«Ви чули, як співає глина?»
- 3 березня 2017, 13:46
Хто з нас не любить красивий посуд із самобутнім дизайном! Особливо, якщо він зроблений руками майстрів, які знають традиції від діда-прадіда. Поетичну характеристику «божественної професії» отримало гончарство, оскільки, згідно з віруваннями, саме із глини, що в руках майстра перетворюється на мистецький виріб, Бог зробив людину.
Кажуть, що глиняний посуд здатен перетворювати негативну енергію власника на позитивні потоки, додаючи енергетику природного матеріалу і направляти їх у потрібне русло. Тож не дивно, що їжа, приготовлена у глиняному посуді, окрім чудового смаку, має цілющі властивості.
Гончар — професія давня, і в Україні це ремесло було поширене в усіх регіонах, оскільки наша країна може похвалитися покладами різної глини, яка використовується для виробництва керамічного посуду і всіляких дрібничок. Особливого розквіту гончарство досягло в епоху трипільської культури. Спочатку глиняні вироби ліпили вручну і обпалювали на відкритому вогні або в звичайних печах. Все кардинально змінилося після винаходу гончарного кола. Груба ручна робота набула змін, розвинулося ремесло гончарів, яке удосконалювалося від століття до століття, ставши справжнім мистецтвом. Люди навчилися виготовляти багато виробів з глини: посуд, різні сувеніри, прикраси, іграшки, кахлі.
На сьогодні гончарство дещо відійшло в минуле, але все ж у регіонах, де воно було поширене, і зараз є продовжувачі традицій. Сьогодні це скоріше мистецтво, ніж промисел. Кожен регіон гончарства в Україні мав характерну техніку та відмінні риси, за якими можна було визначити походження того чи іншого виробу. На Кіровоградщині у селі Цвітному Олександрівського району існував відомий гончарний осередок, де виготовляли широкий асортимент полив’яного посуду.
Справжніми продовжувачами цієї кропіткої, але такої приємної справи, стали гончарі нашої області. У кожного майстра свій стиль, своя технологія у виготовленні гончарних виробів. Роботи Олександра Калягіна (с.Федорівка Добровеличківського району) зовсім не схожі на вироби Миколи Світайло (м.Кропивницький) чи Василя Ковіти (с.Капітанівка Новомиргородського району), має свій власний стиль і Олексій Дерев’янко зі Знам’янки (на фото).
Першого березня у Знам’янському районному краєзнавчому музеї відкрито персональну виставку робіт «Ви чули, як співає глина?», на якій Олексій Дерев’янко представив свій творчий доробок.
Олексія добре знають і поважають у селі Диківка Знам’янського району, адже не кожній людині вдається поєднати роботу із захопленням глиною (гончар працює старшим пожежним у Знам’янській даржавній пожежно-рятувальній частині).
Хлопець з дитинства захоплювався нумізматикою: вивчав старовинні монети, а потім почав доповнювати свою колекцію різноманітними предметами побуту українців, зокрема глиняним посудом — глечиками, тарілками, макітрами, горщиками. Так у дитячій душі зародилася любов до найпрадавнішого з народних ремесел — гончарства.
Олексій закінчив Вінницьке вище професійне пожежне училище. І саме у Вінниці вперше відчув поклик до гончарної справи, бо у селі Новоселівка знаходиться один із найвідоміших центрів гончарства. Юнак самотужки опановує різноманітні техніки гончарства, підбирає глину. Майстру довелося перепробувати чимало копанок у своїй місцевості, аби підібрати глину, яка при обробці та випіканні дає бажаний результат. Має на подвір’ї невеличку майстерню — сучасний гончарний круг та газову піч для випікання готової продукції.
Олексій розповідає: «Перш, ніж перейти до основної частини створення виробу, важливо вдало вимісити глину, яка за формою нагадує тісто для випікання хліба. Потім запускається гончарний круг, долучається майстерність рук та фантазія. А ще, щоб матінка-земля дозволила тобі користуватися її надрами, я завжди залишаю солодкі гостинці духам землі».
Свої роботи Олексій прикрашає простим геометричним орнаментом у вигляді прямих, хвилястих, ламаних ліній, дуг, зубчиків, ромбів, цяток або оберегових знаків.
Самобутня колекція гончара налічує різноманітні вироби: глечики, миски, куманці, турки, чашки, підсвічники, горнятка, олійниці, пляшки. Робота з глиною приносить молодому майстру неабияке задоволення. «Місто стомлює мене своєю метушнею, — говорить Олексій, — а у селі, серед поля і лісу, біля річки я черпаю наснагу для творчості, відчуваю гармонію з оточуючим світом. У своїх виробах використовую воду з Водохреща, набираю її у бідони і зберігаю у погребі аж до наступних свят».
Глина у руках майстра не просто оживає, вона співає свою ліричну мелодію, ніби весняний струмок чи спів солов’я у яблуневому саду, де стоїть улітку гончарний верстат. У кожний виріб вкладає Олексій частинку своєї душі, дарує глині друге життя, наповнює людські серця світлом і любов’ю.
Людина добра і порядна, завжди усміхнений Олексій Дерев’янко випромінює позитив. Його душевне тепло передається і його роботам, робить їх сонячними. Вироби майстра брали участь у районних та обласних виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Він — цьогорічний номінант на здобуття стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва.
Привітали з відкриттям першої персональної виставки молодого майстра місцеві митці: художники, поети, краєзнавці, громадськість району.
Тож запрошуємо вас з 8:00 до 17:00 відвідати виставку і впевнитися, що дійсно талановита молодь живе на Знам’янщині, а прадавні народні ремесла у надійних руках. Адреса музею: м.Знам’янка, вул.Трудова, 1.
Гончар — професія давня, і в Україні це ремесло було поширене в усіх регіонах, оскільки наша країна може похвалитися покладами різної глини, яка використовується для виробництва керамічного посуду і всіляких дрібничок. Особливого розквіту гончарство досягло в епоху трипільської культури. Спочатку глиняні вироби ліпили вручну і обпалювали на відкритому вогні або в звичайних печах. Все кардинально змінилося після винаходу гончарного кола. Груба ручна робота набула змін, розвинулося ремесло гончарів, яке удосконалювалося від століття до століття, ставши справжнім мистецтвом. Люди навчилися виготовляти багато виробів з глини: посуд, різні сувеніри, прикраси, іграшки, кахлі.
На сьогодні гончарство дещо відійшло в минуле, але все ж у регіонах, де воно було поширене, і зараз є продовжувачі традицій. Сьогодні це скоріше мистецтво, ніж промисел. Кожен регіон гончарства в Україні мав характерну техніку та відмінні риси, за якими можна було визначити походження того чи іншого виробу. На Кіровоградщині у селі Цвітному Олександрівського району існував відомий гончарний осередок, де виготовляли широкий асортимент полив’яного посуду.
Справжніми продовжувачами цієї кропіткої, але такої приємної справи, стали гончарі нашої області. У кожного майстра свій стиль, своя технологія у виготовленні гончарних виробів. Роботи Олександра Калягіна (с.Федорівка Добровеличківського району) зовсім не схожі на вироби Миколи Світайло (м.Кропивницький) чи Василя Ковіти (с.Капітанівка Новомиргородського району), має свій власний стиль і Олексій Дерев’янко зі Знам’янки (на фото).
Першого березня у Знам’янському районному краєзнавчому музеї відкрито персональну виставку робіт «Ви чули, як співає глина?», на якій Олексій Дерев’янко представив свій творчий доробок.
Олексія добре знають і поважають у селі Диківка Знам’янського району, адже не кожній людині вдається поєднати роботу із захопленням глиною (гончар працює старшим пожежним у Знам’янській даржавній пожежно-рятувальній частині).
Хлопець з дитинства захоплювався нумізматикою: вивчав старовинні монети, а потім почав доповнювати свою колекцію різноманітними предметами побуту українців, зокрема глиняним посудом — глечиками, тарілками, макітрами, горщиками. Так у дитячій душі зародилася любов до найпрадавнішого з народних ремесел — гончарства.
Олексій закінчив Вінницьке вище професійне пожежне училище. І саме у Вінниці вперше відчув поклик до гончарної справи, бо у селі Новоселівка знаходиться один із найвідоміших центрів гончарства. Юнак самотужки опановує різноманітні техніки гончарства, підбирає глину. Майстру довелося перепробувати чимало копанок у своїй місцевості, аби підібрати глину, яка при обробці та випіканні дає бажаний результат. Має на подвір’ї невеличку майстерню — сучасний гончарний круг та газову піч для випікання готової продукції.
Олексій розповідає: «Перш, ніж перейти до основної частини створення виробу, важливо вдало вимісити глину, яка за формою нагадує тісто для випікання хліба. Потім запускається гончарний круг, долучається майстерність рук та фантазія. А ще, щоб матінка-земля дозволила тобі користуватися її надрами, я завжди залишаю солодкі гостинці духам землі».
Свої роботи Олексій прикрашає простим геометричним орнаментом у вигляді прямих, хвилястих, ламаних ліній, дуг, зубчиків, ромбів, цяток або оберегових знаків.
Самобутня колекція гончара налічує різноманітні вироби: глечики, миски, куманці, турки, чашки, підсвічники, горнятка, олійниці, пляшки. Робота з глиною приносить молодому майстру неабияке задоволення. «Місто стомлює мене своєю метушнею, — говорить Олексій, — а у селі, серед поля і лісу, біля річки я черпаю наснагу для творчості, відчуваю гармонію з оточуючим світом. У своїх виробах використовую воду з Водохреща, набираю її у бідони і зберігаю у погребі аж до наступних свят».
Глина у руках майстра не просто оживає, вона співає свою ліричну мелодію, ніби весняний струмок чи спів солов’я у яблуневому саду, де стоїть улітку гончарний верстат. У кожний виріб вкладає Олексій частинку своєї душі, дарує глині друге життя, наповнює людські серця світлом і любов’ю.
Людина добра і порядна, завжди усміхнений Олексій Дерев’янко випромінює позитив. Його душевне тепло передається і його роботам, робить їх сонячними. Вироби майстра брали участь у районних та обласних виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Він — цьогорічний номінант на здобуття стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва.
Привітали з відкриттям першої персональної виставки молодого майстра місцеві митці: художники, поети, краєзнавці, громадськість району.
Тож запрошуємо вас з 8:00 до 17:00 відвідати виставку і впевнитися, що дійсно талановита молодь живе на Знам’янщині, а прадавні народні ремесла у надійних руках. Адреса музею: м.Знам’янка, вул.Трудова, 1.
