Після повернення додому, Наталія завітала до редакції «Вісника Кіровоградщини» та погодилася поділитися враженнями від конкурсу з читачами нашої газети.

- Наталіє, розкажіть, як Ви потрапили на конкурс?

- Двотижневу подорож Індійським океаном на круїзному лайнері Costa neoClassica мені подарував мій чоловік до Дня Святого Валентина. Як з’ясувалося, в останній день круїзу на кораблі проводився пісенний конкурс «The Voice of the Sea», права на проведення якого викупила власниця лайнеру – італійська компанія Costa. Це серйозний престижний вокальний конкурс, який проводиться у супроводі оркестру і транслюється на першому державному телебаченні Італії.



- Ви маєте музичну освіту і досвід участі у подібних конкурсах?

- Я закінчила Власівську музичну школу по класу домри у викладача Лідії Олексіївни Степанової, але я завжди хотіла співати. І хоча мене ніхто мене не чув, я все одно продовжувала мріяти про сцену. У 14 років мене помітили у Власівському будинку культури, де моєю першою вчителькою і наставницею була Галина Григорівна Савченко. Саме вона мене вивела на сцену і запевнила батьків, що я співачка. А мої батьки вперше почули, як я співаю, під час конкурсу «Власівська красуня» у 1998 році, на якому я здобула перемогу і титул красуні. Тоді одним з завдань було представити свої таланти, тож, звісно, я обрала вокал. Для моїх батьків мій виступ став справжнім відкриттям.

- І Ви продовжили свою музичну освіту?

- Так, за наполяганням моєї вчительки і батька, я навчалася у Кіровоградському музичному училищі по класу домри, але розуміла, що це не моє, тому вступила до Київського національного університету культури і мистецтв, а в 2008 році пройшла кастинг і погодилася на контракт з грецькою компанією, яка запропонувала посаду співачки у музичному шоу на круїзному лайнері на Кіпрі.

- І як Ви зважилися на такий рішучий крок?

- Чесно кажучи, я не знала англійської мови, не мала досвіду роботи в музичних шоу, але я дуже хотіла співати! І я йшла до своєї мрії. Врешті, я пропрацювала співачкою на круїзних лайнерах упродовж шести років. Тут же, на морі, зустріла свою долю – музиканта-ударника з Болгарії на ім’я Стенлі. Народила йому доньку Десіславу, і наразі знаходжуся з нею у декретній відпустці. Але співати не полишаю. Наразі виступаю разом з кременчуцькою групою «Молодість». До речі, ми здобули колективний Гран-прі на VI Міжнародному арт-фестивалі «Сузір'я в Несебрі» у Болгарії в серпні минулого року та на конкурсі «Зіркове Майбутнє» в місті Дніпро у жовтні. Там же я посіла ІІ місця як сольна співачка. Але, звісно, мріяла про перемогу! Та ніколи не думала, що здобуду її в італійському конкурсі.



- А з ким Вам довелося змагатися за перемогу в італійському конкурсі?

- Конкурсантами були співаки з Голландії, Іспанії, Данії та, звісно, Італії. Я одна була слов'янка на цьому конкурсі. А оцінювали наші виступи відомі артисти: італійський шоу-співак Франческо Маццео, італійська співачка Джованні Руссо та французький діяч мистецтв Мікаель Брест. Для мене італійські співаки – це просто Боги музики, адже співають вони неперевершено, тож, отримати їхнє визнання для мене було вершиною бажання.



- Ваше бажання виповнилося?

- Так. Уже на п’ятій секунді мого виступу всі члени журі нажали кнопку і повернулися до мене. Мене переповнювали емоції! Але я закрила очі і доспівала до кінця фрагмент обраної пісні. Це була мексиканська пісня «Camino», що у перекладі означає «мандрівник». Коли я закінчила свій виступ, усі члени журі аплодували мені стоячи. Для мене це було несподівано і приємно, адже журі було італійське, а не українське, і вимоги до конкурсантів були дуже високі.



- Це був перший етап конкурсу, а як пройшов фінал?

- До фіналу нас потрапило троє: я, голландець і італієць. Суперники були дуже сильними, тож, я захвилювалася. Хвилювався за мене і мій чоловік, який працює музикантом на цьому лайнері, і, як ударник, супроводжував виступи конкурсантів у складі оркестру. Чесно кажучи, я мріяла про перемогу ще й для того, щоб мій чоловік міг мною пишатися, адже всі на кораблі знали, що його дружина співачка. Але наші хвилювання були марними, адже глядачі, яких у залі було близько тисячі, віддали мені, голосуючи за допомогою спеціальних пультів, 49% голосів. Відповідно, два інших фіналісти поділили між собою решту – 51%.



- Як сприйняли перемогу?

- Це були неперевершені відчуття! Зал аплодував мені стоячи, і це було дуже приємно! Звісно, я розчулилася, розплакалася, а коли до мене звернулася ведуча, я відповіла їй українською мовою, і з гордістю сказала, що я з України. Я завжди пишалася тим, що я українка. До речі, і статуетку переможниці мені вручала дівчина з України. Ця нагорода для мене дуже символічна, адже я шість років віддала морю, і зараз воно сказало мені: «Дякую!».