим рішенням стало її реконструювати та зробити у формі купола. Тут сам Бог коригував усі роботи: потрібно купол — добре, стелю я забираю. Тому приміщення це з такого погляду — унікальне.

Плащаницю і хоругви люди пошили самі. У церкві мало сучасних купованих ікон. В основному вишиті, ручної роботи. Відомо, що образи мають здатність самореставруватися: коли з роками вони тьмяніють, зовсім зникає зображення, а з часом самі собою, без будь-якого втручання оновлюються. Таке явище відбулося із старовинною (1901 року) друкованою родовою іконою настоятеля Володимира Ткаченка «Зняття з хреста Спасителя». Вона належала його двоюрідному прадіду — священику, служба якого випала на роки революції. Про арешти священнослужителів його попередив дяк. Сім’я протягом лічених днів виїхала за кордон, а священик залишився зі своїми прихожанами. Через декілька днів його розстріляли… А унікальність цієї ікони в тому, що коли у Новоархангельському районі у селі Скалівські Хутори розграбували церкву і винесли на подвір’я образи, щоб спалити, —пішла злива, тому лише обвуглилася рамка, а сама святиня залишилася цілою. Прабабуся Володимира Ткаченка забрала її, передала бабусі, а та вже передала йому із заповітом, щоб вона обов’язково знаходилася у храмі, де він служить. І за два роки перебування у храмі апостола Андрія Первозваного вона більш проявила свої фарби, самовідновилася.

ЧАСИ БОГОСЛУЖІНЬ
Служби проводяться щонеділі та у свята з 09:00 до 11:00.

ЯК ДІСТАТИСЯ
Церква знаходиться у центрі села Білозерне біля Будинку культури на вул. Миру, 2. Дістатися сюди можна авто чи пасажирським автобусом, що курсує за маршрутом Кропивницький — Білозерне.

Тетяна Юганова
Дякуємо за надану інформацію
настоятелю храму Володимиру Ткаченку