Це і зображення старовинної дерев’яної Красносільської церкви, і Олександрівського православного храму (на фото), і оригінальний стенд, на якому зображено електрифікацію села Красносілка Олександрівскього району. Вибір тематики останньої з перелічених робіт автора невипадковий, адже працюючі в Красносілці електриком, Іван Уманець особисто брав участь в реалізації цього масштабного проекту в 1959 році.

«Родом я з села Красносілка Олександрівського району. За своє трудове життя мені довелося виконувати всю, що існує, рядову роботу на селі. Потім працював на радіовузлі, куди мене запросили, а згодом, після закінчення курсів підвищення кваліфікації, працював електриком. Саме працюючи на цій посаді мені довелося взяти участь в масштабному проекті — електрифікації Красносілки в 1959 році, — розповідає про своє життя Іван Михайлович. — На той час це було велике село, розтягнуте на 10 кілометрів. Електрифікація його здійснювалася силами сільських спеціалістів, але керували роботою фахівці з обласного центру. Я тоді був наймолодшим спеціалістом з-поміж усіх учасників проекту, але мені довелося працювати з дуже хорошими людьми. Справжніми спеціалістами свої справи. Я хочу сьогодні згадати їх імена, хоча їх уже немає в живих, це: Вілен Афанасійович Тягнирядно, Василь Іванович Тихоненко, Михайло Маркович Мітленко, Сава Григорович Мудрицький, Іван Васильович Чепіга, Іван Григорович Ковченко.

У 1969 році я переїхав до Олександрівки, де живу й понині. Свою кар’єру закінчив на посаді механіка «Райбпобуткомбінату».

— А коли Ви почали займатися «солом’яною творчістю»?

— Займатися соломкою я розпочав років п’ятнадцять чи навіть двадцять років тому. І першою моєю роботою була шкатулка. Щоправда, я вирішив спробувати виготовити її спочатку не з соломки, а з обкладинок з цукерок. Але ж воно виявилося негарно, тож, почав працювати саме з соломкою. Згодом виготовив ще одну шкатулку з зображенням бойових дій, яку присвятив своєму батькові. Виготовляв я з соломки і різні картини. Наступним моїм виробом було зображення дерев’яної старовинної церкви, яка раніше була в Красносілці. Я виготовив його за фотографією. Наразі ця робота зберігається в музеї. Демонструвалися мої роботи і на різних виставках, як в районному центрі так і в Красносілці.

Згодом я замислився: як передати масштабні роботи з електрифікації Красносілки в 1959 році, в яких я брав участь? І вирішив спробувати зробити це також за допомогою соломки: вирізав окремі елементи з соломки і наклеював їх на дерев’яну основу. У своїй роботі я використовував лише невеличку фотографію електромонтера, який підіймається на стовп та фото самої електростанції. Усе інше — результат моєї уяви та спогадів.

— А хто Вас навчав працювати з соломкою?

— Чесно кажучи, я сам опановував цю творчість. Колись, у молоді роки, трошки бачив, як працювали з цим матеріалом, але спеціально мене ніхто не навчав.

— А іншими видами творчості доводилося займатися?

— Я займався фотографією. Почав фотографувати ще з шістнадцяти років. Спочатку — навіть не своїм фотоапаратом: «Любителем», потім «Зміною», а насамкінець «Зенітом». Найбільше мене цікавила природа, тож, багато є фотографій з пейзажами. Мої фотороботи навіть виставлялися в приміщенні райдержадміністрації. Потрошку і малював. Але знову ж таки, займався самостійно.

— А якісь гуртки відвідували?

— Та які ж гуртки у тих роках! Я сам 1938 року народження, тож, у моєму дитинстві, після війни, ніяких гуртків у Красносілці не було. Тоді навіть фотографів у нашому селі не було…

— А зараз займаєтеся своєю «солом’яною творчістю»?

— На жаль, зараз я вже не можу цього робити. Але, сподіваюся, мої роботи ще цікаві глядачам!

Дійсно, як запевнив нас директор Олександрівського районного краєзнавчого музею Василь Білошапка, роботи Івана Уманця й зараз демонструються в експозиціях цього музейного закладу, розповідаючи відвідувачам про події далеких років.