Знам’янський район
Інтерв’ю

Галина Рогова: «В моїх віршах — моє життя, життя моєї Батьківщини…»

Галина Рогова: «В моїх віршах — моє життя, життя моєї Батьківщини…»
Багата наша земля справжніми талантами. У цьому ми переконалися не раз, знайомлячись із талановитими художниками, музикантами, поетами, письменниками та майстрами декоративно-ужиткового мистецтва. Ось і героїня нашої сьогоднішньої рубрики «Люди про людей» — Галина Миколаївна Рогова з селища Знам’янка Друга — яскраве цьому підтвердження.
Галина Миколаївна Рогова — поетеса. Писати вірші, як зізналася жінка в інтерв’ю «Віснику Кіровоградщини», вона почала ще в дитинстві: «Лиш навчилася складати речення — і почала писати невеличкі вірші про тварин, природу. Пізніше — про школу, своїх товаришів, поздоровлення до річниць. В юні роки писала про кохання, своїм друзям до свят і днів народження…».

А ще наша героїня, уродженка села Богданівка Знам’янського району, з самого раннього віку дуже любила читати, і з-поміж її улюблених книг був «Кобзар» Тараса Шевченка. «У 1963 році мені подарували «Кобзар», — згадує поетеса. — Вручали нам його в школі на святі, приуроченому Шевченківським дням. Незважаючи на те, що на той час книга для мене була великою, я перечитувала її декілька разів, багато віршів знала напам’ять, декламувала їх на різних святах і конкурсах, а враження від цього подарунку висловила у власних поетичних рядках:

Мені подарували «Кобзаря»,
Я захлинаючись його читаю.
Народжується день, нова зоря,
Коли ці сторінки перегортаю…


На жаль, так склалося в моєму житті, що я не пішла літературними шляхами, але вірші писала протягом усього життя. Інколи були перерви, а інколи вони приходили до мене як спалах, і народжувалися самі собою. У 1990 році трохи віршів подала до друку в журнал «Степ» та місцеві газети, пізніше і в «Нову газету». Оскільки я працювала понад 30 років у організації, яка пов’язана із сільським господарством (ВАТ «Райпостач»), то писала для товаришів, співробітників та для душі…».

Нині Галина Миколаївна знаходиться на заслуженому відпочинку. Вирощує на своєму подвір’ї прекрасні квіти, бавиться з онуками та продовжує писати вірші. Зізнається, що саме вони допомагають їй жити: «Так склалося, що останні роки стали роками втрат близьких мені людей, безсонних ночей, страждань і гіркого болю. Тож, саме вірші допомагають мені жити. В них я виражаю свої емоції і почуття. Я безмежно люблю свою родину — дітей і внуків, дуже люблю нашу рідну квітучу землю, тож, пишу від душі про сьогодення — моє особисто, моєї родини, нашої країни. Слова самі собою складаються в рядки…».

Нині у творчому доробку поетеси — більше сотні віршів, багато з яких присвячені рідному краю, рідній землі, її історії і сьогоденню. Щирі, відверті, патріотичні, палкі поезії Галини Рогової пронизані любов’ю до України та вірою в її краще майбутнє. Поетеса мріє видати їх окремою власною збіркою, а ми пропонуємо вашій увазі кілька її поетичних творів.

Вишиванка

В ній кольори і сонця, і тривоги,
Теплі, червоні й чорні, як той сум.
Руками сильними простелені дороги
Та втілення єдинства й мирних дум.
Єднає нас вона впродовж століть,
Багато перешкод ставало перед нею.
З любов’ю будем ми її носить
Вона наш символ, втілення ідеї.
Ми цінність цю повинні зберегти,
Бо єдністю й духовністю багаті.
І досягти величної мети –
Родину українську об’єднати.
Мов вишиванка, квітни, Україно!
Живи в достатку й щасті, рідний край.
Плекай добро, незламна Батьківщино.
В борні за мир народ наш об’єднай!


Думки мої літають по просторах

Думки мої літають по просторах,
Шукаю в них омріяний зв’язок.
Вони бувають на морях і в горах,
В дитячих спогадах і у житті казок.

Та мрію я про рідну Україну,
Щоб молодь не тікала за моря.
І цінувала неньку-Батьківщину,
Бо їхніх рук чекає ця земля.

Від ворогів вона і стогне, й плаче.
То ожива, то знов горить в вогні.
Будь непохитний, мов гранті, юначе,
Прийдуть до нас щасливі, мирні дні.

Вернешся ти додому з перемогами,
Підніметься вся нація з колін.
Пройдемо ми стражденними дорогами
Героям нашим – наш земний уклін.

2016 рік.

Летять над Сходом блискавиці

Летять над Сходом блискавиці,
Гроза вирує і гримить,
Ті ми сміливі українці,
І непохитні, як граніт.

Поєднаємо всі кольори,
Об’єднаємо всю Україну.
Піднімайся, народе, твори,
Захищай від вогню Батьківщину.

Гинуть наші найкращі сини,
Плачуть матері, стогне країна.
Окупанти на рідній землі.
Захищай від вогню Батьківщину!

Як не можна спинити весну,
Де живе навкруги ожива,
Так не можна спинити надію,
Бо вона в нашім серці жива.

Хоч круки наші землі шматують,
Ми всі разом – і Львів, і Доббас.
Нашу волю вони не сплюндрують,
Бо вогонь в нашім серці не згас.

Заспіваємо пісню єдину.
Українську, правдиву, дзвінку.
Об’єднаємо всю Україну
В нерозривнім, єдинім вінку.

Нехай заграють наші кобзарі
Натхненні українськими піснями.
Піднімем наші мирні прапори
Над селами, степами і містами.

З’єднаймося під наші прапори
У нашій рідній, вільній Україні.
Хай пісня миру лине догори
І ллється по просторах Батьківщини!

2015 рік.

Лист із рідного краю

Там, де ніжні березки дрімали,
І в саду красувались жоржини,
Після бою бійці спочивали.
Брат отримав листа від дружини.

Папірець той про дім нагадав.
В тих рядочках від мами слова.
Лист наснаги і сили надав,
Мов із казки водиця жива.

І в душі в них обох потепліло
В цю хвилину позаздрив я брату,
Бо лишилась у нього дружина,
А навіть не встиг покохати.

Через кілька хвилин знову в бій.
Пропливають рядочки криві,
Біля серця конверт голубий –
Повертайтесь додому живі…

Вам, матусю, ми клятву даємо
Мужньо прапор здобуть перемоги
Клянемось – ворогів розіб’ємо,
Хоч тяжкі фронтові в нас дороги.

Наче гнізда зміїні канави
Наробила ворожка війна.
Від пожежі Вітчизна палає
Плаче, стогне від болю земля.

Але ми непохитні в броні
Та крокуєм під стягом єдиним
Повернемось додому живі,
Захистивши свою Батьківщину.

2016 рік.

Заплуталася в темнім павутинні…
Накрила мене чорна полоса.
Шукаю вихід в сонячнім промінні.
Полинь, моя молитво, в небеса.

Та відпусти усі мої тривоги.
Піду я світом по шляхах надії.
Простеляться мені нові дороги
І збудуться всі нездійсненні мрії.

Я біль і страждання викладу в віршах,
Щоб швидше моє серце відболіло.
У чисте небо полечу, мов птах
Буду боротись, набиратись сили.

Створю собі свою життєву казку
У бездну викину болючі почуття.
Перетворю її в тепло і ласку
Та понесу лиш щастя в майбуття.

2017 рік.

Боровся наш народ впродовж століть,
Нарешті день прийшов єднання й злуки.
Не будем розставатись ні на мить.
В борні переживем і біль, й розлуки.

На рідну землю ворог посягає,
Та ми домівку рідну збережем.
Найкращі воїни її оберігають.
Важкі часи в житті переживем.

Знайдемо шлях до єдності і миру,
Здолаємо всі утиски й негоди.
Не втратимо свою надію й віру,
Зламаємо суворі перешкоди!

Пліч-о-пліч станемо на захист миру,
Відродимо стражденну Батьківщину.
Ми віримо в твоє майбутнє щиро.
В єднанні твоя сила, Україно!

Моя Україна

Коли будуєм ми державу
У час тяжкий сучасний літ,
Ми не купаємось у славі,
А боремось за мирний світ.

Життя нам тяжко відновити,
Бо сонце заступила тінь,
Але щасливі будуть діти
В часи майбутніх поколінь.

Країна наша хлібосольна,
Народ наш справжній чарівник,
Бо кожен зараз в нас людина –
Життя нового будівник.

Покликані життєвим виром
В людській тривозі і сумлінні.
Наш труд, любов, надію й віру
Даруєм нашим поколінням.

Моя ти рідна Україно,
Ти усміхнешся знов, мов мати.
В стражданні й щасті ти єдина.
З роками будеш розквітати.

1994 рік.




"ВК" у PDF